Карін Альвтеґен - Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Під шум гілля Лінус кинувся на дорогу. Гаральд відчепився від його руки і зіскочив у листя. Він швидко подолав відстань між Лінусом і павуком.
— Спокійно, спокійно, — промовив Лінус. — Ми зможемо.
Не варто було йому говорити! Монстр негайно покинув пошуки й зіскочив на землю. Його бліде обличчя повернулося до Лінуса.
— Їжка балакає, як Іслерді? — вигукнув павук і став повільно наближатися.
Лінус закам’янів. Ноги не слухалися, він не міг поворухнутися. Чудовисько вже нависло над ним, як гора.
— Чому їжка балакає, як Іслерді?
Повільно він простягнув волохату ногу, ніби збирався обмацати Лінуса. Хлопчик палицею відіпхнув ногу. Павук трохи здивувався, але зупинятися не збирався.
— Я не їжа, — заперечив Лінус, намагаючись говорити спокійно.
На тварюку це не вплинуло.
— Для Іслерді усе — їжка, балакуча мухо.
Обличчя посміхнулося і ще більше наблизилося.
— Не я, — рішуче відповів Лінус. — Це Іслерді — їжа для мене.
Він не знав, чому так поводився і навіщо це сказав. Просто розумів, що коли побіжить, то павук його швидко зловить.
Монстр затнувся, посмішка сповзла з обличчя.
— Їжка маленька. Іслерді відчуває, що балакуча муха надто мала.
Лінус зажмурився. Навіщо ж він покинув руїни будинку? Як же він схибив, коли подався до лісу!
І тут почувся ще один голос:
— Це Іслерді — їжа для мене.
Лінус розплющив очі. Іслерді різко повернувся. Позаду нього сидів Гаральд. Дзьоб розтулений, шия дивно роздута.
— Іслерді — їжа для мене, — повторив Гаральд голосом Лінуса.
— Балакучої мухи дві? Два балакучих мух?
Іслерді заходився обмацувати все перед собою. Гаральд гучно заскрекотав.
Лінус знову ожив.
— Тут лише я, Іслерді! — вигукнув він.
Він підхопив кілька зламаних гілок з землі.
— Я скрізь навколо тебе! Зараз я тут…
Він кидав гілочки в різні боки — раз праворуч від павука, інший раз — йому за спину.
— Зараз я тут, — повторив Гаральд і стрибнув у кущі.
— А зараз я тут, — сказав Лінус, а тоді штурхонув палицею гладкий бік павука й швидко відійшов, коли гострі зуби чудовиська посунули до нього.
Іслерді заверещав. Його голова від люті оскаженіло металася туди-сюди.
— Балакуча муха — як він! — кричав павук. — Чому він балакати з Іслерді?
Лінус не міг зрозуміти, що павук має на увазі, але було видно: тварюка неабияк налякана.
— Бо вміє, — відповів Лінус. — Я точнісінько як він. То хто тут їжка?
— Іслерді не їжка! Іслерді ніколи не їжка! Іслерді жувати хороші хрусткі стегенця! Іслерді робити їжа балакуча муха!
Павук викинув передні ноги, Лінус раптом відчув якусь таємничу силу в руках. Він відстрибнув, і павук ударив точнісінько туди, де щойно стояв Лінус.
— Це Іслерді — їжа для мене! — кричав Гаральд із дерева.
Павук люто вискнув і заскочив на дерево. Його кінцівки вдарили в гілку, на якій щойно сидів Гаральд — той вивіркою злетів на верхні гілки. Лінус побачив натягнуті між гілками блискучі нитки павутини. Іслерді точно знав, куди заскочив Гаральд. Треба було негайно щось робити, інакше Гаральд стане павуковою їжкою.
Думки змішалися у голові, але одна ідея таки з’явилася.
— Іслерді! — щонайгучніше крикнув він. — Хочеш пожувати моє стегенце?
Павук зупинився і повернув своє безоке обличчя до нього. Гаральд скористався з цієї паузи й втік.
— Іди злови мене, Іслерді! — загорлав Лінус і кинув палицю перед собою.
Палиця впала на стежку — просто перед ямою, над якою павук натягнув свою сітку.
Іслерді з переможним ревінням кинувся до місця, де впала Лінусова палиця. Але торжество змінилося криком жаху, коли нитки під ним прорвалися і важке тіло павука зникло в ямі. Лише тріск почувся з пастки.
Лінус видихнув. Коли страх нарешті відпустив його, хлопець опустився на землю.
Гаральд усівся на гілку неподалік і з якимось особливим блиском в очах дивився на Лінуса.
— Їжка в замаскованій ямі! — мовив він раптом голосом Іслерді. — Це Іслерді — їжка!
Лінус усміхнувся, але вже за мить побачив волохату ногу, що піднялася з ями. Потім почувся гучний крик:
— Іслерді ненавидить балакучу муху! Іслерді роздере муху на шматки й повільно їстиме…
Розділ сьомий
Лінус побіг. Він нісся щодуху. Над ним у гіллі дерев скакав Гаральд, і Лінусові здавалося, що вони біжать у правильному напрямку. Та й не було часу розмірковувати — за ними з тріском пробирався крізь ліс Іслерді.
Лінус проліз під гілкою і зачепив одну з ниток Іслерді. Тепер павук точно знав, де вони. Не так і важко було їх переслідувати.
— Гаральде! — закричав Лінус угору. — Куди ми біжимо?
Йому вже бракувало повітря.
— Спокійно, — відповів Гаральд голосом Лінуса. — Ми зможемо.
Лінус дуже сподівався, що його маленький друг не помиляється, бо скоро він уже зовсім не зможе бігти.
Хлопчик озирнувся. Павук їх наздоганяв — хоч і кульгавий, він однак бігав швидше.
— Іслерді ненавидить балакучу муху! Іслерді роздере муху на шматки й повільно їстиме…
Гаральд прискорився. Спершу Лінус подумав, що звірятко його покинуло, але наступної миті між деревами щось заблищало. Це було озеро. Лінус перетнув узлісся і вибіг на берег. Гаральд сидів біля води й дивився на хвилі. Довгі вуха нашорошені. Голосно гупаючи, наближався Іслерді.
— Гаральде! Не можна тут залишатися! — скрикнув Лінус. — Нам доведеться йти у воду?
Раптом він побачив якийсь рух в озері. Під темно-зеленою поверхнею води щось наближалося до берега. Лінус відступив на кілька кроків назад.
І саме цієї миті з лісу вибіг Іслерді. Павук зупинився, голова з блідим безоким обличчям крутнулася туди-сюди. На пляжі не було павутини, тож монстр нічого не відчував.
Тінь під водою все наближалася. Гаральд, здається, зовсім не боявся. А от Лінус не почувався так впевнено. І ось поверхня води з плюскотом розірвалася, і павук повернув голову на звук.
З води випірнув човен — красивий різьблений дерев’яний човен. Ніс човна прикрашала драконова голова, а смарагдово-зелені водорості звисали з бортів, ніби коси. Човен зупинився на пляжі. Дивно, але всередині він був сухий. Гаральд миттю заскочив на борт. Лінус узявся підпихати човна до води, але потім помітив, що він ніби й сам сунеться.
Іслерді кинувся на звук, розгрібаючи своїми сильними ногами пісок. Щойно павук рушив до них, Лінус заскочив на борт і човен відплив. Іслерді намагався дотягтися до нього волохатими кінцівками, але не зміг.
Лінус ніби приклеївся до сидіння у човні. Під ногами лежали весла, і тільки побачивши їх, хлопчик зрозумів, що човен пливе сам.
Берегом туди-сюди бігав павук, здіймаючи ногами хмари піску. Вочевидь, Іслерді дуже боявся води.
— Іслерді ненавидіти балакучу муху! Іслерді зловити балакучу муху! Іслерді з’їсти!
І чудовисько безсило заревло. Лінус затулив руками вуха. Потім він побачив, що павук повертається до лісу. Під його ногами ламалися гілки й тряслися верхівки дерев. А далі звуки розчинилися вдалині, і нарешті знову стало тихо й спокійно.
Лінус полегшено зітхнув. Диво, що він взагалі зостався живий. Цікаво, він ніколи не думав, що життя — така звична річ — може бути таким чудовим.
Хлопчик поглянув на Гаральда. Той сидів на носі човна, просто на драконовій голові.
— Дякую за допомогу, — Лінус почухав тваринку за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен», після закриття браузера.
