Левко Лук'яненко - На землі кленового листу, Левко Лук'яненко

«У світовій дипломатичній практиці прийнято, що перед приїздом посла до країни МЗС направляє передову групу. Передова група знаходить будинок і купує його чи винаймає в оренду, проводить відповідний ремонт чи пристосування до дипломатичних потреб, забезпечує технікою і наймає мінімум допоміжного персоналу. Після закінчення підготовчої роботи приїздить посол, завершує підготовку посольства і приступає до виконання своєї представницької місії.

У нашому випадку міністр Зленко направив мене до Канади без будь-якої попередньої підготовчої групи. За підготовчу групу тут правили Гуцуляк і Оттавська група сприяння українській державності. Будинок на вулиці Меткаф, либонь, є найбільш підходящий з тих, що досі траплялися. Гадаю, що з вашою допомогою приміщення для роботи буде знайдене і співробітників можна буде розмістити. Сподіваюся, проблему ми з вами розв’яжемо невдовзі.

Ви розумієте, що штат посольства упродовж кількох років буде малий через відсутність у МЗС коштів і підготовлених дипломатичних кадрів. Тож як малим колективом робити великий обсяг роботи? Вважаю, що це завдання можна розв’язати, залучивши до роботи українців — громадян Канади. Ви керуєте діяльністю українських організацій, ви знаєте людей і спроможні дати мені поради щодо фаху та їхніх здібностей. Очевидно, необхідно подивитися на два аспекти проблеми: юридичний і організаційно-фаховий.

Юридичний має відповісти на запитання: що дозволяє і що не дозволяє канадський закон у справі залучення її громадян до роботи в іноземному посольстві?

Організаційно-фаховий аспект полягає в тому, щоб окреслити напрямок діяльності посольства і, з другого боку, підібрати таких людей, які б кваліфіковано могли працювати у тому чи іншому напрямі діяльності посольства.

Посольство України в Канаді — це посольство Української держави в Канадській державі, і я тут не голова Української республіканської партії. Це минулого року я приїжджав до Канади як голова УРП та депутат Верховної Ради — представник Народної Ради, і тоді я представляв націоналістичну частину України, а тепер я представляю всю Україну в усій Канаді. З огляду на це, на вас я дивлюся як на проміжну ланку між посольством і всією Канадою. Ви — частина Канади і добре її знаєте. Посольство — частина України. Ви можете зробити величезну послугу Україні, якщо станете неформальними референтами посольства, будете знайомити нас зі станом справ у всіх галузях канадського життя і подаватимете посольству кваліфіковані поради, які посольство могло б використати для вироблення своїх ініціатив.

Тепер я хотів би коротко окреслити напрями діяльності посольства.

Щоб виконати нашу місію, посольство повинно знати все канадське життя і на основі доброї поінформованості складати аналітичні звіти та виробляти обґрунтовані рекомендації українському урядові. Організаційно роботу посольства можна умовно поділити на такі напрями: політичний, економічний, науково-технологічний, культурологічний, інформаційний та консульський.

Обсяг і наповненість кожного напряму можуть бути більші чи менші — все залежить від нашої активності і наших успіхів. Ми розгортатимемо свою діяльність не в порожньому просторі. Розширення сфери присутності України в Канаді відбуватиметься через подолання сфер впливу Росії. Ви ж знаєте, що російський уряд дав настанову всім своїм закордонним представництвам чинити все можливе, аби не допустити Україну до міжнародних організацій і звузити її вихід на міжнародну арену. Намір цілком зрозумілий: імперські кола Москви мріють про відновлення імперії. Що ширше Україна ввійде в систему міжнародних зв’язків, то важче її ізолювати і підкорити своїй волі. Тому московські шовіністи намагаються утримати Україну в стані міжнародної ізоляції або, точніше кажучи, в стані невідомості для світу, аби Україна залишилася один на один з Москвою. Відповідно до цього російське посольство в Канаді і прямо через свій дипломатичний штат, і через мережу старої промосковської агентури намагатиметься нейтралізувати нашу активність. Це йому не вдасться, якщо ми з вами будемо співпрацювати».

Потім я запросив Родіонова викласти мою концепцію створення (відповідно до напрямів посольської діяльності) окремих груп українських фахівців для співпраці. Він зробив це із задоволенням і доволі добре.

Президії КУКу ідея в цілому сподобалася, і після недовгої дискусії всі погодилися, що така співпраця можлива і була б корисна.

Перейшли до обговорення фінансової допомоги Україні на створення посольства.

У цій справі перші перетрактації відбулися в Києві в січні 1992 року під час відвідин Києва президентом КУКу паном Ципівником, коли він зустрівся з міністром закордонних справ України Зленком. Пан Зленко висловив бажання, щоб КУК узяв на себе координацію збирання фондів. У березні МЗС України видало письмове доручення пану Е. Гуцуляку вирішувати всі організаційні питання у справі сприяння заснуванню українського посольства в Канаді.

Голова КУКівського комітету збирання фондів для відкриття українського посольства в Канаді Ігор Брода передав мені звернення до організацій КУКу та української спільноти в Канаді від 8 травня 1992 року і повідомив, що досі надійшло близько сімдесяти тисяч доларів, а будинок на вулиці Меткаф в Оттаві коштує 615 000 доларів. Напевне, з приїздом посла грошових надходжень буде більше.

Обговорюючи питання про українські організації-учасниці співпраці, мене запитали про ставлення до українських канадських комуністів.

Моє ставлення до них таке: я вважаю, що комуністи були агентурою московського імперіалізму, виправдовували геноцид українського народу, діяли супроти націоналістичних сил у Канаді у згоді з московською агентурою і таким чином стали співучасниками злочину проти українського народу. У діях багатьох із них можна знайти склад міжнародного злочину. Це мій погляд на їхнє минуле.

Та погляньмо на теперішнє. Чи канадські українські комуністи скоїли більший злочин проти України, ніж українські комуністи в Україні, зокрема ті, які служили у внутрішніх військах і КДБ? Ясна річ, що ні. Українські кадебісти самі виловлювали націоналістів, самі судили, розстрілювали, запроторювали до Сибіру. Канадські цього не коїли.

1990 року ми, українські патріоти, що були обрані депутатами Верховної Ради України, опинилися в одній залі з тими, хто