Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

 – Це труп, – сказала вона, намагаючись не допустити у голос сумніву. – Але не хвилюйтеся, ми з міським некромантом швиденько його знайдемо і упокоїмо! Вже завтра вранці все буде спокійно. 

Пан Рубчик дивився на неї так, наче вона була малим дитям, і водночас наче щойно він почув дуже смішний анекдот. 

 – Ну-ну… Ех, всі ми були такі юні і наївні… Нагадуєш мені про деньки моєї молодості – ми тоді теж так думали, що весь світ біля наших ніг, і кращих некромантів за нас не знайти. А тепер приходить нове покоління, і все, що ми можемо – це уступати їм дорогу… 

Айза ввічливо стояла, склавши руки за спиною. Нехай пан Рубчик хоч годину розпинається про свою молодість, тільки би не кричав на неї за те, що вона упустила труп. 

 – Навряд чи вам вдасться його знайти. У нас тут трупи якщо зникають – то це зазвичай з кінцями. Розумієш, про що я?

Рубчик дивився на неї спідлоба. Звісно, Айза розуміла. Але… 

 – Ви думаєте, його заберуть? Ми все ще можемо відстежити тих, хто це робить, і здати їх шукачам. 

Вже коли Айза говорила, вона розуміла, що це не має жодного сенсу. Купівля і продаж трупів для експериментів, потрібних магічних еманцій і купи інших напівзаконних речей були звичною справою. Ось тільки зовсім небагато родичів загиблих та й самих загиблих погоджувалися на таке. 

Деякі вважали, що згода – це справа необов’язкова. 

 – Заради трупа з дванадцятого? Не варто тобі в це влазити, Айзо. Тут… діють трохи складні правила, ти ще зрозумієш. Якби викрали якогось сильного чаклуна, то ми би ще взялися за розслідування. Або якби родичі заявили про зникнення. А так… Тільки розлютимо не тих людей, що потрібно. 

Айзі це не подобалося. Не подобалося, але вона все ж кивнула. Останнє, що їй зараз потрібно – так це влазити у закулісні інтриги Райну. В будь-якому випадку, надовго затримуватися вона тут не планує. 

 – Але якщо його не викрали? Він міг сховатися сам – невже нам не треба його шукати? – все ж сказала вона. Звісно, враховуючи те, що труп повстав саме на дванадцятому, де були поховані звичайні містяни без краплі магії, це було дуже і дуже малоймовірно. Але все ж. 

 – Чому ж? Шукайте. Тільки не забувай і про те, що є інша робота… – пан Рубчик потарабанив довгими пальцями по столу, а потім підняв на неї схвильований погляд. – Але добре, добре складається, – сказав він. 

Айза підняла брови – вона в цій ситуації не вбачала взагалі нічого доброго. 

 – Скажи мені ось що – як тобі цей Тесей? Естірхайд? 

Айза запнулася. Одна справа – зневажати багатія, що носився з такою кількістю артефактів, що важили, певно, стільки ж, скільки і вона. І зовсім інша – казати про це своєму начальнику. Таке ще ніколи добра не приносило. 

 – Він… нормальний. Має багато талісманів, – обережно сказала вона. 

 – І гарний, еге ж? – пан Рубчик дико підморгнув їй, але Айза залишилася стояти з кам’яним лицем. – Але менше з тим, тц… Гаразд, гаразд, тоді вирішено. Раджу тобі з ним подружитися, бо бачитися ви будете часто. 

 – Що ви маєте на увазі? – запитала Айза водночас здивовано і настрашено. Бачитися ще частіше з цим бундючним некромантом було останнім, про що вона мріяла. 

 – Не можу поки що сказати, – відізвався пан Рубчик, хитаючи пальцем із хитрою посмішкою. – Але скоро всі ви дізнаєтеся. Будеш працювати разом із Естірхайдом. 

 – Патрулювати, ви маєте на увазі? – уточнила Айза. – Поки не знайдемо труп? 

Пан Рубчик кивнув. 

 – І це теж. От тільки не сподівайся, що ви за ніч його відстежите, правда. Тут або схопив відразу, або ще шукатимете його місяцями. А потім його взагалі знайде хтось випадковий там, де ви найменше очікували. Але я й про звичайну роботу говорю – вдень тобто. 

Айза вже нічогісінько не розуміла. 

 – А тепер – можеш йти. І нікому тільки не кажи про те, що я оце тобі щойно розповів, добро? 

Айза механічно кивнула і на ногах, що чомусь не хотіли згинатися в колінах, вийшла з кабінету. Вона дуже сподівалася, що зрозуміла щось неправильно.