Анна Чмутова - Одне без одного, Анна Чмутова

— Ти хочеш, щоб я дізнався, чому вона побита?

— Так.

— А чого вона мовчить?

— Каже, що при сусідках не буде говорити. Вийти вона не може через свій стан. А писати повідомлення їй теж складно через руку. А мені обов’язково треба знати, що трапилося.

— А ти мати Тереза чи маєш якісь особисті рахунки з цією мадам? — уточнює Богдан.

— Це моя подруга. Не можу сказати, що близька, але доволі гарна. Вона звернулася до мене з проханням стати її адвокатом у розлученні. Розумієш, наскільки це важливо для мене?

— Ох, Боже, гаразд. — У слухавці Віра чує шурхіт, а потім знову Богдана: — Давай повне ім'я і бажано палату твоєї подруги. Поки робочий день не закінчився, піду жебракувати інформацію.

— Дякую тобі, Бо! Сердюк Аліса Володимирівна. Десята палата.

— Окей, записав.

— Хазяйка! — знову галас із коридору. У Віри на це слово скоро почне сіпатися око. Буде вона послідовницею собак Павлова.

— А що це у тебе? — здається, крик долітає і до Богдана. А робочі не вгомоняться й знову волають, ніби вона могла перший раз не почути. — У тебе нікого немає, просто вирішила БДСМ-сесію влаштувати? Домінування?

— Угу. Затра… кхм, дістали мене вони вже серйозно. Двері у квартирі міняю, а вони мені стіну пробили.

— Співчуваю. Тоді йди тепер їх затра… кхм, як вмієш, — сміється чоловік. — А я пішов шукати інформацію тобі.

Виходить Віра в коридор, як актори в п’єсі. Після третього дзвінка, тобто крику.

— Що на цей раз трапилося? Ви болгаркою в нових дверях дірку для ведмедя зробили?

— Не ображай, — самовдоволено тягне головний у бригаді. Чи то він такий простодушний, чи просто не зрозумів сарказму. — Приймай роботу. Ми все зробили навіть раніше, ніж обіцяли.

Віра дивиться час на годиннику, що примостися на її тонкому зап’ястку. Демонструє його робочим:

— Пів години тому ви мали все доробити. А ось це неподобство, — тиче пальцем у заліплену дірку до під’їзду, — взагалі планом не передбачалося.

— Ну простіть нас, ми ж вибачилися й усе виправили. Ось ключі, три комплекти йде. Замок у двері поставили новий. 

Віра як затята поціновувачка порядку й дедлайнів зараз не лізе до спору лише через те, що одразу оцінює його як програшний. Сперечатися потрібно тоді, коли є азарт переконати. 

Вона просто віддає гроші за роботу й випроваджує горе-установників. Хоча варто їм віддати належне: сміття вони не залишили за собою. Все забрали. Вірі залишається лише відмити коридор від пилу, що майже просочився в шар ламінату. 

Коли вона завершує, на порозі з’являється  сестра. У своїх дивних як для вже дорослої дівчини, нарядах. Клітчасте пальто, отруйно-червоний берет і такого ж кольору колготки, що виглядають між пальто й уггі, були б доречні десь у Парижі. У їхньому місті на Варю, швидше за все, сусіди вже повісили статус міської божевільної. 

Сестра оглядає двері й зупиняється на колишній дірці в стіні:

— А це що?

— Думали, що нам потрібна додаткова вентиляція й хотіли з під’їзду нам її подати, — буркає Віра.

— О, — Варя підтискає губу, — то десь у нас у квартирі зараз трупи робочих. У ванній? Ти тут сліди крові витирала? Будь уважною. Кров затікає між плиток і її звідти не вимиєш.

— Що за дурню ти мелеш?

— А що, не так? — дівчина знімає верхній одяг і продовжує: — Тобі тут порушили всі закони й правила, завдали додаткових збитків, а ти їх залишила живими? Ні за що не повірю.

— Годі мене монстром робити, — хмикає Гаєвська. — Іди краще на кухню. Там вечеря на плиті. 

— Хоч якісь плюшки від проживання з тобою, — кричить уже з кухні Варя, гуркочучи посудом.

— Запам’ятай це. А от я плюшок від проживання з тобою поки не помітила, — летить у відповідь.

— Можу побути твоїм секретарем. Тобі тут якийсь Бо телефонує.

— Ох, принеси мені телефон.

— Агов, секретарі каву носять, а не телефони, — пхикає Варя, але гаджет усе ж з’являється у ванній, де Віра вимиває ганчірку після пильної підлоги.

— Де ти загубилася? — одразу ж чує в слухавці, як приймає виклик. — Робочих затра…кхм? Чи що?

— Якби. Сама тільки втомилася. Що там у тебе з інформацією?

— Наполював тобі ледь не мамонта. Довелося проміняти все це на шоколадку.

— Гаразд, буде тобі шоколадка на заміну.

— Та не треба. Стрункіше буду. То що, твоя подруга — ще той конспіратор. Але добрі медсестри тут побудували вже стільки теорій, що мама не горюй. Довелося проводити детальний фактчекінг і відрізняти реальність від вигаданого сценарію для СТБ.

— Кхм. З фантазією, я так розумію, у твоїх колег усе гарно? 

— Навіть забагато її. Але твоя Сердюк сама їм стільки приводів підкинула. По-перше, у поліцію все ж заявили. Лікарі тут принципові та на її вмовляння не повелися.