Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

але вони зовсім поруч. Я впевнена, Харзер не боїться, що його можуть розкрити, тому обшук в його покоях добуде вам потрібні докази.

— А ми наполягаємо, щоб цей обшук пройшов зараз же, поки цей двоногий черв'як не встиг заховати докази, — голос дракона був сповнений відчутної загрози, — і якщо ви не покараєте його по справедливості за скоєний ним злочин, право покарання перейде до нас.

Король тяжко зітхнув.

— Погоджуйтеся, Ваша Величносте, — знову прошепотів йому Радник, — ці крилаті його все одно вб'ють, куди не заховай, а так, може, викрутимось.

— Добре, нехай буде обшук.

— А щоб він пройшов швидше і ефективніше, — хижо посміхнувся дракон, — я відправлю з вами свого брата Фестіграна. Його допомога не буде зайвою.

На цьому обидві групи розійшлися — кожна у своїх справах.

Глава 5

Незворушність дракони зберігали лише до екіпажу, що стояв за воротами палацу. На очах ошелешеної від такого нахабства охорони вони неспішною, повною гідності ходою перетнули двір. Всюдисущий Радник, що виник за їх спинами, махнув рукою — нехай йдуть…

— Жени, — крикнув Ластіран візникові, акуратно поклавши на сидіння стогнучу від болю дівчину.

Він з тривогою відзначив мертво-бліде обличчя Риль, закриті очі.

— Тільки втрати свідомості нам не вистачало, — вилаявся дракон, плюхнувшись на сидіння.

Кінь, підстегнутий клацанням батога, жваво рвонув з місця.

Кестірон спішно закочував рукави шовкової сорочки. Голова дівчини лежала на його колінах.

Остання думка, що пробилася в свідомість Риль, була: «Ось портал! Один з них цілитель!», а потім м'яке, заколисуюче тепло огорнуло зранене тіло. Тепло обволікало, омиваючи рани, несучи геть з собою біль, занурюючи згорьовану душу в океан цілющого забуття.

— Спить, — Ластіран поправив ковдру і несподівано для самого себе посміхнувся, дивлячись на сплячу Риль. Уві сні тривожна складка на лобі дівчати розгладилася, на губах заграла слабка посмішка. Дракон, зітхнувши, встав з краю ліжка. Дурниця повна, а не військова операція. Хоча з людьми завжди так. Варто тільки зв'язатися з безкрилими, і всі плани летять шкереберть на землю.

— Як ти? — з тривогою запитав він у Кестірона, що сидів у кріслі навпроти ліжка.

— Бувало й гірше, — посміхнувся цілитель, — дівчат з того світу витягувати набагато легше, ніж молодих і дурних драконів, — він відсалютував Ластірану келихом густого червоного вина.

— Теж мені герой, — беззлобно замахнувся на нього дракон, — швидко спати, а я почергую біля нашої гості.

— Як скажеш, — не став заперечувати Кестірон, — вранці я тебе зміню.

Сонце вперто пробивалося крізь щільні фіранки, заливаючи кімнату червонуватим золотом заходу. Риль насилу розліпила очі, пару секунд витратила на побіжний огляд оточуючого простору, і знову щільно заплющила очі. Вчорашнє згадувалося калейдоскопом облич, подій і болю. В голові миготів хоровод образів: капітан, його виродкова високість, король з Радником, дракони. Дракони?!

Шматочки калейдоскопа склалися в повну картину, і Риль подумки застогнала: «Дурепа! Повна дурепа! Без підготовки, без магічної підтримки полізла грати в високі ігри, а потім тільки й змогла, що плисти за течією та підставляти шию під удари». І догралась… Врятували її невідомі красені, прямо як в дешевому романі. Ось тільки в романах героїня виходить заміж за свого рятівника і живе з ним довго і щасливо, а не мучиться питанням, що з неї вимагатимуть за сплату боргу життя.

— Можеш не прикидатися, я знаю, що ти не спиш.

Від несподіванки Риль підскочила в ліжку і, відкривши очі, зустрілася поглядом з чорно-золотими драконячими зіницями. Зараз в них хлюпалося тепле полум'я. Воно здавалося оманливо мирним, майже домашнім. Але Риль прекрасно уявляла, яким небезпечним полум'я може стати в будь-який момент.

— Як ти себе почуваєш? — Кестірон присів на краєчок ліжка. Дівчина прислухалася до своїх відчуттів. Відчувала вона себе непогано, трошки дивно, та й в одному закладі слід опинитися якомога швидше.

— Дякую, добре. Я можу вмитися?

— Ну, раз ти про це питаєш, жити будеш, — задоволено посміхнувся цілитель, — допомогти?

— Ні, дякую, як-небудь впораюся сама, — почервоніла Риль, ривком сідаючи на ліжку, і тут же зі стогоном падаючи назад. У голові щось вибухнуло і дрібно розсипалося, дрібно, неголосно, але неприємно.

— А я ж пропонував допомогти, — докірливо похитав головою Кестірон, підсовуючи руку під спину і акуратно піднімаючи дівчину з ліжка. — Ти наче в бій рвешся, — бурчав дракон, — якщо себе не шкода, то хоч мої зусилля пожалій! Думаєш, легко було тебе вчора витягувати?

— Вибачте, — щиро вибачилась Риль.

Працю цілителів вона завжди поважала, бо вона була воістину безцінною. Адже цілитель віддавав пацієнтові власні сили.

Ванна кімната, де її залишили, була оброблена просто, але витончено, а головне — в ній була гаряча вода. Ось що їй зараз потрібно, щоб змити бруд не тільки з тіла, але й душі. Риль рішуче взялася за мочалку. Нехай не залишиться навіть сліду від брудних рук Харзера. Заспокоїлася вона тільки коли промите волосся більше не нагадувало пташине гніздо, а зі шкіри зникла дратівлива стягнутість від морської солі.

Риль з цікавістю оглянула своє відображення в дзеркалі.

Кестірон був майстром своєї справи і чудово її підлатав, хоча і виклався, напевно, пристойно. Але всі порізи затягнулися до подряпин триденної давності, внутрішні пошкодження і гематоми зникли, а ось сил на обличчя, схоже, не залишилося. Губи лякали своїми розпухлими розмірами, на вилиці красувався фіолетовий синець рожевого відтінку, обіцяючи незабаром переповзти під око.

«Красуня!» — задоволено кивнула своєму відображенню Риль. А ще хтось сподівався, що дракони її за гарні очі рятували. Зараз очі стануть ще симпатичнішими, коли під одним з них фінгал проявиться.

Загорнувшись у чоловічий банний халат так, що тільки ніс стирчав з-під чорної махрової тканини, дівчина випливла в спальню. Спальня була порожня, але на ліжку її чекав сюрприз: дивовижно красиве зелене плаття, якраз під колір її очей. Риль із захопленням провела рукою по м'якій повітряної тканини. Зелений — її улюблений колір. У поєднанні з ним каштанове волосся набуває благородного відтіноку, а очі починають сяяти, немов смарагди.

Коридор вивів дівчину на широкі сходи. Знизу долинали чоловічі голоси і характерний дзвін посуду. Риль впевнено попрямувала вниз. Для того щоб розібратися з мотивами драконів, їй потрібна інформація. Запахи, що йдуть знизу, натякали на те, що можна поєднувати приємне з корисним — розвідку і прийом їжі. До того ж слабкість після зцілення нікуди не зникла, а сили дівчині ще знадобляться.

В їдальні за довгим столом, застеленим сліпучо-білою скатертиною, сиділи три її рятівника і ще три незнайомих дракона. Обидві трійки сиділи по різні боки столу, як по різні боки кордону, зосереджено поглинаючи їжу,