Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Капітан Шейн знав це чи не краще за всіх. Молодий і можливо в чомусь імпульсивний, він нерідко стикався з несправедливістю і насмішками. Борцями невидимого фронту, ось як їх називали.

Але він змирився з цим. Усі знали на що здатні демоноборці, знали, наскільки вони можуть бути небезпечними, а тому ніколи не наважувалися глузувати з них відкрито.

Вінфреда Шейна важко було назвати милосердним. І про його паскудний характер легенди ходили. І все ж, навіть знаючи усе це, хлопчина продовжував брехати йому прямо в очі.

- Тобто, ти стверджуєш, що нічого підозрілого в цьому домі останнім часом не відбувалося? – змірявши хлопчака пронизливим поглядом перепитав Шейн.

Хлопчина, ще зовсім юний, і від того вкрай дурний, заперечно мотнув головою. Найбільше в своєму житті Шейн ненавидів, мабуть, коли йому заважали працювати. Він був другим серед випускників Королівського університету магії. Йому всього трішечки не вистачало до звання архімага. А цей недомірок зараз намагається його обманути? І що ще більше злило, - робить це вкрай незграбно.

Спіріометр продовжував гудіти, а його підлеглі продовжували мовчки спостерігати за розмовою. Ні, він все розумів, його призначили сюди всього рік тому, і він одразу ж отримав звання капітана. Але він це звання заслужив, будучи кращим студентом на курсі. При чому уже тоді, проходячи практику, він показував чудові результати. І ось уже рік він працює з ними, а вони досі продовжують чекати від нього промахів.

Якраз цієї миті спіритична активність в домі досягнула свого апогею, і шкала спіріометра забарвилась в червоний колір. А це означало, що дух дівиці, остаточно перетворився в демона. І тепер їм не залишалося нічого іншого, як знищити його. Що ж, для цього вони і прибули. А цей хлопчисько…

- Сіде! – подав нарешті голос лейтенант Фан, і вказав йому демонстративно на шкалу спіріометра.

Шейн окинув роздратованим поглядом перешкоду в обличчі наївного закоханого юнака, і сплюнув на землю. Ось чому він ненавидів духів закоханих – одержимі своїми емоціями вони спершу оберігали об’єкт свого кохання. Здавалося б, що в цьому може бути поганого. Але така любов до добра ніколи не доводила. З кожним днем дух втрачав частину себе, доки зрештою не обертався демоном.

- Дай вгадаю, недавно хтось із твоїх кривдників раптово помер, загадковою і неприродною смертю, - промовив, неквапливо одягаючи рукавиці, капітан Шейн, хлопчина навпроти побілів. – Я би припустив, що наступною жертвою став об’єкт твоєї симпатії, але судячи з твоєї оборонної позиції, ти ще не встиг заново закохатися. – Хлопчина побілів сильніше. – Зараз я тобі розповім, як усе відбуватиметься далі, - закінчивши з рукавицями, піймав він погляд хлопчини. – Вона завжди буде поряд, любитиме тебе, захищатиме. Поступово ти віддалишся від живих, бо їй в їх компанії буде некомфортно. Ви все більше часу проводитимете разом. Але ти і сам знаєш, з часом тобі захочеться більшого, ніж просто дивитися на неї. І це буде мучити тебе, - вкрадливо прошепотів він. – І одного дня бажання бути з нею перевершить усі інші. І знаєш, що трапиться після твоєї смерті? – тихо запитав він, нахилившись до самісінького вуха хлопчини. – Вона знайде собі нову жертву.

З цими словами він штовхнув хлопчака в руки свого заступника, і неквапливо піднявся вверх сходами. Паралізуюче закляття п’ятого рівня, практично ніяк не відобразилося на його резерві. Зате вразило усю команду. Серед них не було практично жодного мага здатного скористатися таким закляттям без словесної формули. Шейн міг.

Більше того, йому це далося настільки легко, що заходячи в дім, він не міг припинити усміхатися.

- Любий, ти повернувся? – ніжний жіночий голос знайшов відгук навіть в його серці, що уже говорити про молодого наївного хлопчину, якому мабуть і з дівчиною зустрічатися ні разу не доводилось.

- О так, я вдома, - не приховуючи насмішки відповів демоноборець. – Де ж ти, моя кохана? Скучив за тобою безмежно.

Тусклий жіночий силует зіткався з повітря навпроти нього. Усім своїм виглядом демон випромінював ніжність, наївність і невинність. Великі блакитні очі в обрамленні густих темних вій виглядали прекрасно навіть на примарному обличчі, якою ж красивою була ця дитина за життя?

Темне волосся розвівалося невидимим вітром, а біла наче невагома сукня, колихалася, додаючи живості примарі.

- Ти не він, - м’яко заперечив демон. – Не мій любий…

Демоноборець усміхнувся і підтягнувши до себе стілець, присів.

- То ти ще здатна розрізняти, з ким розмовляєш. Я зворушений до глибини душі, чесно…

Біле невинне личко на мить потемніло, і крізь ілюзію прекрасного проступила істинна сутність духа. У неспокійних душ було два обличчя: перше – прекрасне, а друге – моторошне і страшне – відображення їхньої смерті.

- Ти прийшов сюди зі злим умислом, - прищуривши очі, промовила дівиця.

- Це як з якого боку подивитися, - не погодився Шейн.

Температура повітря в кімнаті різко знизилась, і це викликало усмішку у демоноборця.

- А ти нетерпляча, - пробурмотів він собі під носа і різко перекотився в бік за мить до того, як стілець на якому він сидів розлетівся в щепки.

Демон остаточно скинув привабливу оболонку, і перед ним повстала висока, худорлява дівчина з розкуйовдженим волоссям і спотвореним глибокими шрамами обличчям. Лахміття на ній колихалося від поривів невидимого вітру, і кімнатою почав розповсюджуватися запах гнилої плоті. А це свідчило про те, що хлопчина, якого він паралізував на вулиці був далеко не першою жертвою потвори.