Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

І в той же час, те, що вона досі була схожою на людину, означало, що вона вбила небагатьох. Отже, вони не сильно запізнилися. Шейн не міг сказати, що це принесло йому полегшення, але бувало й гірше.

Тим часом, примара розлютилася не на жарт, він заледве встигав ухилятися від її ударів. Все важче було зберігати незворушний вираз обличчя, але він поки не міг вступити в бій.

- Відомство дало дозвіл! – буквально влетів в будинок лейтенант Фан, і тільки чудом його не зачепило уламком дошки.

Ще не дослухавши до кінця, Шейн уже випустив в духа закляття знищення. На декілька секунд діва застигла непорушно і розгублено подивилася на нього своїми примарними очиськами, після чого з криком зникла.

Шейн ніколи не цікавився було їм справді боляче, чи вони кричали від страху. Бували і такі духи, які зникали не проронивши ні звуку. І він можливо поспівчував би їм, якби не знав скільки шкоди вони приносять суспільству.

Дух одного разу відчувши присмак чужої смерті уже не міг зупинитися. І його завданням було знищення таких душ, задля захисту населення.

- Вау, - тим часом не приховував свого захвату лейтенант Фан. – Ви, як завжди, неперевершені.

Вінфред усміхнувся і сховав за спину задубілу руку. Таке траплялося час від часу, коли він не розраховував сили – віддача від закляття. Тепер на декілька днів рука втратить чутливість. І треба було цьому ідіоту забігати сюди? Не міг з вулиці крикнути?

- Огляньте будинок, перевірте, чи не залишилось чого. І, Фан, - піймав він лейтенанта за плече, - без зайвого ентузіазму.

Чоловік хмикнув і кивнув. Шейн уже знав, що слова його скоріш за все в черговий раз пропустять повз вуха, але що він міг зробити. Тільки зітхнув тяжко і вийшов на вулицю.

- Швидко ви, - з усмішкою зустріла його Ребека.

Загалом в команді Шейна було п’ятеро чоловік, включаючи його самого: два ловці і три демоноборці.

Ребека була ловцем. Щоправда, такту і спостережливості їй явно бракувало. Зате спеціалістом була відмінним, за що її всі і терпіли.

- До речі, тут повідомлення для вас прислали, - протягнула вона невеличкий конвертик. Вінфред забрав послання і кинув на дівчину роздратований погляд, - конверт був розкритим. – Нічого так на мене зиркати. Я всього одним оком глянула.

Шейн скрипнув зубами, але нічого не сказав. Розгорнувши послання закам’янів на мить, не повіривши спершу прочитаному.

- А Аніка – це та минулорічна практикантка? – запитала тим часом Ребека, видавши себе з головою. – А чому вам повідомляють про її зникнення і появу?

Шейн кинув затуманений погляд на дівчину перед собою. Після чого оглянув усіх членів своєї команди. Від хвилювання затремтіли руки, і він стиснув їх в кулаки, зминаючи при цьому і конверт, і саме послання.

- Я… - запнувся. – Я відійду ненадовго.

З цими словами, він викликав портал, спустошивши мало не половину свого резерву, і стрибнув прямісінько в нього, щоб уже через мить опинитися в переповненому відділку.

- Я вам пояснюю уже декілька хвилин, - з першого слова впізнав він знайомий голос, -після нещасного випадку під час практики, вона зникла. А тепер, коли повернулася – нічого не пам’ятає.

- І? Де склад злочину? – явно не перший раз перепитав офіцер. – Самі сказали – нещасний випадок.

- Міна! – окликнув він подругу, і та різко повернулася до нього обличчям.

Дівчина, що сиділа на стільці поряд з нею, подивилася спершу на Міну. І уже прослідкувавши за її поглядом, глянула на нього.

Шейн похитнувся. Він не міг точно сказати, було це наслідком магічного виснаження, чи причиною всьому стало обличчя, яке він просто не міг не впізнати.

- Аніка? - тихо покликав він її. Дівчина розгублено моргнула. Він одразу ж кинувся до неї, і міцно стиснув її в своїх обіймах. - Де ти була? – притиснувши її до своїх грудей запитав схвильовано він. - З тобою все в порядку? Ти ціла? – відсторонившись, продовжив допит. – Хто зробив це з тобою?

- Лірен? – ледь чутно покликала вона, і він закам’янів.

Вона сама не знала, чому назвала саме це ім’я, і що воно означало. Просто, коли цей чоловік  почав її допитувати, це було першим, що спало на думку. Але, судячи з того, як він змінився в обличчі, ім’я належало не йому.

- Лірен? – повторив демоноборець. – Він зробив це з тобою?

Дівчина нахмурилась, кинула розгублений погляд на Міну, і він роздратовано подивився на подругу.

- Не думаю, що це була відповідь на твоє запитання, - відповіла на його красномовний погляд дівчина. – Ніка нічого не пам’ятає… Взагалі нічого, - підтвердила його найгірші підозри подруга. – Її пам'ять зараз кришталево чиста.

Чому Лірен? Чому саме це ім’я зринуло в її пам’яті? І чому, повторюючи його про себе, вона відчувала прикрість і злість? Але це була не та злість, що супроводжується страхом, а скоріше…

- На її пам’ять впливали, - холодно промовив тим часом демоноборець. - Навіть я бачу це. І ви хочете сказати, що це нормально?

- Якщо ви бачите сліди ментального впливу, повинні також бачити, що вона цьому впливу не опиралася. Якщо хтось і стер їй пам’ять, то зроблено це було з її згоди.