Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

Розділ 6

  Пересилюючи втому від безсонної ночі, Кіра зібрала валізу. Взяла все саме необхідне. Стільки часу її не буде вдома, не знала. Подумала тільки про те, що навіть уявити собі не може, як усе має пройти.

-Танюш, ключи залишаю тобі,- звернулася Кіра до своєї сусідки,-хочу попросити, щоб ти приглянула за моєю квартирою і квіти поливала один раз у тиждень.

-Не переживай за квартиру, пригляну і за квітами теж догляну,- пообіцяла подруга,- тільки ти так і не сказала, куди надумала їхати. Я ніби повинна знати.

-Я до батьків зібралася.

-В Америку чи що? Погані мабуть справи?- занепокоєно запитала Таня.

-З ними все добре,- поспішила запевнити її Кіра, яка так і не наважилася розповісти подрузі правду,- я тільки поїду їх провідати. Дядечко надав мені таку можливість.

-Пощастило тобі, що дядько твій мер,- посміхнулася Таня.

-Дуже пощастило,- відповіла на те засмучено.

  Кіра викликала таксі та поїхала до мерії де на неї чекав Тимур. По його вигляду можна було зрозуміти, що він був задоволений собою і це не зважаючи на те, що настрою у нього зовсім не було.

-Я ж тобі по телефону говорив, що давай біля під’їзду тебе заберу, а то з валізою на таксі прийшлося майже через усе місто їхати. І не варто було скільки речей брати, взагалі не треба було їх брати. Я купив би тобі нові,- Тимур поклав валізу до багажнику свого автомобіля.

-Мені нічого не треба купувати, у мене є все своє. Я погодилася на це, бо не могла відмовити дядечкові. Це єдина причина,- Кіра намагалася зберігати ввічливість та в неї це зовсім не виходило,- а біля під’їзду просила мене не забирати, щоб із сусідів ніхто не побачив до кого я в машину сідаю. Бо потім пліток не уникнути. А так я сказала, що їду до батьків в Америку. Зрозумів?

-Не треба так хмуритися. Я все зрозумів,- Тимур сів за кермо, а Кіра поруч, пристигнувши ремінь безпеки.- Для тебе має значення, що подумають та скажуть люди?

-А для тебе це хіба не має значення?- Кіра задала зустрічне запитання.

-Для всіх добрим не будеш, і всім не угодиш. Кожен вільний думати, що за бажає,- відповів Тимур, який вже завів двигун автомобіля,- дякую, що погодилася допомогти мені.

-Ще раз повторюю, що я не тобі допомагаю, а своєму дядечкові. Взагалі, я не з тих хто обманює людей,- Кіра намагалася не дивитися у бік Тимура,- сказав би своєму дідусеві, що дружина захворіла і не змогла приїхати з тобою.

-Давай домовимося, що ти мені не будеш вказувати, як я маю кому відповідати і що говорити,- Тимур добавив швидкості.- Скажи, ти всі документи з собою взяла? Чи є в тебе закордонний паспорт?

-Є, я вже раніше була за кордоном,- нехотя відповіла Кіра.

-Після обіду ми будемо в Києві. І перш ніж поїдемо до мене додому заїдемо в  РАГЦС де нас вже сьогодні зареєструють, як чоловіка та дружину. Зв’язки, мають велике значення і гроші теж,- Тимур обігнав вантажний автомобіль, що їхав по-переду,- шлюбний договір теж доведеться підписати.

-Вже сьогодні?- Кіру навіть налякала така заява з його боку.- Чи обов’язково треба офіційно розписуватися? По твоїм розповідям, дідусь навряд чи буде заглядати у паспорт.

-Він не буде. Кіро, не треба мені тут влаштовувати допит і виказувати свої припущення,- Тимур намагався стриматися і не переходити на підвищений тон,- я сказав, що треба розписатися, то ж і розпишимося. Без зайвих запитань від тебе. Я зовсім не хочу тобі хамити, чи якимось чином тебе ображати, але будь ласка не доводь мене до цього. Давай чітко сформулюємо умови договору і будемо його дотримуватися. Згодна?

-Згодна,- трохи перегодя відповіла Кіра,- так буде правильно. У мене, розумієш, нерви почали здавати, від останніх подій, які відбулися у моєму житті. Врешті-решт, я добровільно погодилася на все це. Тому обіцяю тобі, що вгамуюся і буду поводити себе спокійно. Зайвих емоцій проявляти не стану.

-Овочем теж не треба бути,- посміхнувся Тимур, гідно оцінивши розсудливість Кіри,- будь сама собою. Ми можемо гарно ладити і тоді час мине швидко. І головне, нас не буде все це так напружувати і нервувати. Знову друзі?

-Друзі,- погодилася Кіра, бо розуміла, що він має рацію.

  На той момент, коли заїхали в Київ, Кірі вже повністю вдалося здолати свою роздратованість. Вирішила, по-іншому на це все подивитися і не так бурхливо реагувати. Треба сприймати цю поїздку, як ділову. Так легше. Побуває в Франції, а там може попросить Тимура, щоб її відпустив в Америку. Поїде та провідає батьків. Тільки, як вона батькам все це поясне. Про це подумає потім. Та скоріш за все нічого вигадувати не стане, розповість як є. Бо батьків точно обманювати не хоче. Вони-то все зрозуміють. Та про це потім. Кіра погрузившись цілком у свої роздуми і не помітила, як Тимур вже зупинився біля РАГЦСу. Дівчина слухняно вилізла з машини посміхнувшись сама до себе.

-Яка причина твоєї посмішки?- запитав Тимур.- Невже радієш тому, що через пару хвилин станеш заміжньою жінкою.

-Заміжньою жінкою, я могла стати вже два рази, аби не була такою категоричною і віддавала перевагу розуму, а не почуттям,- зізналася вона йому,- у двох випадках у мене могло б бути гучне весілля. Я б обрала вишукану весільну сукню і запросили б гостей до ресторану, який би прикрасили різними, живими квітами і грав би оркестр. А ще до РАГЦСу я б із своїм нареченим приїхала на білому лімузині, а не на чорному позашляховику.

-Твоя мрія обов’язково колись збудиться,- Тимур підійшов ближче до Кіри,- я обіцяю тобі, що постараюся бути тобі гарним другом. І буду щиро вдячний за допомогу.

-Не будемо починати знову цей монолог, бо не витримаю і піду геть. І тебе і дядечка пошлю до біса,- Кіра круто розвернулася та пішла в середину будівлі.

  Їх розписали швидко, без будь-яких запитань. Правда спитали про обручки, та Тимур відповів, що зараз це неважливо. Для Кіри дивно було це почути у такому місці. Звісно, що у їхньому випадку обручка неважлива. Бо у них фіктивний шлюб, який абсолютно нічого спільного не має зі справжнім. Адже обручкою обмінюються у знак вірності та любові, а не в знак обману та вигоди. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍