Крістіна Жиглата - Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата

На моїх очах виступають сльози, тому що я розуміла, що Ярий правий... Якщо все настільки жахливо як він розповідає, то в мене взагалі немає шансів.

Як батько міг, то підставити нас? Як він міг взагалі зв'язатися з такими жахливими людьми і займатися справою, яка занапастила багато людських душ. Він же завжди був за справедливість… Завжди дотримувався правил і був людиною з добрим серцем. Невже все це міраж? Невже він просто брехав!

Тепер його вбили, а я не зможу нікому про це сказати, щоб не зробити ще гірше... І все тому, що він брехав і займався такою нікчемною справою! Тепер його смерть назавжди залишиться безкарною, а моя мама, Машка та я – опинилися в небезпеці! Але я не могла все це  так просто залишити. Я повинна щось зробити, щоб захистити хоча б маму та сестру.

- І що тепер? Що буде з нами? – спитала тихо, витираючи мокрі від сліз щоки.

- Якщо ти знайдеш документи свого батька і віддаси мені, я зможу допомогти тобі і твоїй сім'ї, - раптом пропонує чоловік, даючи мені надію. – І це потрібно зробити якнайшвидше, поки за твою родину не взялися конкретно!

Я припиняю плакати і дивлюся у Максимові очі. Він виглядав щирим і здавалося, справді переживав за мене та мою родину… Але я не дурна, розуміла що нічого так просто не буває. Допомагаючи мені, Максим ризикує своїм життям. А навіщо це йому, я не знала!

- Скажи, звідки ти це знаєш? Звідки тобі відомі такі подробиці? – питаю ледве чутно. - Навіщо ти мені допомагаєш, якщо знаєш, що теж наражаєш себе на небезпеку?

На якийсь час між нами висне тривала пауза. Ми дивимось один одному в очі і просто мовчимо. Ярий щось собі там думає, вирішує, сумнівається… А після чого все ж таки каже:

- Відповім одразу на чистоту... Мені потрібні ці документи. Я знаю, що з ними робити, щоб отримати непогану перевагу. Тож допомагаю. Щодо інформації… Мені все це відомо, бо серед тих виродків у мене залишилися свої люди.

- Залишились? - чіпляюсь до слова. – Тобто… Ти теж там був… Ти теж працював на того виродка, який убив мого батька?

- Не зовсім. Думаю це неважливо, – відповідає він спокійно, підводячись на ноги. - Те, що має сенс, я тобі розповів... Твоя справа прийняти мою допомогу чи ні. За документи, звичайно ж… – додає, змушуючи мене на деякий час замислитися.

- Ти не знаєш мене... Але стільки всього розповів, - кидаю розгублено. – Невже довіряєш?

- Ти вже доросла дівчинка, Ав, - каже він якось вкрадливо, - і маєш розуміти наслідки своїх дій. Варто тобі заїкнутися про те, що ти дізналася, як ця інформація одразу потрапить до потрібних людей і тебе приберуть. Ти для них просто пил…

- А якщо я назву твоє ім'я? Що буде з тобою? - цікавлюся.

Хлопець обдаровує мене косою усмішкою.

- Нічого!

- Чому?

- Тому що в мене імунітет… Я можу грати з ними, ти – ні! Я маю свої переваги.

- Які переваги? – не вгамовуюсь.

- Особливі, - слідує ухильна відповідь, і я розумію, що більше Макс мені нічого не розповість.

Я втомлено зітхаю.

  - Добре... Я спробую знайти тобі документи, якщо ти обіцяєш, що тоді мою сім'ю точно не чіпатимуть, - кажу, і Ярий киває, простягаючи мені свою руку для потиску.

- Тепер ми команда і діємо спільно… Я залишу тобі свій мобільний номер, на який ти завжди мусиш мені дзвонити, якщо побачиш щось підозріле або знадобиться моя допомога. Мені вже час йти, а ти поки подумай, де твій батько міг сховати документи.

Я приймаю руку хлопця, скріплюючи нашу домовленість рукостисканням, і в цей момент відчуваю дивне поколювання у своїй долоні. На дотик, його шкіра була теплою і шорсткою, ніби він часто займався важкою роботою, але все одно відчувалася дуже приємно. Такий безневинний жест, а моє тіло відразу відгукнулося, змушуючи серце забитися частіше.

А Ярий, здається, зрозумів це, оскільки на його губах знову прослизнула ледь помітна посмішка.

Так не піде…

Я знову почервоніла і швидко висмикнула руку з його захоплення.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно