Джулія Ромуш - Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш

6.

З кімнати виходжу вже повністю одягнена. Дві години на сон, і я вже як огірок. Правда не найсвіжіший, але пари ніхто не скасовував. Якщо пропущу лекцію з релігієзнавства, то не бачити мені стипендії як своїх вух.

Зведених сестер удома вже не повинно бути, а от мачуха...

- Що, згадала, що тебе ще з інституту не виперли?

Закочую очі, коли проходжу повз кухню. Ну ось що за людина? Цілими днями сидить удома і за всіма спостерігає, підглядає.

Ігнорую її слова і прямісінько йду в коридор. Снідати немає жодного бажання разом з нею в одному приміщенні. Мені простіше перехопити якусь булочку в інституті, аніж зараз мотати собі нерви.

– Я батькові все розповіла! - Кричить з кухні.

- Хто б сумнівався, - бурчу собі під ніс і зав'язую кросівки. Потрібно ще раз зайти до гуртожитку до Марії Іванівни, може кімната якась звільнилася? Мені не належить, тому що я місцева. Але якщо раптом звільниться кімната, вахтерка обіцяла мене заселити.

З під'їзду вилітаю кулею. До пари ще хочу встигнути забігти до магазину, там банкомат є, щоб зняти якісь гроші. Саме першу суму за яхту мали зарахувати. І ввечері мачусі за комуналку принесу, щоб нарешті від мене відстала.

Як тільки думаю про всю цю ситуацію, відразу дико злитися починаю. Потрібно точно з'їжджати. Тільки для цього ще непогано роботу якусь підшукати.

- Що за...

Натискаю на клавішу перевірити баланс. Ще раз і ще, поки банкомат пищати не починає і не випльовує мені карту назад. Чому по нулях? Повинні були перерахувати!

Роблю все те саме ще раз, ось тільки нічого не змінюється. На екрані знову нуль.

- Чорт! - Вигукую емоційно, чим одразу привертаю до себе увагу людей.

Швидко забираю картку та виходжу з магазину. Я стільки всього на цій чортовій яхті натерпілася. Мені ще й не заплатять?

До універу доводиться бігти, бо я спізнюся на лекцію. Та Буркотуха може ще й не пустити в аудиторію.

- Я думала, що ти вже не прийдеш, - Мая цілує мене в щоку і шепоче на вухо. Так, щоби не привертати увагу викладача. Всі знають, що Буркотуха може не поставити залік і ганяти потім до смерті на здачу. Її весь універ боїться.

- Я поки що у своєму розумі, - Мая тихо хихикає, а я починаю оглядатися на всі боки в пошуку Катьки. По-перше, я цю сучку придушу за таку підставу, а по-друге, нехай пояснить де гроші. Якого біса вони не прийшли?!

– Ти де вчора була? Я до тебе весь вечір додзвонитись намагалася, - Мая черкає щось у блокноті, створює видимість того, що пише конспект. Я ж наслідую її приклад.

- Катька підробіток запропонувала, - зітхнувши, розповідаю подрузі. Мая відразу ж хмуриться. Філонова ніколи їй не подобалася. Мая завжди казала, що вона каламутна. Ну, а я, як завжди, нікого не послухала. Ось і поплатилася.

- І судячи з твого задоволеного обличчя, - коли Мая вимовляє слово "задоволеного", пальцями в повітрі бере його в лапки, - все пройшло не надто гладко?

- Вона промовчала про те, що робота до ранку і загалом так, - зітхаю, - там такий капець був, що я просто мрію придушити цю сучку.

- Не говоритиму свою улюблену фразу, - подруга примружує очі.

З Маєю ми товаришуємо вже два роки. Навіть попри те, що ми з нею дуже різні, якось одразу порозумілися. Мая з батьком переїхали до нашого міста два роки тому і по інституту ходили чутки, що батько подруги у минулому якийсь страшний дядько. А зараз цілком успішний та легальний бізнесмен. Але я не вдавалася у подробиці. Пам'ятаю, як її хотіли образити хлопці з іншого потоку, і я за неї заступилася. З того дня ми з нею почали дружити. Єдине, що ми ніколи не ходили до мене додому, ні до неї. Я все ж таки боялася знайомитися з її батьком. Поняття не маю як виглядають колишні кримінальні авторитети, але мені здається, що жахливо.

- Так, так, ти казала, - закочую очі.

- До речі, моя пропозиція щодо роботи ще в силі, - Мая продовжує на мене дивитися, - дядькові Дімі все ще потрібна помічниця.

Мая пропонувала мені цю роботу ще три дні тому, коли я заїкнулася, що хочу з'їхати від батька та мачухи. Але я відмовилася, бо мені було незручно зловживати нашою дружбою.

- Це якось незручно... і...

Вимовляю скромно і починаю накручувати на палець локон.

- Ну давай ще раз почекаємо, поки ти з Філоновою з'їздиш на сумнівний захід, - з сарказмом вимовляє Мая.

- Гаразд, вмовила, - розтягую губи в посмішці. Потрібно було не тупити й одразу погоджуватися, коли подруга ще вперше запропонувала допомогу. Може б тоді я не потрапила на чортову яхту і не вислуховувала образи від Ведмедя, який виявився козлом!

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно