Настуся Соловейко - Драконяча відьма, Настуся Соловейко

Заплющила очі та голосно проказала:

– Нитка, нитка, що біжить, ти мені допомжи, я хочу, щоб люте зло на край лісу віднесло.

Повітря навколо задрижало, однак, відкривши очі, побачила, що ми все ще вдома.

– Кажи ще раз! Давай!

Я послухалася. Вийшло тільки з четвертого разу, та й то, приземлення було таким, що я повідбивала собі все що можна.

Добре, хоч, драконоборець впав на купу сирого листя.

Чоловік тихо застогнав, та на щастя, не прокинувся.

– І за що тільки мені це все? – завив поряд Черепус.

– Перестань жалітися, краще допоможи його тягнути!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно