Джессіка Дей Джордж - Сонце і місяць, сніг і лід

— Ведмеді тут не водяться, — сказав Ганс Пітер. — Ні білі, ні бурі. А щоб ізбйорн забрів аж так далеко на південь… — його голос урвався. — Не полюй на цього ведмедя, Аскелядане, — тіло Ганса Пітера затремтіло, і дівчина ще міцніше стисла його плече. — Я знаю про ізбйорна більше, ніж хотів би. З цієї затії не вийде нічого доброго.

— Що за дурниці? — вискнула Фріда. — Що ти можеш знати про ведмедів? Та ти ж сидиш удома, немов той каліка, замість того, щоб заробляти на життя, як справжній чоловік, — вона насварила на Ганса Пітера вказівним пальцем. — Аскелядан розбагатіє. Я не дозволю твоїм заздрощам усе зруйнувати.

— Жінко, — почав було Ярл. Він потягнувся через півстолу, щоб поплескати її по руці, однак вона відсмикнула свою долоню — на його лиці з’явилася гримаса невдоволення. — Ганс Пітер виконує усі свої обов’язки, допомагаючи нам на полі та різьблячи дерев’яні речі. І не забуваймо, що він колись плавав по північних морях на купецькому кораблі.

Фріда повернулася спиною до чоловіка та найстаршого сина, усім своїм виглядом демонструючи, що їй цього мало. Усередині дівчини наростала лють. Мати відштовхувала її від себе, відколи народила, вважала її за ніщо — та до цього дівчина вже звикла. Але так ставитися до Ганса Пітера… то було щось геть інше. Дівчина розсердилась, думаючи про те, що Фріда може бути такою непривітною до свого найстаршого сина. Це правда, Аскелядан був третім, щасливим сином, але чого він досяг за все своє життя? Піймав у пастки кілька лисиць, застрелив кількох диких оленів, позалицявся до кількох простодушних селянок — оце і все.

— Брате, якщо тобі хочеться сидіти біля вогнища, немов якась бабка, то це твій вибір, — сказав Аскелядан зі зневагою. — Але я обрав інший шлях. Він принесе мені славу і багатство.

— Тобі це належиться. Ти ж наш третій син, — мовила Фріда.

— Немає нічого поганого в тому, щоб задивлятися на кришталеві хороми та золоті трони, — тихо сказав Ганс Пітер. — Однак тобі варто було б спершу побачити пастки, які ховаються усередині цих хоромів, і те, що сидить на тих тронах. Кожна будівля потребує фундаменту. Добре придивися, чи твоя не стоїть на людських кістках.

З цими словами Ганс Пітер підвівся, кожен його рух був повільним та незграбним, немов рухи старого дідугана. Уся сім’я мовчки дивилася, поки він добрів до драбини, викарабкався нагору і зник у темряві горища.

— Він з глузду з’їхав, — за якусь хвилю тихо сказав Аскелядан.

— Йому боляче, — зі злістю в голосі сказала дівчина. — Йому боляче, а вам начхати.

Вона все ще стояла, міцно стиснувши кулаки. Роло стояв поруч, тулячись їй до ніг, не знаючи, що зробити, щоб втішити свою господиню.

— Дівча, дівча, — м’яко сказав Ярл. — Мені не байдуже. Але ми тут нічим не зарадимо, — він сумно усміхнувся своїй наймолодшій доньці. Опісля повернувся до Аскеля, і його усмішка згасла. — Я ніколи не чув, щоб твій брат говорив дурниці.

— До сьогодні!

Ярл жестом наказав Аскеляданові замовкнути:

— Я ніколи не чув, щоб Ганс Пітер говорив дурниці. Його поради завжди сповнені здорового глузду, і він знає про цей світ значно більше, аніж я. Тобі варто прислухатися до його поради.

— Ярле, годі дурниці верзти, — Фріда стукнула по столу своїм кістлявим кулаком. — Ганс Пітер ні на що не годиться, а от мій Аскелядан — сильний та хоробрий чоловік. Він чудовий мисливець. Якщо сказав, що вполює ізбйорна, то він це зробить!

— Дякую, матінко, — гордо мовив Аскелядан. — Думаю, сьогодні я заночую тут, почекаю, поки не вщухне хуртовина. А тоді вже вирушу полювати на ведмедя.

— Чудовий план, синку! — сказала Фріда. — Ось візьми ще рагу і ще он сиру та хліба. Тобі потрібно берегти сили. А завтра, перед тим, як вирушиш на полювання, я спакую тобі добрий пайок: дам вдосталь в’яленого м’яса, сиру та хліба.

— Ти про це пожалкуєш, — сказала дівчина.

Вона сказала це, звертаючись до свого брата, хоча й не була певна, що він її почув. Її погляд прикипів до маленького віконця поруч із дверима. Коли Аскель увійшов, кватирка відчинилася, і в дівчинки дотепер не було часу, щоб її зачинити. Змащена оленячим жиром шибка ледь помітно впустила до хати сонячне проміння, однак воно швидко згасло і перетворилося на сніг. Здавалося, на снігу почали з’являтися різні форми: ізбйорн і колючий троль.

— Ти про це пошкодуєш, — повторила вона пошепки. — Усі ми пошкодуємо.

Розділ 7

Коли Аскелядана не було вдома аж три дні, навіть Фріда почала хвилюватися. Почалося усе, коли за вікном лютувала хуртовина. Та щойно на небі трохи розвиднілося і білосніжний сніг знову виглядав привітно, Аскель випробував свої лижі і зрозумів, що завдяки холодній погоді сніг став ідеальним для їзди. Він напакував свій наплічник їжею, взяв із собою лук і стріли, а також ножі, та радісно помахав матінці рукою на прощання.

Ганс Пітер так і сидів біля грубки. Він не промовив ані слова. Навіть не звернув уваги на прохання дівчини поїсти. Їв неохоче і перестав вирізати фігурки з дерева. Роло сидів поруч із Гансом Пітером, поклавши свою мордочку йому на коліна. Мовчанка гнітила всю сім’ю, і від цього напружена ситуація ставала ще дивнішою.

Ярл щоранку йшов на роботу до лісу і повертався додому, тягнучи повні сани дров. Дівчина з Фрідою доїли олениць та варили сир. Якось дівчина знайшла сховок білочки із горішками, забрала їх і змолола до їжі. Однак усе це відбувалося в тиші. Фріду і дотепер важко було назвати балакучою, швидше гострою на язик жінкою. Вона полюбляла закинути слівце до чоловіка та покерувати дітьми, які все ще жили з нею під одним дахом, проте впродовж тих трьох днів і вона майже весь час мовчала. Дівчина не співала, Ганс Пітер не розповідав історії, а Ярл не ділився тим, що трапилося з ним упродовж дня.

І тоді почалася ще одна завірюха.

Попід вікнами хатини здійнявся вітрище. Не було навіть часу, щоб як слід утеплити хліви. Ярл намагався добратися до оленів, однак сніг швидко перетворився на льодяні голки,