Дар'я Бура - Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»

«Ділянка кордону (від Новоазховська і на північ вздовж кордону між РФ і Україною) зараз знаходиться під контролем проросійських найманців».

• У Донецьку періодично чути поодинокі постріли з крупноколіберної зброї, а також серії залпів з гармат. Про це повідомляє сайт мерії міста.

• Протягом дня було зафіксовано обстріли позицій наших військ неподалік населених пунктів Тоненьке, Староласпа, Центральний, Вуглегірськ, Попасне, Перше травня, Ленінське. Із застосуванням артилерії було обстріляно позиції Збройних Сил України неподалік аеродрому Донецьк. Про це повідомляє медіацентр АТО.

12 вересня 2014 року

В ніч з 11 на 12 вересня Київський район Донецька піддався артобстрілу. Мирні жителі не постраждали.

Про це йдеться в повідомленні міськради.

• 4 рази було обстріляно позиції на території аеропорту в Донецьку (із мінометів обстріляно блокпост у районі н.п. Малоорловка; із мінометів обстріляно опорний пункт біля н.п. Піски; зі стрілецької зброї обстріляно позиції біля н.п. Щастя; зі стрілецької зброї обстріляно позиції біля н.п. Артема).

Про це повідомляє організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

• Російські винищувачі Су-30 вже базуються на аеродромі в Бельбеку (Крим, поблизу Севастополя).

Про це повідомив в інтерв’ю «РИА Новости» призначений окупаційною владою Криму в. о. губернатора Севастополя Сергій Міняйло.

13 вересня 2014 року

• Зведення новин

Російські чиновники заявляють, що група автомобілів «гуманітарного конвою» перетнула українсько-російський кордон.

Про це агенції «Інтерфакс-Південь» повідомив офіційний представник Південного митного управління Раян Фарукшин.

• За ніч, що минула, терористи обстріляли позицї сил АТО неподалік населених пунктів Ясинувате, Мар’їнка, Піски, Тоненьке, Малоорловка, Жданівка, Дебальцеве, шахти 60 річчя Великої Жовтневої Революції.

Про це йдеться у повідомленні прес-центру АТО.

Окрім того, за даними групи «Інформаційний спротив», у зоні конфлікту на Донбасі відзначається різке збільшення кількості обстрілів з боку російсько-терористичних військ.

• Представники АТО заявили, що з боку Донецька бойовики обстрілюють з «Градів» населені пункти Жданівка, Верхньотроїцьке та Криничне.

• З боку Донецька та населеного пункту Зуєвка бойовики ведуть інтенсивний обстріл з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» населених пунктів Жданівка, Верхньотроїцьке та Криничне.

Про це заявили у прес-центрі АТО.

• Протягом дня по підрозділам сил АТО здійснювались поодинокі обстріли, але загалом ситуація під контролем.

Про це заявили у прес-центрі АТО.

«Протягом дня терористи здійснили чергову невдалу спробу штурму аеродрому Донецьк, та прориву з населеного пункту Пантелеймонівка. Збройні Сили України надають гідну відсіч ворогу, та мужньо утримують зайняті рубежі», — йдеться у повідомленні.

14 вересня 2014 року

• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

ІВАН ІСИК («ПОВАР») (20.01.1984 — 14.09.2014). Батальйон «Айдар»

— Я був на Майдані у 2004 році, а Іван — на Революції гідності. Тільки він нам нічого не сказав зі старшим сином. Говорив: їду до столиці на роботу, а коли ми розпитували його «що там в Києві, що на Майдані?», то казав, що він туда не ходить і хіба здалека поглядає, і то зрідка. Навіть коли ми вже чули вибухи тих «коктейлів» і стрілянину по телевізору, коли то всьо вже нам показували в прямому ефірі, то Іван все одно казав, що далеко від Інститутської. А насправді син відстояв усю Революцію Гідності в самому епіцентрі подій: куховарив на Майдані.

Від того, до речі, і майбутній його позивний на фронті — «Повар». Хоча він і за фахом був кухаркондитер. А з фронтом Іван не тягнув після Майдану: оскільки мав із дитинства травму й був непридатним до служби, то до армії хлопця не взяли. Через цю травму й до «Айдару» тоді Іван ніяк не міг пройти медкомісії. До речі, тим часом Василь Іванович уже зі своїм покійним колегою-однолітком також пішли у військкомат. Тільки там з них лише посміялися, пригадує чоловік: сказали, що на фронт підуть молодші. А його син, розуміючи, що дрогобицької медкомісії йому не пройти, віддав другові свій комп’ютер під заставу, аби пройти медкомісію в столиці. Батькам наказав не відчиняти дверей кімнати до його приїзду.

— Ми відчинили кімнату лише після його смерті... Не було комп’ютера. Я то зразу побачив. А трохи пізніше до нас прийшов той його товариш, віддав комп’ютер і розповів цю історію. Ще трохи пізніше ми вже і наплечника його отримали, з Івановими записами, де він детально розповідав про все, що бачив і на революції, і на фронті. Ми перечитали те, про що він нам за життя не розповідав.

А коли згодом батько з Юрою згадували Іванів останній приїзд, то зрозуміли, що він прощався тоді з усіма, кого знав, ніби відчував, що йде на смерть.

У переддень усією родиною вони так гарно з’їздили відпочивати на річку. Була неділя, тепла, сімейна: під пообіднім сонцем, яке пробивалося через листя дерев, Іван із батьком слухали, як шумить вода, і говорили про все на світі, довго-довго. Батько тоді й гадки не мав, що наступного дня, у понеділок, Іван поїде на війну. Василь Іванович й справді був певен, що син у столиці, на роботі: Іван йому казав тоді біля річки — їду до Києва, на роботу. Якийсь місяць-другий і зв’язок із Іваном обірвався: вже батько не чув ні про столицю, ні про його колег у Києві. А наступного дня після вересневих розстрілів під Цвітними Пісками бойовики Мільчакова знахабніло — відео за відео — стали викладати у мережу кадри обгорілих українців із того страшного блокпосту-засідки. Те саме відео, де вони спалювали живцем українців і впритул стріляли в розгублених добровольців, які їхали на свій блокпост... На тому ж відео — кадри допиту півживого Івана, побитого, із чорними обгорілими руками й покаліченим обличчям: він лежить на землі й просить води. Але озвірілі бойовики ніби не чули: на фоні поодиноких пострілів, які говорили самі про себе своєю періодичністю, вони змушували хлопця сказати, що добровольці воюють на Донбасі за гроші. Іван казав правду: йому ніхто нічого не заплатив.

З полону Іван так і не вийшов живим. Про смерть сина батьки дізналися за місяць до похорону. Хлопці з «Айдару» уже знали, що Іван лежить мертвим у терористів. Але не могли знайти його рідних. Невдовзі зв’язатися змогли тільки з Юрком, братом Івана, через соцмережі.

— Тату, наш Іван загинув... — син подзвонив Василю Івановичу одразу як отримав те страшне приватне повідомлення від «айдарівців».

— Який Іван?