Гілберт Кійт Честертон - Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

Він відмовився будь-що пояснювати. Він послав мене до якихось своїх двох поплічників у кафе. Він вигнав мене з дому, та я повернусь! І повернусь я не один, зі мною прийдуть парижани!

Здавалося, від цих вигуків почали тремтіти кам’яні стіни будинків, хтось кинув камінь, потім ще один, і він потрапив у скляні двері на балконі. Обурений полковник знову побіг у арку, і тепер його крики було чути у подвір’ї. Натовп все збільшувався, люди стояли вже біля самісінького порогу будинку, де живе вчений-зрадник. Залишалося зовсім небагато, і будинок могла б спіткати доля Бастилії. Та раптом відчинилися балконні двері, і перед схвильованою юрбою з’явився доктор Хірш. Шаленство натовпу відразу змінилося у регіт. В такій ситуації його постать і справді виглядала безглуздо. Його довга і оголена шия та похилені плечі нагадували пляшку з-під шампанського. Та це була єдина святкова риса у цій постаті. Пальто теліпалося на ньому, як на вішакові, волосся дивного морквяного кольору було довгим, рідким і недоглянутим, а щоки і підборіддя були кумедно облямовані борідкою, котра, здавалося, от-от сповзе з обличчя. Він був дуже блідий, на обличчі поблискували сині окуляри.

Хоча доктор Хірш був мертовно-білий, та говорив він рішуче й строго, і натовп майже відразу втихомирився, і третю фразу доктора слухали вже у цілковитій тиші.

— …я хочу сказати вам лише про дві справи. По-перше, я хочу звернутися до моїх недоброзичливців і до моїх друзів. Своїм недоброзичливцям я кажу: так, це правда, що я не захотів розмовляти з мсьє Дюбоском, і даремно він намагається взяти приступом двері моєї кімнати. Також правда і те, що я попросив двох своїх знайомих зустрітися з ним. І зараз я поясню, чому! Тому що я не хочу і не можу бачитися з ним, бо це суперечить всім принципам гідности й порядности. Перш ніж я тріюмфуватиму у суді, і моя невинність буде очевидною, правила третейського суду вимагають, аби вирішити нашу суперечку з допомогою иншого способу. Тому, назвавши полковникові своїх секундантів, я цілком…

Арманьяк і Брюн почали радісно розмахувати капелюхами, і тоді навіть вороги доктора Хірша почали аплодувати, схвалюючи цей несподіваний виклик. Кілька фраз потонули у шумі натовпу, та потім знову запанувала тиша, і Хірш продовжував:

— А тепер кілька слів для моїх друзів: я завжди надавав перевагу тому, щоб відстоювати свої погляди з допомогою інтелектуальних аргументів, і колись людство еволюціонує такою мірою, що вони будуть вирішальними у суперечках. Та наша істина, яку ми проголошуємо, — це фундаментальні закони матеріялізму та спадковости. Мої наукові праці мають успіх, мої теорії загальновизнані, та у політиці я постійно страждаю від упереджености французів, котра у них ледь не в крові. Я не вмію промовляти так, як Клемансо[11] і Дерулед, тому що їхні промови — це відголос їхніх пострілів. Французам необхідні дуелянти так само, як англійцям потрібні спортсмени. Гаразд, я можу довести свою невинність, я сплачу цю варварську данину, і після цього повернуся до своїх улюблених занять.

Коли полковник Дюбоск знову вийшов на вулицю, то майже відразу до нього підійшли двоє чоловіків, які погодилися бути його секундантами. Одним з них був той самий військовий, який пив каву за одним зі столиків. Він просто запропонував:

— Я до ваших послуг, сер. Мене звати герцог де Валон.

Іншим секундантом погодився бути високий чоловік. Його приятель, священик, намагався його відмовити від цього, та потім просто відійшов.

У кафе «Шарлемань» саме подавали легку вечерю. Столики стояли під відкритим небом. Над головами відвідувачів не було ані скляної, ані позолоченої стелі, роль даху виконували декоративні дерева, під якими й були розташовані столики. Дерев було досить багато, і вони виглядали як невеликий фруктовий сад. Біля столика у центрі цієї площадки у цілковитій самотності сидів низенький товстуватий священик. Перед ним стояла тарілка з невеликими рибками, а також різноманітні додатки. Священик їв неквапливо, він смакував кожен шматок. Життя отця Бравна було дуже поміркованим та простим, і тому він умів цінувати несподівані й нечасті приємності; він був поміркованим епікурейцем. Священик не піднімав своїх очей від тарілки, довкола котрої стояли тарілочки з червоним перцем, цитринами, чорним хлібом, маслом і таке инше. Та раптом на стіл упала довга тінь, це його друг Фламбо сів навпроти. Він був похмурий.

— Боюся, мені слід залишити цю справу, — важко промовив він. — Я серцем і душею на боці таких французьких солдат, як оцей Дюбоск, й усім серцем і душею я проти таких французьких атеїстів, як Хірш. Та виглядає на те, що тут трапилася якась помилка. Ми з герцогом перевірили обвинувачення, і я дуже задоволений, що ми це зробили.

— І що, записка виявилася фальшивою? — запитав священик.

— Та в цій справі все дуже дивне, — відповів Фламбо. — Це, безумовно, почерк доктора Хірша. Це підтверджують усі без винятку. Та це написав не Хірш. Якщо він патріот Франції, то він не став би передавати секретну інформацію Німеччині. Якщо ж він німецький шпигун, то також не міг цього написати, тому що з цієї інформації немає жодної користи.

— Ви маєте на увазі, що ця інформація неправдива? — запитав отець Бравн.

— Неправдива, — відповів здоровань, — і неправдива саме стосовно місця, де схований секретний рецепт. Хірш посприяв нам, і Військовий департамент дозволив нам оглянути шухляду, де мав би бути таємничий конверт. Про це знали лише ми з герцогом, доктор Хірш та міністр військових справ. І міністр погодився посвятити нас у цю таємницю лише для того, щоб не допустити до поєдинку. І якщо звинувачення Дюбоска — лише марення непритямного, то ми не будемо йому допомагати.

— Справді? — запитав священик.

— Справді, — похмуро відповів Фламбо. — Той, хто незграбно вдався до цієї підробки, не мав зеленого поняття, де насправді сховано рецепт. У записці написано, що папір лежить у шафі, зліва від столу секретаря. А насправді шафа стоїть праворуч від столу. У записці сказано, що це має бути сірий конверт, всередині — велика картка, списана червоним чорнилом. Нічого подібного, рецепт написаний звичайнісіньким чорним чорнилом. Це просто нісенітниця, що доктор Хірш міг зробити такі помилки стосовно документа, про який знав лише він. Так само ніхто не повірить, ніби Хірш навмисне вказав на иншу шухляду. Гадаю, нам потрібно залишити цю справу і попросити вибачення у Хірша, цієї старої морквини.

Отець Бравн замислився. Він зачепив виделкою рибину на тарілці і запитав:

— А ви впевнені, що сірий конверт справді лежав у шафі праворуч від столу?

— Звичайно, — відповів Фламбо. — Сірий конверт, який насправді