Данило Туптало - Житія Святих - Травень, Данило Туптало

Йосиф про те блаженному отцеві. І сказав отець до Йосифа: "Не питаючи, відпусти чоловіка того, бо він недобрий". Здивувався ж Иосиф з відповіді отця і не смів спитати його тоді, чому недобрий той чоловік, що прийшов, але спершу пішов, відпустив того, давши їсти. Тоді повернувся Иосиф у келію, і сказав отець: "Чоловік той — убивця, ще бо коли молодим був, одного ченця вдарив ножем у живіт і убив його . І дивувався Иосиф ясновидності блаженного, що, не лише ніколи не бачивши, але навіть не чувши про чоловіка того, зі самого вигляду лиця його пізнав, що той убивця.

Чернець один прийшов в обитель преподобного. Бачивши, що він до нього йде, старець святий сказав тихо до учнів своїх: "Чи бачите, що навіть чернечим чином не очиститься від крови". Учні ж дивувалися і питати не сміли, пізніше ж сам старець одному з них розповів, що чернець той мирянином був, служив одному князю благочестивому у Великому Новгороді й отрутою заморив пана свого. Пізніше, совістю мучений, одягнувся в чернецтво, але так і не очистився, бо не зробив правдивого покаяння, достатнього за гріх сподіяний.

Була жінка одна, бояриня, дружина Олексія, названого Гобурина. її ж діти пізніше в чернецтво увійшли, і жив з ними Вассіян, автор житія його. Вона велику віру мала до блаженного отця Пафнутія і посилала до нього часто своїх дітей з дарами, просячи молитов і благословення від нього. Трапилася їй хвороба з диявольської дії — помутніння розуму, і бачила очевидно демонів багатьох, що приходили до неї і страшили її, через те бентежилася розумом. Коли ж з нею це траплялося, являвся якийсь старець, низький на зріст і згорблений, бороду мав сиву велику, у бідний одяг одягнений. Він владно відганяв від неї демонів, як вовків від вівці, — і ставала здорова. Якось почула голос, що до неї говорив: "Пафнутій, що в Боровську, вижене від тебе демонів". Це ж з тою жінкою було багато разів, тоді цілком виздоровіла, захотіла бачити святого, хотіла точно довідатися, чи той являвся їй при хворобі, виганяючи бісів від неї. І прийшла з отроками своїми до обителі преподобного. Не було ж входу жінкам у монастир, через те перебувала біля воріт і послала до учнів блаженного, просячи їх, як би побачити їй отця святого. Вони ж, отрокам її показуючи святого, веліли, щоб показали його пані своїй, коли буде з церкви іти з братами на трапезу, був-бо час обіду. Вона ж швидше, ніж їй показали, коли святий вийшов з церкви, зразу побачила його, пізнала і зі сльозами крикнула: "Це насправді той, хто явленням своїм відігнав від мене демонів і зцілення мені дарував". І послала велику милостиню ченцям, дяку віддаючи Богові, і Пречистій його Матері, і їхньому угодникові преподобному отцеві Пафнутію.

На одного з учнів преподобного напала хвороба ока, дуже воно в нього було хворе, шукав ліку. Отець же дав йому вервицю свою, звелівши тисячу молитов промовити: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного". Той же ледве погодився, змучений сильним болем. Закінчивши ж півтисячі молитов, відчув око своє зовсім здоровим. І, забувши заповідь, скочив з радости і побіг розповісти отцеві про зцілення ока свого. Але не втаїлося від прозорливого отця те, що не тисячу, але половину лише вимовив молитов, і звелів знову повернутися й закінчити тисячу молитов.

Сиділи якось брати в преподобного, сповістив один з мирян, муж благоговійний, що архимандрит Симонового монастиря, що поблизу царюючого града Москви, покинув архимандрію. І почали говорити, хто там буде архимандритом. І згадували то одного, то иншого, а блаженний, поглянувши на одного з учнів своїх на ім'я Вассіян, Иосифового брата, юного вельми і новопостриженого, показав на нього і до тих, що з ним були, усміхаючись, мовив: "Ось архимандрит Симоновський". Передбачив-бо преподобний те, що мало бути, бо той Вассіян хоч і не тоді, проте після того, коли літ доволі минуло, поставлений був архимандритом монастиря Симоновського, за провіщенням святого. Якось преподобний попросив в одного князя, для якого ловили рибу на ріці Оці, лише три дні біля одної сіті перебувати і, що Бог пошле, те взяти на монастирську потребу, тому одного зі служителів послав туди. Звелів дати йому п'ять гривень грошей на посуд, щоб, скільки матиме рибин, у ньому засолив. Служитель же не хотів брати стільки грошей на купівлю посуду: не сподівався наповнити рибою навіть одної малої посудини за ті три дні. Преподобний же, гнівно на нього поглянувши, звелів робити те, що йому наказано. Пішов посланий і взяв за три ті дні сімсот тридцять великих рибин, які мовою того краю називаються рибці. Ті, що для князя рибу ловили, за ціле літо стільки риби не взяли. Такий улов передбачивши, святий звелів достатньо приготувати посуду.

Один молодий прийшов у чернечий образ і почав помислом бентежитися, найшов на нього пострах від неприязної диявольської дії. Часом-бо, як звір якийсь незнаний, являвся йому диявол, часом — як пес чорний, часом же, коли сидів у келії, чулося, наче ведмідь навколо ходить, хапаючи за стіни. Преподобний же старець звелів юному тому при собі прочитати Псалтир — і відтоді привиди ті бісівські зовсім зникли, і юнак від страхів звільнився, молитвами святого.

Був преподобний цей отець розсудливий і досвідчений у всілякому ділі, Божому і людському, через те не лише ченці, але і мирян багато за отця духовного його собі мали і приходили сповідатися з гріхів своїх, бо священне правило добре знав й умів, як досвідчений лікар, всілякій внутрішній виразці відповідне подати лікування. Коли приймав людей, що до нього приходили, не дивився, хто вони: не бентежився перед лицями сильних, не зневажав убогих, для тих, хто гордістю здіймався, не дуже був приступний, до смиренних вельми люб'язний і до убогих милосердний був. Голод одного року, з Божого допусту, був — тоді всіх навколо прогодував, і щодня до тисячі й більше збиралося в обителі його людей голодних, їх же годуючи, нічого не залишав в обителі аж до наступного року — за його молитви і через сльози убогих Господь дарував примноження плодів.

З того часу, коли став ченцем Пафнутій преподобний, таке було життя його й уклад постництва. У понеділок і в п'ятницю нічого не їв, у середу — суху їжу, а в инші дні їв з братами. Завжди ж трудився важкими ділами, дрова рубав і на плечах носив, землю на городі обробляв, і воду носив, і підливав