Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

де мене знали краще. Я постановив одразу поринути у власні справи, не чекаючи, доки назбираю, як то заведено, капітал, а покладаючись виключно на свої скромні статки. Я оселився при Волденському ставку не для того, щоб жити дешево чи жити дорого, а щоб моїм особистим справам нічого не перешкоджало, адже втрачати можливості через брак здорового глузду, підприємливості й ділового нюху — це не просто прикрість, а й дурниця.

Я здавна мав намір прищепити собі добрі звички у ділових справах, адже це потрібно кожному. Якщо ви торгуєте з Небесною імперією, вам вистачить послуг якоїсь маленької бухгалтерії на узбережжі, у якійсь із гаваней Салема. Ви експортуватимете товар, на який щедра наша земля — виключно наш товар, лід, сосну і граніт, завжди в ящиках місцевого виробництва. Це добре підприємство. Вам доведеться за всім наглядати самотужки; бути в одній особі навігатором і капітаном, власником і страхівником; купувати, продавати, вести бухоблік; читати кожен отриманий лист, писати чи читати кожну надіслану відповідь; денно і нощно пильнувати за розвантаженням імпорту; перебувати одночасно в різних точках узбережжя, адже найдорожчий товар часто втрачають при узбережжі Джерсі[85]; бути самому собі семафором, невтомно оглядати виднокіл і зауважувати всі кораблі, що прямують до берега; забезпечувати безперервне постачання товару на далекий і насичений ринок; дізнаватися про стан ринку, можливості війни й миру повсюди, передбачати зміни в торгівлі й цивілізації — а також робити висновки з досвіду всіх дослідницьких експедицій, використовувати нові маршрути й покращення в навігації; вивчати карти, уточнювати розташування рифів, нових маяків і буїв; невпинно, невтомно виправляти логарифмічні таблиці, адже не раз бувало таке, що корабель, який мусив безпечно дійти до дружньої пристані, розбивався на скелях через помилку в обрахунках — згадаймо загадкову долю Лаперуза[86]; потрібно не відставати від наукових відкриттів по цілому світу, штудіювати долі видатних першовідкривачів, навігаторів, авантюристів і купців від Ганона[87] й фінікійців до наших днів; та ще інспектувати свої запаси, аби знати, в якому вони стані. Прибутки та збитки, проценти, потреба враховувати втрати й вагу тари, обрахування всіх цих показників — таке серйозне випробування для людського розуму, що потребує сливе універсальних знань.

Я вирішив, що Волденський ставок буде добрим місцем для справ, не лише через близькість до залізниці й розвинену торгівлю кригою[88]; він дає й інші переваги, які, можливо, розкривати не варто; хай там як, це добрий фундамент і добрий порт. Для будівництва дому потрібно спершу вбити палі, але бодай не доведеться засипати болота, як на Неві. Кажуть-бо, що при повені й західному вітрі крига на Неві може змести Санкт-Петербург з лиця землі.

*

А◦що я брався до справи, наперекір звичаям, без капіталу, читач може спитати, звідки ж я думав отримати статки, необхідні для будь-якого підприємства. Одразу переходячи до практичного виміру запитання, зауважу, що в Одязі ми частіше керуємося любов’ю до новизни й пошаною до думки інших, аніж міркуваннями зручності. Най той, хто мусить працювати, пам'ятає, що одяг потрібен, по-перше, щоб зберегти життєвий жар, а по-друге, на нинішньому етапі розвитку суспільства, щоб прикрити голизну, — і най судить сам, чи можна виконувати важливу й потрібну роботу, не поповнюючи свого гардеробу. Королі й королеви вдягають вбрання лише раз, а що шиють його далекі кравці й шевці, їхнім величностям незнана розкіш одягнути речі, які їм справді підходять. Монархи — це просто дерев'яні сушарки, на які вішають чистий одяг. З кожним днем наш одяг дедалі досконаліше пристосовується до наших потреб. Він несе на собі відбиток нашої вдачі, і врешті нам не хочеться з ним прощатися майже так само, як із власним тілом. Ось ми й відтягуємо цю потребу за допомогою лікарського знаряддя й інших таких засобів. Ніхто зроду не впав у моїх очах через латку на одязі, але я певен, що загал більше зацікавлений у модному чи принаймні чистому й нелатаному вбранні, ніж у чистому сумлінні. Але ж навіть незашита дірка на одязі не свідчить про жоден гріх, крім хіба недалекоглядності. Інколи я випробовую своїх знайомих, питаючи, чи вдягли б вони штани з латкою на коліні чи зайвим рубцем. Більшість поводиться так, ніби це зламало б їм життя. Їм легше дошкандибати до міста зі зламаною ногою, ніж у порваних штанах. Якщо біда спіткає ногу джентльмена, її можна залатати, але якщо така сама біда спіткає його штанину, на те вже нема ради, адже йому байдуже, що насправді варте чи не варте пошани — важить тільки те, що шанують у суспільстві. Ми знаємо значно більше пальт і штанів, ніж ми знаємо людей. Вдягніть опудало у свою сорочку, а самі станьте без сорочки поруч: хто ж із перехожих не привітається першим з опудалом? Проходячи нещодавно повз кукурудзяне поле, я побачив капелюх і куртку на палиці й одразу впізнав власника ферми. Відколи ми бачилися востаннє, він трохи постраждав від дії стихій. Чув я і про пса, який гавкав на кожного чужинця, що наближався до оселі його власника в одязі, але не зчинив ґвалту на голого злодія. Цікаво, чи зберегли б люди свій статус, якби лишилися без одягу. Чи змогли б ви без одягу розпізнати освічених людей, що належать до найшанованішого прошарку? Коли мадам Пфайфер[89], об'їхавши цілий світ зі сходу на захід, наближалася до дому й сягнула азійської частини Росії, то відчула потребу перед зустріччю з чиновниками перевдягнутися з мандрівного одягу в ошатніший, адже вона «тепер у цивілізованій країні, де людей судять за вбранням». Навіть у демократичних містечках Нової Англії статки, нехай здобуті випадково й оприявнені лише в одязі й екіпажі, гарантують власникові замалим не загальну повагу. Тих, хто готовий шанувати людину лише за одяг, багато, але вони не набагато кращі за дикунів, і до них також потрібно слати місіонерів. А◦ще одяг подарував світові шиття — роботу, яку можна назвати нескінченною, адже принаймні жіночий гардероб не вичерпується ніколи.

Той, хто після довгої перерви знайшов нарешті роботу, не потребує для неї нового вбрання — згодиться і старе, яке не знати скільки часу припадало пилом на горищі. Старі черевики слугуватимуть героєві довше, ніж слугували його слузі, якщо у героя взагалі є слуга, а босі ноги давніші за черевики, тож і так можна перебути. Лише тим, хто ходить на бали й законодавчі зібрання, потрібні нові каптани, що їх власник змінює так само часто, як свої погляди. Якщо я можу поклонятися Богові у своїй куртці та штанах, капелюху й черевиках, то для