Мішель Марк Бушар - Том на фермі, Мішель Марк Бушар

 Картина 10

Надворі, в темряві видно Франсіса, який п’є коньяк прямо з пляшки. Сара приєднується до нього і забирає з рук пляшку. Вона теж п’є. Франсіс притискає Сару до себе і цілує її. Вона зовсім не опирається. Вони зникають в темряві ночі.

Том в багажнику автомобіля. Чуються тихі звуки румби, які долинають через шурхотіння дощу.

ТОМ: Хрипіння,

схлипування,

лементування,

скиглення,

благання,

моління,

покрикування,

гарчання,

завивання,

голосіння,

знову скиглення,

лементування,

схлипування,

покрикування,

благання,

знову схлипування.

Тепер я знаю всі звуки, на які здатна Сара.

Він, він цілує її,

входить в неї,

розриває її,

дірявить її,

лапає її,

скородить її,

жарить її,

пече її,

окропляє її,

дрючить її.

Він трахає.

Пилососить.

Поре.

Кінчає.

Спускає.

Протягом тридцяти семи хвилин. В темряві автомобільного багажника я в змозі бачити циферблат завдяки відбитому світлу. Тридцять сім хвилин з хвостиком. Кажу з хвостиком, бо невідомо, коли можна сказати, що все закінчилось. В момент сім’євипускання? Після останнього поцілунку? Коли дівчина починає говорити про свою сім’ю? Вони випили весь коньяк. Сара була настільки п’яною, що забула, що гру закінчено. Вона говорила з ним англійською. Why do you put Tom in the trunk? Саме тоді почалися тридцять сім хвилин з хвостиком. Я ввімкнув хронометр, коли Сара заскиглила вдруге. Отже, перше скиглення припадає на те, що я назвав хвостиком. Водій автобуса двічі сигналить. Франсіс каже Сарі, що хотів би побачитись з нею іще. Вона відповіла йому чимось романтичним, на зразок: «В мене нема з собою візитки. Том дасть тобі мої координати... And don’t let him in the trunk». Правда, Франсіс не говорить англійською. Смердить пальним. Держак лопати вперся мені в ребра. Щелепа болить від удару, отриманого якраз перед тим, як опинитися в багажнику. Холодно. Ця його музика соціальних танців мене п’янить.

Картина 11

День 10. На цвинтарі. Ранок.

АҐАТА: Які ж вони чемні, ці добровільні помічники. Не вміють нічого робити руками, але чемні. Навіть не здатні рівно викопати яму для мерця. Трава ростиме, як попало. Я вже казала Джеффу: «Вірно, поховати мерця тут нічого не коштує. Наш цвинтар схожий більше на мотокросний трек, але ж це взаємодопомога!» Піди принеси лопату, підрівняємо землю.

ФРАНСІС: Мені здавалось, що ти хочеш тільки помолитись. Я не чекав, що ти почнеш зранку тут все впорядковувати.

АҐАТА: Це як зі мною вчора, я не очікувала, що з мене сміятимуться. Йди і принеси лопату. Там у тебе в багажнику лежить якась.

ФРАНСІС: Звідки знаєш?

АҐАТА: А в тебе в багажнику завжди була лопата. Ти не бачив Тома? Він поїхав разом з тою дівчиною? Ти язика проковтнув?

ФРАНСІС: Ні, не поїхав.

АҐАТА: То де ж він?

ФРАНСІС: Там, де й лопата.

АҐАТА: Поясни.

ФРАНСІС: Я випив вчора. Потім заснув. А його забув у багажнику.

АҐАТА: Питання не в тому, що ти його забув, а радше в тому, що він там взагалі робить, в твоєму багажнику?

ФРАНСІС: Це як гра.

АҐАТА: Витягни його звідти і неси лопату. Треба про дещо поговорити.

ФРАНСІС, пробує жартувати. З лопатою?

АҐАТА: Ти як та вчорашня дівка. Ти не вмієш смішити.

ФРАНСІС: Ти говориш про Еллен?

АҐАТА: Припини пустодзвонити, добре? Йди приведи Тома і залиш нас на кілька хвилин. Можеш в цей час насолоджуватися багажником!

ФРАНСІС: Ти сердишся?

АҐАТА: В моєму житті було три чоловіки, а я залишилась з найгіршим із них. Знаєш, зовсім не обов’язково знаходити мене мертвою на долівці в кухні, щоб здихатись мене. Зовсім не обов’язково. Ти можеш поїхати, коли захочеш. Ти вільний, Франсісе! Ти вільний! Їдь прямо сьогодні, якщо бажаєш! Краще я залишусь дурноголовою старою, ніж старою, яку обливають брехнею. Поганий хлопчик!

ФРАНСІС: Ти ж знаєш, я завжди буду поряд.

АҐАТА: Я прочитала зошити твого брата!

ФРАНСІС, волає: Не треба було!

АҐАТА: Того дня, коли він поїхав, він залишив їх на моєму ліжку. Я зрозуміла, що він залишив їх для того, щоб я прочитала. Я змусила себе не торкатися до них. Якщо мій хлопчик не зміг сказати мені в обличчя те, що мав сказати, то хай краще це залишиться з ним. Якщо мій хлопчик їде і не каже чому, то навряд чи я знайду відповідь в зошиті. А цієї ночі я прочитала всі три зошити, як читають церковні книги, коли шукають істину. В першій: Не в лісі. Небезпечно. — Жилети не надто світлих тонів. Небезпечно. — Не п’ялитись на дупи в душі. — Лаятись. Курити. Битись. — Хтось сміється з мене. Вдарити. — Пиво. Ніякого вина. Дві секунди в очі. Не три. — Знайти подружку. — Ходити на полювання. — Їсти м’ясо. — Зона відпочинку на трасі. Пастка. — Підвал у фізрука. Пастка.

ФРАНСІС: Не треба було читати ті зошити!

АҐАТА: У другому зошиті: Купатись у свіжій воді, поки нас не зносить течія. — Дивитися на сонце, допоки не вигорять очі. — Йти по першому льоду доти, доки він не почина тріщати від наших кроків. — Ми на сьомому небі. — Я кохаю тебе, Поль. Як звали того хлопця, якого ти порвав, ну того, з таверни?

ФРАНСІС: Поль.

АҐАТА: В його останньому зошиті: «Цього вечора, в таверні, мій брат, якого я люблю більш за все на світі, порвав на моїх очах обличчя Полю. Полю, якого я люблю більш за все на світі. Полю, який хотів поговорити про нас обох з моїм братом... якого я люблю більш за все на світі».

ФРАНСІС: Він сказав: «Треба поговорити про твого брата. Це особисте. Ми кохаємо один одного. Це особисте!»

АҐАТА, продовжує говорити про зошит. «Він порвав прекрасне обличчя Поля. Я все бачив. І навіть пальцем не поворухнув. Я бачив його страждання, чув його крик, але не захистив його. Я нічого не зробив. Думаю, ніколи не варто говорити правду. Ніколи!»

ФРАНСІС: Якби я не змусив замовкнути Поля, то настав би день і хтось інший змусив би замокнути твого маленького хлопчика! У місті хай займаються розпустою скільки завгодно, але тут, зважаючи на те, як мало нас залишилось, ми будем підтримувати чистоту.

АҐАТА: Іди знайди Тома! (Франсіс йде до багажника.) «Він зайшов у будинок. Ніхто його не впізнав. Він сів за наш стіл. Його ніхто не впізнав. Він говорив з нами про любов. Ніхто його не впізнав, і ті, хто оплакував його, пішли до його могили, але вона була порожньою».

ФРАНСІС,