Мішель Марк Бушар - Том на фермі, Мішель Марк Бушар

бо вона все більше й більше зациклюється на релігії. Франсіс завжди один, тому що він порвав обличчя! А ще ж є дівчина, якій він хотів зробити подарунок. І так і не зміг його віддати. Я куплю лазерну доїльню.

САРА, не розуміє, про що він говорить: Насправді, ми з тобою не такі вже й друзі, та я налаштована зробити саме так.

ТОМ: Це як сім’я.

САРА: Ще дев’ять днів тому ти про них навіть не знав!

ТОМ: Не знаю, як тобі це пояснити. Тут, це все справжнє. Є собака, який гавкає, і його чути. Є священик, який говорить, і його слухають. Є теля, яке народжується, і є кров.

САРА: Ти змусив мене приїхати сюди, щоб зіграти роль подруги мерця, і ти мені розказуєш про правдивість? О’кей. Твій дружок брехав своїй матері. Правда! Твій дружок брехав тобі. Правда! Також правда, що твій дружок брехав усім і всюди. Багато хто все життя прагне розвити таку здатність, а для твого дружка змінювати правду було лише частиною його хисту. (Пауза). Я спала з ним. Я кажу тобі, і це було так банально. Настільки нічого особливого, бо він з усіма це робив, твій дружок. Якщо він тебе підвозить, — влітку на мотоциклі, взимку на машині, — це був код. Спати з ним — це як сходити в лавку. Як з хлопцями, так і з дівчатами. З дівчатами також, Томе, бо твоєму дружку вдавалось брехати й самому собі. І у спадок він залишив тобі те, що вмів робити найкраще!

Пауза.

ТОМ: Скільки разів?

САРА: Чого?

ТОМ: З тобою?

САРА: Збирай валізу!

Том не рухається протягом деякого часу, як наче увесь сум світу поселився в ньому. Франсіс повертається зі стаканами.

ФРАНСІС: Ось і стакани!

ТОМ, серйозно: Ми зараз же відвеземо її на станцію.

ФРАНСІС: Вона тільки-но приїхала.

САРА, саркастично: На станцію?

ФРАНСІС: Що тут відбувається?

САРА: На станцію? Як би не помилитись платформою! Це ж просто вивіска біля таверни, станція!

ТОМ: Не так голосно!

САРА: Я не сидітиму в тій дірі протягом трьох годин в очікуванні автобуса.

ТОМ: Говори англійською!

САРА: І все це тому, що... (Ненав’язливо, з натяком): «Франсіс! Франсіс! Франсіс!»

ФРАНСІС, до Сари: Що там він тобі розказав? (З силою хапає Тома за шию). То що він там тобі сказав? Що сказав?

САРА, втручається: Агов! Відпусти його! Так потовкти його, як ти потовк, і при цьому він шукає можливостей, щоб залишитись, йому взагалі не треба нічого казати.

ТОМ, майже кричить: Заговориш ти нарешті англійською, йоханий бабай!

САРА, кричить в далечінь, з англійським акцентом: Коньяк!

ФРАНСІС, до Тома: Я з тобою ще не закінчив.

САРА: Коньяк!

ФРАНСІС: Скажемо матері, що вона хоче піти на могилу мого меншого брата, а потім відвеземо її на автобус.

САРА: Ого! І куди це я йду?

ФРАНСІС: На кладовище.

ТОМ, з погрозою: Це кладовище чи могильник для корів?

САРА: Для кого?

ФРАНСІС: Можеш довіряти йому, він знає дорогу.

ТОМ: Одним скелетом більше — одним менше, ніхто не помітить!

ФРАНСІС: Як я тебе люблю, чоловіче, якби ти знав!

Сара перелякана. Аґата повертається з коробкою з-під взуття і пляшкою коньяку.

АҐАТА: Ви про що тут говорите?

ФРАНСІС: Вона говорила про оздоблення кухні.

Всі здивовано дивляться на Франсіса.

САРА, знов входить в роль Еллен, але без ентузіазму: I don’t think than this kind of кухня, I mean kitchen still existed. We have to make a shooting here. All the details are so good, so real. The oven, the fridge, the prelart... Still seventies. Wow. Wallpaper fashion. Really hot.

ФРАНСІС: Це оздоблення, воно видається їй ­гарним.

Аґата церемонно ставить коробку на стіл.

САРА: Shoes! I like shoes!

АҐАТА: Я знаю, що це значить — «взуття». Ні, Еллен, це не взуття. (Вона відкриває коробку, дістає різні предмети). Його перший шкільний табель. Його перший чоловічий годинник. Його перші блокнотики. Думаю, в них малюнки і особисті записи.

ФРАНСІС, стурбовано: Він не забрав їх з собою?

АҐАТА: Ні, він їх залишив тут.

ФРАНСІС: Ти їх не відкривала?

АҐАТА: Я завжди ставилась з повагою до вашого особистого життя. Я завжди казала, що якщо у моїх хлопчиків є що мені сказати, то вони скажуть. Якщо у них є секрети, то хай про них мовчать. Бо якщо ті секрети спонукають їх до брехні, то це вже будуть не мої хлопчики. Хочеш відкрити якийсь із них, Томе?

ТОМ: Ні.

АҐАТА: Прочитаємо дещо. Для Еллен.

ТОМ: Вона ж не розуміє французької.

АҐАТА: Просто, щоб почути його голос. Ми всі ­разом.

ФРАНСІС, серйозно: Читати — погана ідея, мамцю.

АҐАТА: Томе, ти теж так думаєш, що це — погана ідея?

ТОМ: В мене не лежить серце до читання цього.

АҐАТА, продовжує перебирати речі в коробці: Тут ще його перша краватка. Прядка його волосся. У вісімнадцять років у нього було довге волосся. Дуже гарне. Ти не перекладаєш, Томе? (Вона наче слідує ритуалу, церемонно закриває кришку і пропонує коробку Сарі). Це вам, Еллен. Все це тепер ваше. Ти знов не перекладаєш, Томе? Чому вона не бере коробку? Чому не робить нічого з того, що повинна була б зробити? Чому вона не приїхала на похорон? Чому в неї нема ніяких емоцій? Чому нема нічого траурного в її одязі? Чому не питає дороги до цвинтаря? Чому вона не привезла квіти? Чому є щось, чого я не відчуваю? Чому Том не захотів сказати кілька слів у церкві? Чому щось пішло не так? Що було не так із моїм сином? Ким він був? Він більше не приїздив до нас. Що ми йому зробили? Він більше не телефонував. І не писав. Яка аварія з ним трапилась? В двадцять п’ять років не вмирають. Чому я почуваюсь зайвою? Зайвою.

ФРАНСІС: Досить, мамо!

АҐАТА: У мене таке враження, що Еллен, її ніколи не існувало.

САРА: I have to aske a bus. Right now. There will have just one bus and I have to take it!

ФРАНСІС: Зараз, тільки візьму сигарети!

САРА: Я не палю!

Пауза.

ТОМ: Мова стала льодом, мармуром, бетоном.

САРА: Пані, я ніколи не палила.

ТОМ: Гарячкувати, кричати, вибухати.

ФРАНСІС, до Тома: Зараз же веземо її на станцію.

АҐАТА: В яку гру ви граєте?

Франсіс бере пляшку коньяку і виходить з Сарою і Томом. Аґата відкриває один із блокнотів Ґійома і починає його гортати.