Робін Слоун - Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун

немає відбою від клієнтів увечері, коли всі повертаються з роботи. Хто знає, може, ця тиша й усамітнення таки роз’їдають мій мозок. Не зрозумійте мене неправильно: я вдячний, що маю роботу, можу сидіти в цьому кріслі й неквапом накопичувати долари (насправді їх не так уже й багато), якими сплачую оренду, за які купую піцу та всілякі додатки для свого смартфона. Але раніше я працював в офісі. У команді. А тут тільки я й кажани. (Угу, я точно знаю, що там, нагорі, є кажани.)

Останнім часом навіть читачі «Захмарної колекції» кудись пропали. Невже вони спокусились іншим книжковим клубом у протилежній частині міста? А може, вони всі купили собі електронні книжки?

У мене є така, і зазвичай я читаю її в нічні зміни. Мені завжди уявляється, як книжки на полицях гнівно дивляться на мене й шепочуть: «Зрадник!», — але що вдієш, у мене ціла купа безкоштовних перших розділів, які чекають своєї черги. Моя електронна книжка дісталась мені від батька — це одна з перших моделей Kindle, скошена асиметрична пластина з крихітним зеленим екраном і розміщеними під кутом клавішами. Вона схожа на реквізит із фільму «Космічна одіссея 2001 року». Зараз є новіші моделі, з більшими екранами й витонченим дизайном, а моя ніби листівки Пенумбри — така стародавня, що знову стала популярною.

Десь на середині першого розділу «Консервного ряду» Стейнбека екран блимає чорним, застигає й темніє. Таке трапляється майже щоночі. Заряду батареї мало б вистачити десь на два місяці, але якось моя книжка надто довго пролежала на пляжі й тепер без підзарядки працює не більш ніж годину.

Я вмикаю ноутбук і берусь до звичної рутини — переглядаю сайти з новинами, блоги, записи у Twitter. Гортаю донизу, аби знайти діалоги, які відбувалися вдень без мене. Якщо всі відомості, що трапляються в Інтернеті, існують у якомусь зміщеному часі, чи, бува, не означає це, що насправді саме я живу в зміщеному часі?

Нарешті я заходжу на свій улюблений сайт — до Буркотуна.

Буркотун — це людина, ймовірно чоловік, таємничий програміст, який промишляє десь на межі літератури й кодування — частково Hacker News[16], частково Paris Review[17]. Після відвідин книгарні Мет надіслав мені посилання на цей сайт, припускаючи, що робота Буркотуна може якось стосуватися моєї роботи. Він не помилився.

Буркотун завідує великою піратською бібліотекою. Він пише складні коди для зламу програм із захисту авторських прав елект­ронних видань. Конструює хитромудру апаратуру, здатну ко­піювати текст паперових книжок. Він міг би непогано розбага­тіти, якби працював в Amazon. Натомість він зламав нібито не­зламну серію книг про Гаррі Поттера й виклав усі сім томів на своєму сайті для безкоштовного завантаження — з певними корективами. Тепер, якщо захочеться безкоштовно почитати про пригоди Поттера, вам доведеться змиритися з постійними згадками про юного чарівника Бурковія, який навчається в Гоґвортсі разом із Гаррі. Та все не так погано — у Бурковія трапляється кілька хороших реплік.

Та найбільше мене зачарував останній проект Буркотуна. Це карта, на якій позначено місця дії всіх науково-фантастичних істо­рій, виданих у ХХ столітті. Він повисмикував їх із книжок за допомогою програми й розмістив у 3D-макеті космосу. Відтак ви можете спостерігати, як рік за роком колективна уява людства сягає все далі й далі — до Місяця, до Марса, Юпітера, Плутона, до Альфи Центавра й ще далі. Ви можете наближати та обертати цілий Всесвіт, навіть застрибнути у крихітний багатокутний космічний корабель і облетіти всі усюди. Ви можете вирушити на побачення з Рамою[18] або знайти планети із всесвіту «Фундації»[19].

Отже, два зауваження:

1. Ніл буде від цього в захваті.

2. Я хочу бути як Буркотун. Себто: а раптом мені вдасться створити щось не менш дивовижне? Це можна вважати справжнім хистом. Тоді я міг би започаткувати власну справу. Міг би влаштуватись на роботу в Apple. Міг би зустрічатися й спілкуватися з іншими представниками людського роду, і все це — у теплих променях денного світила.

На щастя, Буркотун, як личить хакеру-героєві, опублікував програму, на якій базується його карта. Це громіздка тривимірна графічна програма, написана мовою програмування Ruby — за її допомогою я створював сайт «Нового бейґла» — й абсолютно безкоштовна.

Зараз я застосую програму Буркотуна, аби й самому щось створити. Роззирнувшись, я збагнув, що мій проект у мене перед очима: я опаную тривимірну графіку, створивши модель цілодобової книгарні містера Пенумбри. Самі подумайте — це висока й вузька коробка, напхана маленькими коробками, — що тут може ­бути складного?

Для початку я мав скопіювати базу даних зі старенького ноутбука Пенумбри на свій, що виявилось не так уже й легко, бо в старій моделі записувати можна тільки на пластикові дискети, а їх у моєму сучаснішому ноутбуці вставити просто нікуди. Довелося замовити на eBay старий USB-дисковод. Обійшлося мені це в три долари плюс іще п’ять за доставку, і було якось незвично під’єднувати його до свого ноутбука.

А тепер, володіючи всіма даними, я створюю свою модель книгарні. Вона досить груба — просто купка сірих блоків, складених докупи, ніби віртуальний конструктор Lego, — але потроху починає набувати знайомих обрисів. Як і належить, вона не більша за взуттєву коробку, але всі полиці вмістилися. Я розмістив їх у системі координат, і програма сама може знайти третій стелаж і тринадцяту полицю. Цифрове світло з цифрових вікон відкидає в цифровій книгарні гострокутні тіні. Якщо вас це вражає, вам точно за тридцять.

Мені знадобилися три ночі спроб і помилок, зате тепер я набираю довжелезні коди й паралельно вдосконалюю свої навички. Це так чудово — щось створювати: досить переконлива багатокутна апроксимація книгарні Пенумбри обертається на моєму екрані, і я щасливий як ніколи, можливо, уперше після закриття «Нового бейґла». З гучномовців мого ноутбука гримотять жваві пісні з нового альбому тутешнього гурту під назвою «Місячне самогубство», і я якраз намірився завантажити базу даних до…

Теленькає дзвоник, і я вимикаю звук. «Місячне самогубство» стихає, я підіймаю голову й бачу незнайоме обличчя. Зазвичай мені одразу вдається вирахувати, чи переді мною стоїть член найхимернішого у світі книжкового клубу, чи звичайний запізнілий покупець. Але зараз моє павуче чуття заклинило.

Відвідувач невисокий, але міцний, його вік завис десь на рівні середніх літ. Він одягнений у синювато-сірий костюм і білу сорочку з розстебнутим коміром. На перший