Ема Ноель - Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель

Вечірка відбудеться за кілька кварталів у будинку одного зі студентів, тож туди ми вирушаємо на таксі. Хоча січень і видався напрочуд теплим, але сьогодні гидка мряка й пішки йти ніхто з нас не виявив бажання. Я б із такою відстанню впоралася, але з огляду на те, що ще цілий вечір попереду, краще поберегти сили.

Ми приїжджаємо в обумовлений час, але навіть зараз тут уже багато народу. Будинок величезний, власники явно при грошах. Страшно уявити, що тут буде коїтися до ранку. Чомусь упевнена, що гості влаштують конкретний срач. І не шкода було надати свій будинок для таких цілей? Адже можуть і поцупити щось.

Одна з кімнат на першому поверсі — мабуть, це вітальня — оформлена під танцмайданчик. Навіть не так: вона виглядає так, наче ти потрапляєш у клуб. Яскраві вогні, музика, навіть барна стійка є, щоправда, без бармена. Але там уже стоїть кілька десятків паперових склянок із випивкою. Сподіваюся, сік там теж знайдеться.

Семен зникає в натовпі, а Андрій одразу ж тягне мене до барної стійки.

— Що будеш? — запитує. — Можу зробити тобі коктейль.

Він усміхається, а я почуваюся незручно. І справді буду як біла ворона, але йому доведеться або з цим змиритися, або шукати собі іншу дівчину.

— Я б соку випила. Як думаєш, вдасться тут знайти такий ексклюзивний напій? — намагаюся пожартувати. — Або бодай воду.

— Ааані, — тягне Андрій, накривши долонею мій поперек і притягнувши до себе. — Ми ж на вечірку прийшли. Нічого страшного не станеться від одного коктейлю. Якщо тебе понесе, я за тобою пригляну й не дозволю накоїти дурниць, — нахиляється й шепоче на вухо, притиснувши мене до себе двома руками впритул. — Хіба якщо ти ці дурниці захочеш скоїти зі мною.

Відсунувшись, але продовжуючи притискати мене до себе й погладжувати по спині, Андрій дивиться на мене з надією, що я на ці дурниці погоджуся. А я розумію, що поки що до такого не готова. Я не хочу перетинати цю тонку межу. У нас чудові стосунки, мені дуже добре з ним, але секс… Занадто рано.

Цікаво, у мене в той період, що вперто не бажає згадуватись, був хтось? У мене було щось раніше з чоловіком чи ні? Як це можна зрозуміти? Піти до лікаря та запитати? На таке я точно не здатна. Краще залишатися в незнанні. Настане час, і так зрозумію.

— Андрію, мені не можна пити, — зітхнувши, відповідаю прямо. — Взагалі не можна.

Він дивиться уважно. Стає цілком серйозним. Руки не прибирає, продовжуючи мене так само ніжно притискати до себе.

— Це якось пов’язано зі здоров’ям? Через це ти постійно п’єш пігулки? І ніякі це не вітаміни, еге ж?

Я тільки киваю, дивлячись на нього винувато. Можливо, нечесно, що я йому нічого не розповіла й досі, але я не можу. Я не хочу затьмарювати наші стосунки, виваливши на нього свої проблеми.

— Добре. Пошукаємо тобі щось безалкогольне, — відразу погоджується він. Накривши долонею мою потилицю, притискається губами до мого чола. — Ти не проти, якщо я питиму?

Звичайно, я не проти, про що й кажу. Не буду ж я йому псувати вечірку, тому що я дефектна й мені ні пити, ні танцювати, ні відриватися, як уся нормальна молодь, не можна.

Андрій просить мене почекати біля бару, а сам кудись іде. За кілька хвилин він повертається з пакетом соку в руках та з усією нашою компанією. Я рада всім, крім Іри та Юлі. І то тільки тому, що вони мене не злюбили. Андрій заходить за барну стійку, знаходить чисту склянку. Хлюпнувши мені соку, пакет він ставить за стійкою на підлогу. Я киваю, запам’ятала, де сховав.

Я одна п’ю сік, але, здається, річ не в тому, що саме пити — річ в атмосфері. Мені весело, як і всім. Ми сміємося, жартуємо, підколюємо одне одного. Навіть Іра з Юлею, здається, відтанули й не випромінюють ненависті в мій бік. Андрій притискає мене до себе однією рукою, й навіть стояти не так важко, спершись об нього. Поки терплю, адже наша компанія явно не налаштована наразі залишати стійку з напоями. Мій погляд безцільно ковзає приміщенням. Мазнувши по знайомій фігурі, вислизає далі… а потім різко повертається.

Він також тут.

І він дивиться прямо на мене.

Дивиться так, що хочеться провалитися крізь землю, аби не відчувати на собі цей несамовитий погляд, який проникає отруйними голками під шкіру.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно