Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

-Княже, не до місця ви кажете подібні слова. - голос мій тремтів від обурення.

-Ви маєте рацію.

 Підійшовши до мене, забрав непотрібний столовий прилад, поклав на стіл, потім узявши мене за руку підняв, і звертаючись до дочки з її не дуже задоволеним нареченим сказав:

-Прошу нас пробачити.

Я йти нікуди не хотіла тому вперлася.

-Неможна молодих одних залишати.

 Князь невдоволено глянув на мене, потім обдарував увагою майбутнє молоде подружжя.

 -Ви не проти?

Любава швидко вигукнула:

-Ні.

І практично одночасно з нею дракон сказав абсолютно протилежне:

-Проти.

На що князь не звернув жодної уваги, чітко позначивши чия думка для нього важливіша.

Пробурмотів:

-От і добре.

Він потягнув мене до виходу. Шлях нам перегородив якимсь дивом дракон, що опинився перед дверима.

-Мені здається непристойно залишати гостей самих. До того ж очевидно що дівчина не горить бажанням з вами усамітнюватися.

Князь наблизився до самого обличчя дракона, і прошипів ледве чутно, але я теж магією не обділена, а тому все чудово чула.

-Ця дівчина зайнята, тому я на твоєму місці не ставав би на шляху. - і додав уже більш грізно. - Ти у мене в домі, а значить на моїй території, тобі не подолати мене.

Крилатий щось прикинув і відступив, князь проходячи повз розгніваного дракона голосно промовив: -Який гарний хлопчик.

 Це було знущання, але Лісантіїл і це проковтнув, тільки очі яскравіше блискають. А ми все віддалялися. Вийшли з іншого боку будинку і прямісінько до чистого озера. Князь недовго думаючи притягнув до себе.

-Василино, що ти хочеш, кажи. Я все зроблю, тільки дай згоду.

Ось так, без згоди відьми не зможе він мене за дружину взяти, сила і коло відьомське не дозволять. -Відпустіть мене.

Він підкорився, але вкрай неохоче.

-Навіщо я вам?

Він засміявся, дзвінко і якось гірко.

-Я всі ці три роки за тобою спостерігав, а ти ж мене боїшся, як від чуми сахаєшся. Не хотів ще більше налякати. Не треба мене боятися. - Він підійшов зовсім близько. - Я тебе не ображу ніколи.

Я вірила, ось тільки страшний він, та й старший за мене набагато.

-Я не дам вам згоди.

Він звузив чорні очі.

-Даш.

-Ні.

Ось тепер він знову простяг свої лапки загребельні і обійняв мене.

-Дурна маленька відьмочка. Ми ж обидва знаємо що даш згоду, тільки я не хотів довго чекати. Я досить сильний і відьомське коло можу легко оминути, твоя згода нічого не вирішить.

Ох як мені погано. Терміново треба додому, а потім до мами, вона все вирішить. Ну звичайно спочатку  буде лаяти, потім обійме і все вирішить.

-А чи можна мені додому вже?

Князь усміхнувся.

-А ти ім'я назови моє і можеш йти.

 Захитала головою, може він і справді нечисть, а тих тільки назви на ім'я потім повік не відв'яжуться. Князь наполягати не став, навіть відпустив.

-Можеш іти. Завтра я надішлю за твоїми речами.

-Це ще навіщо?

-З завтрашнього дня ти живеш тут. Весілля за тиждень.

Я не показала як мені страшно. З гордо піднятою головою повільно пішла навколо садиби, хоча  хотілося зірватися на біг. У спину помчало.

-Тікати марно Василино. Ти ж пам'ятаєш про вінок?

 

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно