Шекспір Вільям - Зимова казка, Шекспір Вільям

І саме тому я наказую тобі розкрити її мені.

Пастух

Моя справа, пане, стосується короля.

Автолік

Чи маєш ти вже адвоката для цього?

Пастух

Пробачте, пане, я не знаю, що це таке.

Блазень

(до пастуха)
Адвокат — це, по-двірському мовлячи, фазан. Кажіть йому, що не маєте.

Пастух

Ні, пане, я не маю ні фазана, ні фазанихи.

Автолік

Яке це щастя — мужиком не бути!
Але ж могла природа приділити
Мені те місце, що займає він,
Тому не зневажатиму його.

Блазень

(до пастуха)
Це, безперечно, значний вельможа.

Пастух

Він має розкішне вбрання, але не вміє його носити.

Блазень

(до пастуха)
Через своє дивацтво він здається ще благороднішим. Це значний вельможа, присягаюся вам: ви ж бачили, як він длубається в зубах.*

Автолік

Цей клунок? Що там у ньому? А в тій скриньці?

Пастух

Пане, в цьому клунку і в цій скриньці сховано такі таємниці, про які належить знати лише самому королеві. І він дізнається про них за годину, якщо тільки я зможу з ним поговорити.

Автолік

Марні, бородо, твої труди.

Пастух

Чому, пане?

Автолік

Короля нині нема в палаці. Він тільки що зійшов на новий кора-бель, аби розвіятися й прочистити душу від смутку. Бо. якби ти тямив серйозні справи, то знав би, що король переповнений печаллю.

Пастух

Так кажуть, пане. Це все від його сина, що хоче одружитися з пастуховою донькою.

Автолік

Якщо цього пастуха ще не запроторили за грати, нехай швидше тікає. Йому на голову впадуть такі прокляття, його візьмуть на такі тортури, що в будь-якого чоловіка лусне хребет, а серце розірветься навіть у чудовиська.

Блазень

Ви так думаєте, пане?

Автолік

Та ще й не він один страждатиме від усього, що розум може ви-гадати найжахливішого, а помста — найжорстокішого. Всі його ро-дичі * — аж до п'ятдесятого коліна — будуть віддані катові на пота-лу. Дуже шкода, але з цього не викрутишся. Старий — мерзотник, ба-ранячий свистун, овечий опікун — забажав зробити зі своєї доньки її величність! Дехто казав, що його каменують, але я відповів, що така смерть буде надто легка. Стягти наш трон у хлів! Та за такі жарти всіх смертей буде замало і найгірші тортури будуть надто слабкі.

Блазень

А ви не чули, пане: має той старий сина чи ні?

Автолік

Він має сина, і з нього живого здеруть шкуру, а потім його об-мажуть медом і кинуть в осине гніздо, і він помре на три чверті з по-ловиною. Тоді його повернуть до життя, покропивши горілкою або іншою вогненною рідиною. А потім, коли віщуни передбачать найс-пекотніший день, його приставлять до цегляного муру голісінького та ще й з південного боку, і сонце пектиме його, а мухи заїдять до смер-ті. Але навіщо нам говорити про тих мерзенних зрадників? Супроти їхніх злочинів страждання їхні — ніщо, вони гідні хіба що посмішки. Скажіть-но мені, — ви начебто гарні люди, не крутії, яку ви справу маєте до короля? Бажаючи вам допомогти, я проведу вас на корабель, представлю вас королю, шепну йому слівце, і, якщо є хтось при дворі, хто може задовольнити ваше прохання, то цей чоловік перед вами.

Блазень

(до пастуха)
Здається, він таки має неабияку владу: згоджуйтесь на його про-позицію і дайте йому грошей. Влада — це впертий ведмідь, але за до-помогою золота її можна водити за ніс. Покажіть нутрощі вашого га-манця зовнішності його руки й ні про що не турбуйтеся. Згадайте про каменування та обдирання живцем.

Пастух

Дуже прошу вас, пане, заопікуватися нашою справою, а ось і гроші, що є при мені. Я вам дам їх удвічі більше, а поки принесу їх, залишаю вам у заставу цього юнака.

Автолік

Принесеш, коли виконаю обіцянку?

Пастух

Так, пане.

Автолік

Гаразд, давай мені половину. А ти також замішаний у тій спра-ві?

Блазень

Певною мірою, пане. Та хоч справа моя й гідна жалю, я все ж таки сподіваюсь викрутитися з неї не обідраним живцем,

Автолік

О, те стосується пастухового сина: на нього чекає шибениця іншим для прикладу.

Блазень

(до пастуха)
Добре, це дуже добре! Нам треба побачити короля й показати йому наші дивні речі. Хай знає, що не йдеться ні про вашу доньку, ні про мою сестру. Інакше ми пропали.
(До Автоліка)
Пане, коли справу буде вирішено, я дам вам стільки ж, скільки цей старий добродій, і залишусь, як він вам сказав, у заставі, доки він не принесе вам, що належить.

Автолік

Я вірю вам. Ідіть простісінько аж до берега, тоді повертайте праворуч. А я постою перед живоплотом і дожену вас.

Блазень

(до пастуха)
Яке щастя, що ми зустріли таку людину. Можна сказати, це про-сто благословення неба.

Пастух

(до блазня)
Ходімо вперед, як він сказав. Сама доля нам його прислала.

Пастух та блазень виходять.

Автолік

Я хоч би й хотів бути чесним, так Фортуна не дозволяє. Вона кидає жайворонків мені в пельку. Нині я маю її подвійну ласку — і золото, і нагоду стати в пригоді моєму панові. Хто зна, може, я знову піду вгору? Я заведу цих двох сліпих кротів на корабель до нього. Якщо він вирішить висадити їх, бо вся ця справа його не цікавить, хай назве мене шахраєм за моє таке надзвичайне старання, та я маю захист проти несправедливості й ганьби, з нею пов'язаної. Я їх йому представлю, і це повинно щось мені дати.
(Виходить)

ДІЯ П'ЯТА

Сцена 1

Сіцілія. Зала в палаці Леонта.

Входять Леонт, Клеомен, Діон, Поліна та слуги.

Клеомен

Владарю, ви зробили більш, ніж досить.
Ви каялися, як святий. Провини
Усі свої ви відмолили, навіть
Гріхи, яких ніколи й не чинили.
Тепер, коли вже небо вас простило,
Зробіть те саме — і простіть себе.

Леонт

Як я згадаю всі її чесноти,
То вже не можу ні гріхів своїх,
Ні лиха, що дружині заподіяв,
Ні кривди тої, що завдав собі,
Забути: втратив я і спадкоємців,
І втілення надій моїх — дружину,
Якої жоден смертний ще не мав.

Поліна

Це правда, пане. Навіть якби ви
По черзі із жінками всього світу
Одружувалися — або взяли
Найліпше від усіх та поєднали
В одній особі, — не зрівнятись їй
З тією, що убили ви.

Леонт

Я знаю.
Убив! З тією, що її я вбив.
Це правда, але ти мене шмагаєш
Словами, як мої думки, гіркими.
О, не кажи мені про це так часто!

Клеомен

Ніколи не кажіть, о добра пані.
Ви можете сказати безліч слів —
Найкращих слів на світі, — і вони
Вам честі додадуть.

Поліна

А ви б хотіли
Його удруге одружити.

Діон

Пані,
Як ви цього не хочете, тоді
Не маєте ви жалю до держави,
Не думаєте ви про небезпеки,
Які чигатимуть на королівство
Без спадкоємців, про страшні нещастя,
Які впадуть на нас і все зруйнують.
Нехай покійна королева буде
Щаслива, що подбали ми про все,
Що буде вічний мир в державі нашій,
Що короля чекатиме на ложі
Нова дружина гідна.

Поліна

Ні, ніхто
Покійної не буде гідний. Втім
Боги бажають осягти свою
Мету таємну. Не сказав хіба
Бог Аполлон оракула вустами,
Що поки втрачене дитя не буде
Віднайдене, не матиме король
Наступника? Для розуму людського
Так само дивне це, якби з могили
Мій Антіґон до мене повернувся,
А він же разом із дитям загинув.
Ви короля вмовляєте, щоб він
Свій виклик кинув небесам, порушив
Їх волю!
(До Леонта)
Не турбуйтесь, пане мій,
Про спадкоємця. Вибере корона
Найліпшого. Великий Александр *
Лишив найкращому свою корону, —
І той насправді гідним став її.

Леонт

Поліно добра, як шануєш ти
Про Герміону пам'ять! О, коли б
Твоїх порад я завжди дослухався,
То королеву бачив би сьогодні
І мав би дар її прекрасних уст...

Поліна

Ви їм би додали свої дари
І збагатили б їх.

Леонт

Ти правду кажеш:
Таких дружин нема. Тому не буде
Дружини в мене. Уяви, що маю
Я іншу, гіршу, тільки ліпше дбаю
Про неї. Герміонина свята
Душа тоді вселилася б у тіло
І, гнівно звинувативши всіх нас,
Сказала б: "Я була на цьому місці".

Поліна

Якби вона здолала це зробити,
То мала б право.

Леонт

І вона б мене
Нову дружину вбити підштовхнула.

Поліна

І я зробила б так. Якби була
Вже привидом таким, то наказала б
Вам придивитись до її очей
І пояснити, завдяки якій
Таємній рисі вибрали її ви.
І враз мій крик вам розколов би слух:
"А ви мої пригадуєте очі?"

Леонт

Двома зірками очі ті були,
Всі інші очі — то вуглини мертві.
Не бійся, іншої я не візьму.

Поліна

Чи можете мені заприсягтися,
Що не одружитесь, хіба що я
Сама пораджу вам?

Леонт

Я присягаюся душі безсмертям!

Поліна

Панове, будьте свідками присяги.

Клеомен

Йому ви душу збурили!

Поліна

Нехай!
Хіба що стріне ту, що, мов портрет,
Нагадувати буде Герміону...

Клеомен

О пані...

Поліна

Я сказала все. Якщо ж
Король захоче одружитись, — ви
Мені довірте вибір королеви.
Вона молодша буде, аніж перша
Дружина ваша, та як дух тієї
Тут з'явиться, щасливий буде він,
Її побачивши в обіймах ваших.

Леонт

Поліно наша вірна, я ніколи
Не одружусь без умовлянь твоїх.

Поліна

А станеться таке тоді, коли
Знов королева наша оживе.

Входить дворянин.

Дворянин

Там пан один, що принцом Флорізелем
Себе назвав, і разом з ним принцеса, —
Краси такої в світі я не бачив, —
Благають, щоб величність ваша їх
Прийняти згодилась.

Леонт

Що він тут робить?
Його поява в'яжеться погано
Із батьковою величчю. Візит
Раптовий, без належних попереджень
Є наслідком негайної потреби
Чи випадку. Хто супроводить їх?

Дворянин

Лиш декілька осіб, ще й бідно вбраних.

Леонт

Його принцеса, кажете ви, з ним?

Дворянин

Так, незрівнянна з іншими жінками,
Краси такої сонце ще ніколи
Не осявало.

Поліна

Люба Герміоно,
Як кожна мить хизується собою
Перед хвилинами, що відійшли
У небуття! Ця мить, на жаль, затьмарить
Проміння сонячне, що осяває
Твою могилу.
(До дворянина)
Пане, ви колись
Були сказали, написали навіть,
Хоч і в холоднім стилі, що "вона
Не має рівних і не буде мати".
Так вірш ваш лився. Став приплив відпливом,
Як кажете, що бачили ви кращу.

Дворянин

Даруйте, пані. Мало не забув
Я жінку ту, пробачте. Та коли
Побачать цю прибулу ваші очі,
То і язик хвалитиме її.
Така це жінка, що якби схотіла
Створити секту, то переманила б
Прихильників із інших сект, сказавши
Одну лиш фразу: "Йдіть за мною!"

Поліна

Тільки
Жінки б за нею не пішли!

Дворянин

Жінкам
Вона сподобалась би через те,
Що жоден чоловік її не вартий;
Чоловікам — бо із усіх жінок
Вона найрідкісніша.

Леонт

Клеомене,
Підіть із друзями своїми разом
І приведіть до нас прибульців: хай
Ми їх обіймемо.

Клеомен та інші вельможі виходять.

Все ж цей приїзд
Таємний нам здається трохи дивним.

Поліна

Якби наш принц, — перлина між дітей, —
Діждався дня цього, він мав би друга.
Між днями їх народження минув
Лиш місяць.

Леонт

О, мовчи, прошу! Щоразу,
Коли згадає хтось його, вмирає
Для мене знову він.