Шевченко Т. Г. - Назар Стодоля, Шевченко Т. Г.

ти зажурився? То не треба було б і співать...

Назар. Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку). Завтра знову подаруєш.

Галя. Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально). Тільки не знаю коли. (Плаче, по­мо­вчавши).

Назар. Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.

Галя. Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле сизо­кри­лий, скажи, моє серце!

Назар. Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.

Галя. Ба я щасливіша за тебе. Ніколи ж не буду співать про хустку; цур їй!

Назар. Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.

 

Дивляться одно на одного і цілуються. Хома і Стеха крадуться із-за шкапи.

 

Хома. Сюди! Ось де вони! Сюди!

Галя. Батько!.. Пропала я!

Стеха (пробігає коло їх). Полковниця! Полковниця!

 

Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає ша­блю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховаєть­ся.

 

Хома (скаженіє). Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб’ята! (До че­ля­ді). Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!

 

Челядь торопіє.

 

Назар. Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми). Ти чого хочеш?

Хома. Смерті твоєї, злодію!

Назар. Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.

Хома. Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!

 

Б’ються на шаблях.

 

Галя (пада між ними на коліна). Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!

Хома. Цить, кошеня крадене!

Назар (Хомі). Цить, сатано люта!

Хома. Дочку оддай!

Галя. Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!

Хома. Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!

Галя. Топчи, души мене: я твоя дитина!

Хома (до челяді). Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую!

 

Челядь поривається на Назара.

 

Галя. Одурить! Одурить!

Хома. Не одурю! Не скавучи, зінське щеня! (Напада на Галю).

 

Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.

 

Хома. Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?

Назар. Цить, жабо погана!

Галя (перед Хомою на колінах). Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе,- я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму - не вбивай його! Я за полковника піду...

Назар. Галю!

Галя. Ні, ні... (Зомліла, падає).

Хома (до челяді). Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха со­ба­ка, а ви тим часом шкуру зніміть.

 

Челядинець замахнувсь києм на Назара.

 

Хома. Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач,- що-небудь, скру­тить йому руки й ноги?

 

Челядь крутить поясами Назара.

 

Стеха (падає коло Галі зомлілої). Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!

Хома. Отак добре! Тепер зав’яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

 

Зав’язують хусткою рот.

 

Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе... а вовки здалека по­живу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину - нехай проспиться та по­дума, з ким жартує.

 

Челядь кладе Назара на сніг.

 

Хома (на Галю). А ця учаділа... Возьміть її додому... Про­чумається.

 

Челядь бере на руки Галю і несе з собою.

 

Стеха (бере Хому за руку і веде його за Галею). А що? Скажеш, що не люблю тебе?

Хома. Спасибі, спасибі. (До Назара). Оставайсь здоров, при­ятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.

 

Хома з Стехою шепчуться і пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.

 

Голос Хоми (здалека). Киньте її! В’яжіть його!

Гнат (за сценою). Я тебе зв’яжу, недовірку проклятий!

 

Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.

 

Галя. Орле мій! Серце моє! (Розв’язує хустку).

Назар. Душно мені, душно!

Гнат (веде за груди Хому). Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?

Хома. Ні!

Гнат. Здихай же, собако скажена! (Заміривсь шаблею).

Хома. Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то...

Гнат. Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді). Копайте яму. (Цілить пістолем).

Хома. В’яжіть його!

 

Тим часом Галя розв’язує руки у Назара.

 

Назар. О доле моя! Серце моє!

Гнат. Копайте яму! (До Хоми, прицілившись). Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись богу. (До Назара). Назаре, брате мій, друже мій! Поховай мене. Прощай! а ми...

Назар. Стривай!

Галя (до Гната). Стривай!

Назар. Пусти його, не варт він того. Не напасти душі сво­єї. (До Хоми). Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не по­міг тобі бог занапастить мене, а я чужої крові не бажаю. Іди собі!

Хома (пада перед Назаром). Назаре! сину! батько рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Па­дає до ніг і плаче). О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, про­клятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб’є, нехай я світа не паскужу! (Знову плаче). Боже мій, боже мій!

Назар (підводить його). Устань, молися богу, грішний. Коли прощають люде, то бог милостивіший за нас.

Хома (вставши, утирає сльози). О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець... спокутую в рясі мої беззаконія! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько.

 

Назар і Галя обнімаються.

 

Боже вас благослови!

 

 

________________

 

Шевченко Тарас Григорович

 

НАЗАР СТОДОЛЯ

 

 

0068

 

 

Друкований текст для вичитування взято з:

Тарас Шевченко. Твори у п’яти томах. Київ: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1971.

Том 3.