Антуан де Сент Екзюпері - Маленький принц, Антуан де Сент Екзюпері

це! - подумав маленький принц.- Вона б страшенно закашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. А мені довелося б прикидатись, ніби я доглядаю її, бо інакше, щоб принизити й мене, вона справді могла б умерти...»

А потім він іще сказав собі: «Я думав, що маю такий скарб - єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста троянда і три вулкани, які сягають мені до колін і з яких один погас, можливо, назавжди,- цього замало, щоб бути великим принцом...»

І, впавши на траву, він заплакав.

XXI

 

 

Отоді й з’явився лис.

- Добридень,- сказав лис.

- Добридень,- чемно відповів маленький принц і озирнувся, проте нікого не побачив.

- Я тут,- пролунав голос,- під яблунею.

- Хто ти? - спитав маленький принц.- Ти такий гарний...

- Я - лис,- відповів той.



 

- Пограйся зі мною,- попросив маленький принц.- Мені так сумно...

- Я не можу з тобою гратися,- відказав лис.- Я не приручений.

- О, вибач,- мовив маленький принц. І, подумавши, додав: - А що означає «приручити»?

- Ти нетутешній,- сказав лис.- Що ти шукаєш?

- Я шукаю людей,- відповів маленький принц.- А що означає «приручити»?

- Люди,- відповів лис,- мають рушниці і ходять на полювання. Це так ускладнює життя! А ще вони розводять курей. Це єдина користь од людей. Ти шукаєш курей?

- Ні,- відказав маленький принц.- Я шукаю друзів. А що означає «приручити»?

- Це давно забуте поняття,- відповів лис.- Воно означає прихилити до себе...

- Прихилити до себе?

- Так,- відповів лис.- Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі теж не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі...

- Я вже трохи розумію,- озвався маленький принц.- Є одна троянда... здається, вона приручила мене...

- Можливо,- сказав лис.- На Землі чого тільки не побачиш...

- О, це не на Землі,- заперечив маленький принц.

Лис, здавалося, страшенно здивувався:

- А де? На іншій планеті?

- Так.

- А на тій планеті є мисливці?

- Ні.



 

- О, це цікаво! А кури є?

- Ні!

- Виходить, світ дуже недосконалий! - зітхнув лис.

А потім знову повернувся до того самого:

- Моє життя дуже одноманітне. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Усі кури однакові. І люди всі однакові. І мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твоя ж хода, як музика, викличе мене з нори. А потім - дивись! Бачиш, он там, на полях, достигає пшениця? Я не їм хліба. Мені зерно ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш! Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест колосся під подихом вітру...

Лис замовк і довго дивився на маленького принца.

- Будь ласка... приручи мене! - попросив він знову.



 

- Я б з радістю,- відповів маленький принц,- але в мене мало часу. Мені ще треба знайти друзів і пізнати багато всяких речей.

- Пізнати можна тільки те, що приручиш,- сказав лис.- У людей вже немає часу щось пізнавати. Вони купують готові речі у торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б друзів, і тому люди не мають друзів. Як хочеш мати друга - приручи мене!

- А що для цього треба зробити? - спитав маленький принц.

- Треба бути дуже терплячим,- відповів лис.- Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе, дивитимусь, а ти нічого не казатимеш. Мова - це джерело непорозуміння. Але кожен день ти сідатимеш трохи ближче...



 

Другого дня маленький принц прийшов знову.

- Краще, якби ти приходив в один і той самий час,- сказав лис.- Якщо ти прийдеш, наприклад, о четвертій годині дня, то я вже з третьої почуватиму себе щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим я буду. О четвертій годині я вже почну хвилюватись і непокоїтись, я пізнаю ціну щастю! А якщо ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на котру годину готувати своє серце... Мають бути певні обряди.

- А що таке обряд? - поцікавився маленький принц.

- Це теж давно забута річ,- відповів лис.- Це те, що робить один день не схожим на інші дні, одну годину - на всі інші години. Є, наприклад, такий обряд у моїх мисливців. У четвер вони танцюють із сільськими дівчатами. Це такий чудовий день - четвер! Я йду прогулятись і доходжу аж до виноградинка. А якби мисливці танцювали будь-коли, всі дні були б схожі один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

Так маленький принц приручив лиса. І коли настав час прощатись, лис сказав:

- О, я плакатиму за тобою...

- Сам винен,- відказав маленький принц.- Я не бажав тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив...

- Авжеж,- потвердив лис.

- Але ж ти