Євген Серафимович Велтистов - Нові пригоди Електроника, Євген Серафимович Велтистов

Електроничка, й усіх вразила цифра, яку вона назвала: 479 001 600. Майже півмільярда! Лише з дванадцяти різних ліній, кружечків, точок! А в квадраті Сироїжкіна їх десятки…

— Навіщо все ускладнювати? — поцікавився Елек, прикинувши про себе величезний обсяг майбутньої роботи.

Діти всі разом загомоніли, і чутке вухо Електроника вловило в суцільному гаморі голос кожного з присутніх. Кожного розпирало бажання зробити нове відкриття

— Виходить, я застарів, — зауважив уголос Елек. — Вам потрібен супер, на який підуть роки й роки праці.

— Що ти! — загукали монтажники — Цей супер тільки для тебе, для чорнових обчислень.

Поки хлопчаки приставали до Ела, дівчатка подружилися.

Поряд якась першокласниця малювала смішні фігурки людей під усім відому пісеньку: “Крапка, крапка, заковичка — от і є кривенька пичка…” Майя і Еля перезирнулись і заходилися заповнювати крейдою порожні місця у кресленні Сироїжкіна.

— Скільки вийде людинок з цієї скакалки? — зали тала Майка.

— Чверть мільярда, — озвалася Елечка. — Найрізноманітніших…

Майка розсміялася: яких тільки потвор не зобразила її нова подруга! Круглі, квадратні, багатоокі, руконогі — здавалося, всі описані у фантастиці інопланетяни були зібрані із звичайних крапок, паличок та одного огірочка.

— Що ви робите? — спитав Сироїжкін, підбігаючи. — Що за пики? Навмисне, так?!

— Це комбінації з твоїх елементів, — пояснила Майка.

— Людинки, — підхопила Електроничка. Обличчя винахідника на мить стало нелюдським.

— Вони зіпсували мій супер, — пробурмотів він розгублено.

— Ось вона — супер! — Елек показав на Електроничку. — Справжній супер.

— На рідких кристалах, — підтвердила дівчинка-спортсменка. — Надпровідність при наднизьких температурах.

І вона простягнула руку Сергієві.

Той машинально потиснув простягнену долоню.

— Ну й крижинка! — пробурмотів він.

Інші теж потиснули долоню і подивувалися, що вона така холодна.

— Сам ти крижинка, — відказала Майка. — У здоровому тілі здоровий дух!

— А що таке “задавака”? — спитала Еля.

Вовка Корольков зніяковів і втупився в порожні шкільні вікна. Майка підскочила до нього.

— Це ти сказав “задавака”?

— Я не сказав, я подумав, — зізнався Професор.

— Ти хотів образити мою подругу? Чи мене?..

— А що таке “зануда”? — спокійно запитала Електроничка.

Цього разу почервонів Сироїжкін.

— Вона що — вгадує думки? — пошепки звернувся він до Елека.

— Можливо, вгадує, — підтвердив Електроник. — У неї феноменальна чутливість.

Сироїжкін недовірливо подивився на Елечку.

— Вгадай, модель, що я зараз подумаю.

— Іди додому така… сяка… розтелепа, — прочитала дівчинка по ледь помітних рухах його губ. — Що таке “розтелепа”?

Светлова обурилася.

— Це вже занадто, Сироїжкін! — спалахнула вона. — Негайно вибачись!

— Вибач, — сказав Сергій новій знайомій Електроника. — Я не зумисне. Просто так…

— Небезпечна особа! — зауважив напівголосно Смирнов Професорові.

— Звичайна телепатка, — констатував Професор.

Чомусь більше ніхто з хлопчаків не просив Елю вгадати його думки. Лише Макар Гусєв, у якого в голові панувала канікулярна порожнеча, від душі загилив ногою по м’ячу, вигукнув:

— Здорово, Елко! А чи не поганяти нам, братці, в футбол?

— На старт! — спокійно й твердо відповіла йому Електроничка.

І так подивилася на Макара, що він надовго запам’ятав похмуро-правдивий погляд її великих темних очей.

Ніколи ще не зазнавав Макар стільки принижень від звичайного футбольного м’яча.

Сам винуватий: зголосився захищати ворота.

На вигляд усе як завжди: п’ятеро підлітків ганяли на майданчику м’яч, передавали його один одному й били в одні ворота. Не кожний спостерігач відрізнив би серед гравців дівча з короткою стрижкою. Та коли м’яч потрапляв саме до Елі, Макар внутрішньо напружувався.

Перший Елин гол він не помітив. Просто не побачив м’яча й вирішив, що той від сильного удару перелетів через металеві грати, які відгороджують майданчик від двору.

— Принеси, Рессі! — попросив Макар.

І тут усі засміялися, а Рессі промовисто гавкнув. Макар оглянувся: гол!

Коли м’ячем заволоділа ця новенька, на голкіпера обрушилася серія могутніх ударів. Воротар раз у раз кидався на м’яч і, виймаючи його із сітки, не розумів, як він там опинився.

— Гол! Гол! Гол! — кричала Майя, і їй вторував гучним гавкотом пес.

Теоретично Макар знав, що можна взяти будь-який м’яч. Але не встигав зметикувати, куди кидатися: він тільки чув свист і недоладно метався у воротах. А коли м’яч, посланий знову Елечкою, злегка черкнув його по чуприні, Макар відчув, як у голові ніби задзвеніло.

— Пенальті кожний заб’є! — кинув він, роздосадуваний невдачею. — Ставай!

Елечка стала на ворота.

— Зараз узнаєш наших! — похвалився Макар.

Він відміряв кроками одинадцять метрів, розбігся і вдарив по м’ячу.

М’яч опинився в руках у воротаря.

— Так йому! — зраділа Майка. — Давай, Елечко!

Тут Макар з такою силою ударив по м’ячу, що трохи не розбив новісіньку кросовку. Але воротар у неймовірному стрибку вибила м’яч з верхнього кута воріт. Гравці на майданчику, вкрай розпалившись, заходилися гатити по воротах з будь-якої відстані. Воротар щоразу була в потрібному місці, м’яч наче прилипав до її рук. А коли Елечці набридла дріб’язкова метушня на полі, вона пробила від воріт вільний. М’яч шугонув угору й зник з очей.

За знаком воротаря Рессі стартував із майданчика й повернув м’яч звідкись із-за хмар. Макар так і лишився стояти із задертою головою.