Наталія Юріївна Доляк - Заплакана Європа

Микола був націлений витягти некомунікабельну дружину на екскурсію містом.

– Я тебе триматиму, – обіцяв. – Подихаєш, та й повернемося.

Теренкур 1 обірвався на автобусній зупинці. Чоловікові випала ганебна місія волокти непритомну кохану назад під прицільними поглядами місцевих, що викликало в нього напад неприхованого сорому, який, у свою чергу, спричинив повну капітуляцію перед будь-якими моціонами чи бодай розмовами про прогулянки.

Дуже швидко настав той час, коли українці, котрі ще зовсім недавно захоплювалися новими продуктами харчування, не могли без відрази заходити до їдальні. Розгалужена одноманітність доводила їх до внутрішнього колапсу; корнфлекс, масло, запакований сир, хліб, овочі, фрукти викликали нудоту. Жужа потай мріяла про солоні огірки, часник, сало з чорним хлібом і смажений свіжоморожений хек. Згадувала занедбаний овочевий магазин поблизу свого дому, неохайну бочку в кутку, потріскані, місцями вкриті пліснявою квашені помідори, які плавали в розсолі між якимись лопухами, – й у божевільному темпоритмі працювало її слиновиділення, й хотілося гризти ніжки прикручених до підлоги стільців.

У день, коли Люся зрозуміла, що навряд чи підведеться з нар самотужки, вблагала Миколу віднести звернення «SOS» до бортового медпункту. Коля довго вагався, допоки дозволив себе вмовити. Привів до хворої фіолетовооку красуню. Адміністраторка прискіпливо обдивилася Людочку, тоді всілася на краєчок ліжка, взяла її за худу руку й поцікавилася, що в неї болить.

– Я задихаюся, – по-риб’ячому хапаючи повітря, мовила Жужа й погладила невеличкого живота.

– Розумію. Але у нас мало кают із ілюмінаторами, – пояснила шведка. – Точніше, вас надто багато, з кожним днем дедалі більше, – додала.

Люда вийняла свою руку з її гарячих гладеньких долонь, підняла синього вовняного светра, ніби хотіла, щоб її послухали стетоскопом. Погляд шведки впав на Люсин живіт, очі її збільшилися в об’ємі та потемнішали.

Метод санаторно-курортного лікування, що передбачає дозовані фізичні навантаження у вигляді пішохідних прогулянок, сходжень у гористій місцевості; тут – прогулянка.

– Що це? – злякано запитала, не відводячи погляду від Людочки.

– Дитина, – вичавила з себе усмішку біженка.

Усі люди знають, що животи бувають великі й малі, пласкі й круглі. Але, коли ти бачиш перед собою квадратний живіт, спадають на думку найкращі взірці фільмів жахів. Жужина дитина витяглася впоперек, спричинивши таку аномалію, як живіт у вигляді неправильного паралелепіпеда. Рудоволоса кулею вилетіла з каюти, так само блискавично повернулася, припрошуючи до кімнатки медсестру – довгоносу пристаркувату шведку. Руда щось пробелькотіла на вухо медичці. Та схвально метельнула й заходилася уважно обдивлятися майбутню породіллю.

– Може, в мене уже пологи? – Люся не відводила погляду від чоловіка.

– Рано ще! – наказово вимовив він.

– Восьмий місяць, може статися й таке, – припустила Жужа.

– Народжуватиме вже? – тремтячим голосом питав Коля, заглядаючи в обличчя членкиням консиліуму.

Його нервування зрозуміла медсестра й, усміхнувшись, сказала, що зарано для пологів. «Малюкові чогось не вистачає», – припустила, використовуючи англійську.

– Що ж робити? – в один голос поцікавилися майбутні батьки.

– Я знайшла вам кімнату з вікном, – виголосила руда таким тоном, ніби повідомляла, що ці біженці отримали дозвіл на вільне проживання в країні їхньої мрії.

Люсі, як виняток із правил, безкоштовно видали вітаміни у величезній розмальованій веселками коробці та записали на прийом до лікаря-гінеколога на наступний тиждень. А до того часу суворо наказали не перевтомлюватися, більше лежати та дихати свіжим повітрям. Жінка зраділа, що принаймні зможе, не сходячи з триклятої баржі, втягнути ніздрями річкову вологу. Мріяла про це, переносячи свої речі до нової оселі на нижню палубу. Насолодитися вповні свіжістю ранкового бризу українці так і не вдалося. Ілюмінатор відкривався на акуратні жовто-блакитні сміттєві баки. Хоч вони і були щільно закриті, та сморідний дух нісся прямою стежкою до Жужиної каюти. У прекрасній безпроблемній бюргерській Швеції вирувала весна, був місяць квітень, і мухи, відчувши тепло, попрокидалися від перших промінчиків теплого сонечка та неодмінно хотіли залетіти до Людочки у гості.

Уламки минулого

Коля Бабенко добу через три кочегарить у вінницькому трамвайному депо, винаймає однокімнатну квартиру недалеко від Люсиного будинку. Вона працює в готельному господарстві секретаркою, бо вже встигла закінчити торговельний технікум. Тепер у них є власне ліжко. Нікого не потрібно боятися, ні від кого не треба тікати. Вони лежать після чергового сексу й обмінюються думками, що турбують кожного з них.

– Такі гарні, червоні… – щебече Люся, розповідаючи про модні фірмові черевички, що їх «викидали» сьогодні в центральному універмазі. – Мені мало руки не повідривали. О десятій відчиняється універмаг. Я стояла з восьмої… була лише в третьому ряду… А як відчинили, матко-бозко, всі поперли… Куди мені? Не дісталось фірми, лише оце… – Люся сміється й показує на гематому, що витатуювалася на передпліччі. Микола цілує й погладжує синяк, обіймає дівчину.

– Досить, досить, – лагідно відштовхує його Люся.

– Ні, не досить, – так само лагідно заперечує Микола.

– Ні, досить.

– Ні, не досить.

– А якщо…

– Що якщо?

– Якщо я… – дівчина сміється, їй лоскотно.

– Ти? А якщо ти… – Микола грайливо перекидає Люсю на себе.

– А як завагітнію?

Микола суворішає. Вдаючи ображеного, починає одягатися.

– Що за фантазії? – невдоволено питає.

– Чому ж фантазії?

– Досить. Пішли.

– Давай поговоримо.

– Немає про що.

– Є про що.

– Про що?

– Про те саме.

– Тобто?

– Тобто в мене затримка.

– Невелика – нестрашно…

– Три тижні.

– Йди додому. Я тобі подзвоню.

Люся на якийсь час випустила з уваги графік місячних. Згадала лише вчора, коли її зранку почало нудити. Відразу побігла до дзеркала роздивлятися себе – груди ніби набубнявіли, таке буває й перед критичними днями. Довго вдивлялася у м’язи на животі, шукаючи підтвердження вагітності, думала, що пузо починає рости на другий день. Ні, живіт як живіт, нічого особливого.