Альберто Войтєх Фріч - Високий Мисливець

вирішили захищати свої землі, Мальгейрос — завважте, чужоземець — добився, щоб» уряд послав йому на допомогу військо! І досягнув Мальгейрос усього тільки тому, що його боялись. Отак, Джуліусе. А чого людина навчилася в молодості, те інколи може їй стати в пригоді і на схилі віку. Переглядати старі поліцейські архіви — дуже корисна річ, але цього я не переповідатиму вам, бо все те однаково втратило силу за давністю років, хоч Мальгейрос того напевно не забув.

То чи не здається вам, що це полювання — хитра пастка саме на вас? Тут нема нічого неймовірного, бо все це цілком відповідає старим звичкам Мальгейроса… Вам недобре, еге ж?

Одначе слухайте далі. Зрозуміло, у Мальгейроса було багато недоброзичливців і дехто з тих хижаків мав силу і міг розчавити злочинця, викривши його підступні дії. І все-таки вони цього не зробили! Напевно ж, це не задарма — в Барранко Бранко завжди випасалися великі стада худоби. За ці п'ятдесят років худоба розплодилася, багато було награбовано на індіанських землях, частина, як твердить Мальгейрос, «сама перебігла» звідти у його фазенду. Так старий португалець став великим багатієм. Ходять чутки, що в нього — купи золота, яке він десь ховає.

Ви, либонь, теж вірите, що це так, і саме на те й розраховуєте. А я вирішив перевірити ті чутки і дістав відомості, що Мальгейрос щороку брав у позику чималі суми, під лихварські проценти. До того ж він живе досить скромно, бо на пишне життя йому бракує коштів. Зовсім недавно банк зажадав, щоб Мальгейрос заплатив борги. Щоб лишити хоч якийсь спадок дітям негритянки, яких він вважає своїми, старий поміщик готується загарбати у індіанців решту їхніх земель. Але тепер Мальгейрос уже не має ніякого політичного впливу і його, немічного діда, вже ніхто не боїться, отож він збирається винищити все плем'я кадувеїв, щоб захопити їхню землю. Якщо ж при цьому загине ще і якийсь там Джуліус — не біда. Вам так не здається?

І, нарешті, ще одне. Півроку тому був придушений заколот у штаті Ріу Гранді на півдні Бразілії. Це була грізна, кривава і братовбивча різанина, і багато людей змушені були звідти виїхати. Чимало з них прибули і до нашого краю. Не заперечую, серед них є порядні люди, які прагнуть спокійно й чесно жити, але здебільшого це здичавілі головорізи, набрід, який зве себе рапазіада пура ланца [18]. Вони мають намір вирушити верхи зі списами в руках проти індіанських селищ, у яких ніхто про це навіть не підозрює. І ви, Джуліусе, тут саме для того, щоб грати подвійну роль: вивідувати, що діється на фазенді і сповіщати про це індіанців, а водночас подавати відомості у фазенду, що роблять індіанці. Правда ж?

— Ради бога, звідки ви все знаєте? Адже про це говорилося в суворій таємниці!

— Виходить, ви зізнаєтесь. Проте ви затрималися тут надто довго. Тим часом у Барранко Бранко сталося чимало подій, про які ви не знаєте. Наприклад, що в Барранко повно озброєних вершників і що ці авантурники уже дізналися про те, про що, власне, знають усі, крім старого Мальгейроса. Отож хлопці зі списами не чекатимуть на ваші відомості, а виступлять найближчими днями!

— І через це ви тут? Але від кого ж ви все це знаєте? Ви що — всевидящий: бачите за п'ятдесят миль?!

— Я знаю це від індіанців, а у них є свої розвідники і в Барранко.

— Отже, індіанці теж знають про це?!

— Безперечно.

— Тоді люди в Барранко приречені, не допоможуть і шістдесят найкращих списників з Ріу Гранді!

— Мені здається, що вони втечуть першими, коли до чогось дійде. Я спостерігав у бінокль з Орлиних Гір, як вони тренуються.

— І ви не попередите людей у фазенді? Адже індіанці не знатимуть милосердя і н^е залишать живими ні жінок, ні дітей.

— Але Мальгейрос теж замислив щось подібне і теж не збирався жаліти ні індіанських жінок, ані дітей.

— Хай так, тільки ж у фазенді є й інші діти, е маленькі мулати! Ні, ні, це неможливо. Я зараз же, хоч уже й ніч, поїду туди і будь-що перевезу їх у фортецю Олімпо. Там вони будуть у безпеці!

— Не гарячкуйте, сядьте. Я думаю, ви не зварите каші з шістьма десятками горлорізів. До того ж Мальгейрос призначив за вас досить високу винагороду, і вони певні, що старий заплатить її. Поки що фазенді не загрожує небезпека… А ви, значить, усе-таки любите їх, своїх чорношкірих діток? Ви справді здатні ризикнути заради них своєю шкурою?

— Я зроблю все, щоб їх урятувати. Поїду, навіть якщо доведеться кулями пробивати дорогу!

— Нікуди ви не поїдете! І взагалі ви менш, ніж будь-хто, можете їх урятувати. Повторюю, поки що фазенді не загрожує ніяка небезпека. Індіанці вдовольняться тим, що трохи пошарпають той набрід, виманивши його на свою територію. Ну, а коли цього не пощастить зробити, вони нападуть на фазенду, і вже тоді звідти не вибереться живою навіть миша. З парагвайської фортеці Олімпо мешканцям фазенди не допоможуть, хоч маєток і видно через річку; парагвайські солдати не посміють переступити кордону, а з цивільних Мальгейросові ніхто не схоче допомагати. Бразільська фортеця Куїмбра, як ви знаєте, далеко, і допомога звідти все одне не встигне прибути.

— Але я чув, що у кадувеїв є два вожді, які все роблять наперекір один одному. Якщо один заборонить напад на фазенду, то другий зі своїми людьми обов'язково здійснить такий напад. Старий вождь Наувільйо страшенно жорстокий. Кажуть, що він із жменькою воїнів узяв фортецю Куїмбру, де було чотири сотні солдатів. З ким із вождів ви зв'язані?

— З обома. Вождь Байджокігі хоче знищити лише найманих убивць, а Наувільйо пообіцяв, що нічого не робитиме, поки не виманить їх на свої землі.

— Але чи можна йому вірити? Кажуть, він дуже підступний. Я не можу покинути своїх дітей у непевності.

— Я починаю краще думати про вас, Джуліусе. Не турбуйтеся, У Форте Олімпо, на горі, вдень і вночі вартує