Василь Григорович Ян - Чінгісхан

тільки воно стало ще вищим і густішим, та сама хвіртка — вона лише потемніла і перекосилась… І дівчина схожа на ту, що я любив у шістнадцять років, але це не вона. А де та, що стояла тут багато років тому з корзиною абрикосів, і сама смаглява й солодка, мов абрикос?!! Усе лишилося таким самим, навіть он там, над старою вежею, як і раніше, кружляють яструби. Тільки Хаджі Рахім не той…

Дервіш постукав посохом у хвіртку. За старими карагачевими[28] дверцятами почувся старечий кашель. На порозі заявився дід, сухий і згорблений, у білосніжній чалмі.

— Я-гу-у! Я-хак! — заспівав дервіш.

Старий, вдивляючись сльозавими червоними очима, пошукав у зборках згорнутого з матерії пояса і витягнув старий шкіряний гаманець. Він пошукав у ньому безкровними восковими пальцями і вийняв чорну тонку монету.

— Аллахум селля! — вигукнув дервіш, притискаючи монету до лоба і губів. — Хто живе в цьому домі? За кого я можу помолитися єдиному?

— Я живу в цьому домі, але належить він не мені, а ковалеві Кари-Максуму. На головному базарі всі знають простору кузню і зброярську майстерню Кари-Максума. Служителям віри він у подаяннях не відмовляє.

— А яким ім’ям доля наділила тебе, майстре чудес?

— Не називай мене високим словом «майстер чудес». Я старий шахський літописець Мірза-Юсуф і можу тільки додати віршами поета:

Я вік прожив, як в’ючна та худоба. Я — раб своїх дітей і бранець у сім’ї, На пальцях, полічу я все, що маю: Мій вбогий дім і сотні тисяч лих! Та не надіюсь я позбутись їх![29]

— Ні, ні! Ти все ж майстер чудес, — сказав дервіш. — Ти пожертвував чорний дирхем, і тому, що твоя милостиня виходила з благородного пориву серця, дирхем відразу обернувся на повноцінний динар із чистого золота.

Старий нахилився до темної, схожої на пташину лапу; долоні дервіша, на якій лежав золотий динар з написом.

— У моєму довгому житті я ніколи не бачив чудес, про які говорять священні книги. Чи ти, дервіше, здатний робити чудеса, чи ти, як фокусник на базарі, хочеш поглумитися з напівсліпого діда.

— Але ти можеш випробувати цей динар. Пошли свого слугу на базар, і він принесе тобі цілу корзину і смаженого кебабу[30], і вареної локшини, і меду, і солодких динь. Може, ти навіть даси тоді від цього достатку бідному подорожньому, який прийшов сюди аж з далекого Багдада?

— То ти прийшов із славного Багдада? Тоді заходь у мій дім і розкажи про те, що ти там бачив, а я випробую силу твого дивовижного динара.

Розділ шостий
ШАХСЬКИЙ ЛІТОПИСЕЦЬ

… Він вирушив до мене, незважаючи на далеку відстань наших жител, довгий шлях і страхіття дороги.

(Ібн-Хазм, XI ст.)

Човгаючи жовтими замшевими чобітьми, старий попрямував через двір і піднявся на терасу:

— Проходь за мною, подорожній!

Дервіш увійшов за старим до кімнати з цегляною підлогою і розстеленими вздовж стін вузькими килимками. На полицях у ніші стояли два срібні глеки і скляна іракська ваза. Купол кімнати, майстерно складений з переплетених розмальованих колод, мав усередині отвір для виходу диму. Посеред кімнати в квадратній заглибині чадила жаровня. Уздовж задньої стіни стояли три розкриті, ковані залізом скрині, і в них видно було оправлені в жовту шкіру великі книги.

Дервіш поклав біля дверей посох та інші свої речі. Скинувши туфлі, він пройшов до старого, преклонив коліна й опустився на п’ятки.

— Бент-Занкиджа! — тремтячим голосом гукнув старий.

Увійшов хлопчик у довгому до п’ят смугастому халаті й голубій чалмі. Схрестивши руки на животі, він схилився, чекаючи наказу.

— Візьми оцей золотий динар. Передай його старому Саклабу і поясни йому так: «Піди, діду Саклаб, на базар у той ряд, де сидять індуси-міняйли перед ящиками з срібними і золотими монетами. Ці ж міняйли продають дзиги і кості для гри. Вибери того, у кого найсивіша борода, і попроси оцінити цю монету: чи це справжній, повної ваги золотий динар?» Якщо міняйло-індус скаже, що в динарі немає обману, то хай він його розміняє на срібні дирхеми. Одержавши срібло, нехай Саклаб піде в той ряд, де подорожні можуть з насолодою поїсти, і купить те, що зараз тобі перелічить оцей шановний шукач істини.

— Що повинен слуга купити? — звернувся хлопчик до дервіша.

Той дивився на хлопчика. Ніжні риси його обличчя здалися дивно знайомими. Де він його бачив? Дервіш сказав:

— Нехай слуга візьме з собою кошика і купить усе те, що він купив би для брата, якого він не бачив багато років. Хай слуга сам вибирає.

Старик поманив до себе хлопчика і сказав йому на вухо.