Богдан Йосипович Чалий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

очистили хатку. Заходились шукати дівчатко. Хвилювались, шукали до ранку, У підвалі знайшли полонянку. Врятувавшись від злої напасті, Вона плакала довго від щастя. Потім вмила заплакане личко. Заплела свої стрічки в косички І примусила вмитись Барвінка. Хоч маленька, а все ж таки — жінка!
РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Над ким це сміються понурі сичі? Це хто так панічно тікає вночі? Та то ж Довгоносик, який в Будяка Служив ад’ютантом, від смерті тіка. У п’ятах душа, у очах каламуть. До царства Осота лежить його путь. Коли Будяка наш Барвінок обдер. Лихий Довгоносик у ямці завмер, А потім чкурнув із усіх своїх ніг. (У нього три пари під черевом їх). Як жаль, що Барвінок його не убив… Багато біди цей жучок наробив. Біжить Довгоносик. Вривається в дот, В якому живе можновладний Осот. Де пліснява й сирість, в закутті тіснім Розсівся володар на троні своїм. Шумує, вирує навколо смітник. Щось тихо наспівує жук-гнойовик… Кружляє Павук угорі, як циркач. Стоніжки, танцюючи і носяться вскач. На варті недремній стоїть біля стін Лихих довгоносиків цілий загін. А блазень Осота — маленьке тхоря, Роззявивши пельку гукає «уря!» До ніг припаде підлабузник Черв’як, Та все це Осота не тішить ніяк. Чого ж зажурився вельможний Осот? Чоло почорніло від дум і турбот. Йому хлібороби життя не дають, — Плугами винищують, сапами б’ють. Є в нього розвідник — пронозливий Лис. Сьогодні прийшов від негідника лист. «Мій царю Осоте! — написано в нім. — Хай лихо не знайде дороги в твій дім! Тобі я вклоняюсь мій царю, до ніг. О горе! Барвінок мене переміг. Зухвалий цей хлопець не зна перепон. Я чув, що він руку заніс на твій трон. Він хоче відняти у тебе скарби. О царю великий, що-небудь роби! Лишив цей Барвінок мене без зубів — Самого Захрюку круг пальця обвів! Він хоче забрати той скарб, що в зубах Колись навесні я до тебе притяг». Так ось чому журиться гордий Осот, Чому в нього чорне чоло від турбот! Фельдмаршал Тхоряка в цю мить доповів: — Прийшов на прийом ад’ютант Будяків! — Нехай уже зайде, — промовив Осот. — Чого вони лізуть? Ну що за народ? І тут Довгоносик до трону підліз. Всі ноги побиті, розквашений ніс. Заскиглив; — О царю! Наруга яка! Твій ворог Барвінок убив Будяка. Осот загойдався, гілляччям затряс: — Вже скоро й комахи вбиватимуть вас. — Яка там комаха! — Завив ад’ютант. — Барвінок, мій царю, це справжній гігант! (Дурив Довгоносик Владику свого, Щоб той не повісив за втечу його). — Звідкіль цей Барвінок? — питає Осот.

— Його Батьківщина — Це Гнатів город. Осот — до Тхоряки: — Ану, не сиди! Направ довгоносиків Зграю туди! Щоб з того городу, Де ріс богатир, Лишилась руйнація — Мертвий пустир!..
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Хлопчик живе у Ромащиній хатці,

В світлій, веселій, окремій кімнатці. Ось що подумав Барвінок Хрещатий: «Скоро Осота піду воювати. Треба поправити трохи здоров’я, Дуже ж велику дорогу пройшов я. Тиждень чи два у Ромашки спочину. Потім на царство Осотове двину».

Йде у маляток усе по порядку; Рано уставши, роблять зарядку.