Димитр Ангелів - Сміливий чунг

ногами, із зігнутими шиями й відкинутими назад головами, порозбухалі, мертві. Мертвими були й хо-хо, і грау, і грі, і хе-ні, і ри-мі. Ніякий рев, ніяке виття не порушували мовчання на цьому величезному кладовищі.

Проте незвичайна тиша і непорушно розпростерті з потворно вишкіреними зубами тварини почали лякати чунгів. Їм здавалося, що ось зараз підхопиться мертвий грау, кинеться на них і розчавить їх своїми широченними лапами… Бо все це було для них новим, ніколи ще не баченим, незвичайним. І цілий день вони не насмілювались ні на мить відходити одне від одного — блукали лісом усі разом, ї тільки побачивши, що скоро настане ніч, вони розійшлися й полізли на дерева, а наступного ранку знову злізли на землю, уважно озираючись, принюхуючись до всього й прислухаючись. Та на їх підозріливу настороженість земля, як і вчора, відповіла мовчанням: ні реву, ні шуму.

Тоді дорослих, завжди серйозних і мовчазних чунгіа охопило дивне, незвичайне й безглузде бажання гратися. Вони почали перекидатись, борюкатися, перестрибувати одне через одного, радісно схлипувати й верещати. Одні підстрибували, інші, розкарячившись, бігали попід деревами, ще інші падали навзнак і махали задніми кінцівками. Для них це були цілком нові відчуття, яких вони не знали, живучи на деревах.

Від того, що вони качалися по землі, спини у них стали темно-зеленого та сірого кольору, і це смішило їх ще дужче. Деякі почали грати в хованки. Одні ховалися за кущами й деревами, інші з радісним схлипуванням ганялись за ними. Усі весело кричали. Навіть маленькі чін-гі, зацікавлені їх розвагами, позлізали на найнижче гілля і, дивлячись на незвичайну гру своїх великих собратів, дико, радісно кричали.

Коли почало смеркати, налякані темрявою чунги знову полізли на дерева. А наступного дня в ніс їм ударив неприємний запах. Трупи утонулих тварин почали розкладатися. Незабаром страшний сморід поширився по всьому лісі. Незвиклі до нього, чунги почали пирхати й тікати на найвище гілля дерев.

З-під опалого листя показалися чорні вусаті мордочки якихось маленьких, згори не помітних звіряток. Обліпивши трупи тварин, вони почали їх гризти — невтомно й завзято, з ранку до пізньої ночі. Їм допомагали крі-рі, які цілими зграями з хрипким карканням сідали на трупи, обдираючи м’ясо довгими загнутими дзьобами.

Багато днів підряд крі-рі та вусаті маленькі звірятка копошились біля трупів тварин, доки зовсім не очистили від них увесь ліс; після цього розвіявся й важкий сморід. Залишились подекуди лише купки великих кісток, що біліли попід кущами. Потім зникли й вони. Повітря в лісі знову стало чистим і свіжим.

В безмежному лісі кожна тварина жила по-своєму. Грау міг стрибати, крі-рі — літати, крок — плавати, чунги — лазити по деревах. Грау живився м’ясом, дже — травою, римі — падлом, а чунги — плодами. Грау жив на землі, крі-рі — в повітрі, крок — у воді, чунги — на деревах. Тому вони майже не знали землі. Раніше, коли грау та грі чатували за кожним кущем, за кожним стовбуром дерева, чунги насмілювались злазити на землю лиш час від часу, щоб підібрати опалий плід чи напитись води. Але тоді вони ні на що не дивились, бо за кожним кущем їм ввижався страшний, хижий звір.

Тепер ніяких звірів уже не було. За ті численні дні і ночі, протягом яких чунги вільно ходили по землі, ні один звір не заревів на них і жодна небезпечна тінь не промайнула між деревами. І чунги ходили скрізь по лісу, все оглядали, обмацували, до всього принюхувались. Цілком спокійно сідали або лягали на землю, зовсім не боячись небезпеки. Вони не трималися за гілки, проте не падали, бо падати було нікуди — адже вони на землі.

Їх цікавість була невичерпною. Земля відкрилася перед ними, як цілком новий, не знаний досі світ, світ, який пізнати раніше чунги не могли б, якби навіть і хотіли. Для цього нового світу вони не мали ні вух, ні очей. Очі й вуха у них були лише для мута і грау.

Чунг і пома несподівано побачили навколо себе таку безліч різноманітних речей, що ледве встигали подивитись на що-небудь одне, як їх уже вабило щось інше. Одне за одним щось незвичайне, невідоме досі поставало у них перед очима, вони торкалися до нього пальцями, брали у рот, одне від одного дивовижніше, соковитіше, запашніше. Тільки тепер земля відкрилася перед їх очима у своєму справжньому вигляді: дивовижно приваблива, свіжа, розмаїта.

Низькі кущі давали їм такі солодкі, яскраво-червоні плоди, яких вони ніколи не їли на деревах. Пома присідала біля куща, зривала соковиті червоні ягоди й ковтала їх цілими. Треба було з’їсти їх безліч, щоб угамувати жадобу. Порівняно з тими плодами, що росли на деревах, вони були такими дрібненькими, що випадали у неї крізь пальці; зате ж вони були набагато соковитіші й солодші.

Трава обплутувала їм ноги своїм довгим тонким корінням. Чунг і пома нагиналися і обережно висмикували низенькі стебла, обтрушуючи з них землю. Стебла наповнювали їм рот густим молочним соком, лоскотали піднебіння, і вони аж мружились від задоволення. Чунг переламав стебло якоїсь широколистої рослини, і такий самий молочний сік склеїв йому пальці. Тоді чунг пожадливо накинувся на крихкі стебла й почав їх жувати. Великий його рот увесь був у молочній піні.

Потім вони забрели у буйні зарості гу-на і опинилися серед його широкого листя, помережаного численними прожилками. Чунг зірвав один листок і підніс до рота. Він був великий і м’ясистий, розплився в роті з приємним солодкуватим присмаком.

Приголомшені такою різноманітністю смачних і солодких рослин і плодів, серед яких вони так несподівано опинилися, чунг і пома почали безладно зривати листя, стебла, плоди, наповнені молочним соком пагінці й коріння. Пома якось ненароком смикнула за низеньке стебельце гу-та, і з землі вискочила велика крихка цибулина. Пома обтрусила її й відкусила трохи. Цибулина хрумкнула у неї на зубах, наче кісточки маленького дже у пащі грау.

За один день земля дала чунгам стільки нових і приємних вражень, скільки дерева не могли б дати їм за все життя. Це було нечуване багатство й різноманітність для пальців,