В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

може утворюватися на основі кількох організованих груп, і такі групи можуть входити до злочинної організації. Причому злочинна організація може утворюватися не лише для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо вчинення ними злочинів;

– особи, причетні до діяльності злочинної організації певним чином, але виконують другорядні, лише допоміжні дії, наприклад, офіціанти, кухарі, перукарі тощо, не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівництва чи координації дій інших осіб, або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

– важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК України. Так, у ст. 255 КК України встановлено відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею чи участь у ній або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення злочинної організації для вчинення одного чи кількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Спеціальними видами організованих груп (ч. 3 ст. 28 КК України) та злочинних організацій (ч. 3 ст. 28 КК України) можуть бути визнані за відповідних необхідних умов: створення або участь у банді (ст. 257), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260). У статтях 43, 255, 258-3 та 260 КК України передбачено заохочувальні норми, що звільняють за відповідних підстав від кримінальної відповідальності учасників організованих груп та злочинних організацій.

Із суб’єктивної сторони всі учасники злочинної організації повинні усвідомлювати, що вони є членами цієї організації і виконують певні дії з метою безпосереднього вчинення цією організацією тяжких або особливо тяжких злочинів, або виконують керівні чи координаційні дії щодо злочинної діяльності інших осіб, або забезпечують функціонування як злочинних організацій, так і організованих груп.

1.2.3. Множинність кримінальних правопорушень та її форми

В науці кримінального права випадки, коли одна особа вчиняє не один, а кілька злочинів, називаються множинністю злочинів. Це відображено у відповідному кримінально-правовому інституті, який у КК України 2001 року було виокремлено в самостійний Розділ VII Загальної частини, що називається «Повторність, сукупність та рецидив злочинів». Проаналізувавши кримінально-правові норми цього інституту, можна запропонувати наступне визначення множинності злочинів: це – вчинення однією особою особисто чи у співучасті кількох самостійних закінчених чи незакінчених одиничних злочинів за наявності кримінально-правових наслідків їх вчинення. Тобто множинність злочинів має місце там, де в діянні (або діяннях) однієї особи міститься два чи більше окремих, самостійних складів злочинів та не втрачено можливості кримінально-правового реагування на них. Отже, множинність злочинів – це «збіг злочинів» у біографії однієї особи, на відміну від співучасті у злочині, коли є «збіг осіб» у вчиненні одного злочину.

Відповідно до запропонованого визначення можна виокремити такі ознаки множинності злочинів:

– усі злочини, що становлять множинність, вчиняються однією й тією самою особою. При цьому вона може вчиняти їх як одноособово (виконати злочин самостійно), так і у співучасті з іншими особами. Причому не має значення вид співучасницької ролі, яку особа виконала при вчиненні конкретного злочину. Наприклад, множинність злочинів матиме місце тоді, коли одна й та сама особа спочатку була організатором одного злочину, потім – підбурювачем до другого, а пізніше – виконавцем третього. Ця ознака свідчить про індивідуальний характер множинності злочинів: її наявність або відсутність можна встановити лише стосовно кожної конкретної особи;

– множинність злочинів утворюють два або більше одиничних злочинів. При цьому одиничні злочини, що входять до множинності, можуть бути як закінченими, так і незакінченими, або частина з них може бути закінченими, а частина – незакінченими;

– зберігається можливість кримінально-правового реагування щонайменше щодо двох таких злочинів. Якщо, скажімо, судимість за вчинення першого злочину погашено, то вчинення другого злочину не утворює множинності. Або коли за вчинення першого злочину строк давності притягнення до кримінальної відповідальності ще не закінчився, а за вчинення другого – закінчився, множинність також відсутня.

Останню ознаку в навчальній літературі виокремлюють не завжди, але вона є обов’язковою у кримінально-правовому визначенні множинності. Інша річ – кримінологічне її розуміння. Для кримінолога повторення злочину є множинністю (рецидив) злочинів незалежно від будь-яких обставин.

Характеризуючи множинність злочинів, розрізняють множинність злочинів як факт об’єктивної дійсності (тобто власне вчинення однією особою двох і більше одиничних злочинів) і множинність злочинів як інститут кримінального права.

Множинність злочинів як факт об’єктивної дійсності має соціально негативне значення. Зокрема, проявляється це в тому, що, по-перше, вчинення двох чи більше злочинів зазвичай є проявом більш стійкої антисоціальної установки в структурі особистості суб’єкта порівняно з тим, хто вчинив один злочин; по-друге, вчинення множинності злочинів, особливо, коли за жоден з них ще не піддавався кримінальній відповідальності, може розцінюватися окремими членами суспільства як свідчення безкарності злочинців і тим самим стимулюватиме їх до вчинення злочинів; по-третє, «ціна» множинності злочинів зазвичай більш висока порівняно із вчиненням одного (більш суттєва шкода, більші затрати на організацію протидії тощо).

Множинність злочинів як інститут кримінального права має соціально позитивне значення, яке проявляється в тому, що норми цього інституту відповідно до ст. 35 КК України «враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом». Отже, норми інституту множинності є правовою базою протидії множинності злочинів. Це дає змогу відмежувати множинність злочинів від окремих різновидів одиничних злочинів і тим самим правильно кваліфікувати злочини, які складають множинність, а також визначають кримінально-правові наслідки наявності множинності злочинів у діях особи, а саме: особливості кримінальної відповідальності та покарання таких осіб.