Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

часів Помаранчевої революції. Всі провідні газети світу приділили українському корупційному скандалу немало місця. Чого вартують одні заголовки: «Корупція кидає тінь на помаранчеву революцію!» (Le Fiqaro, Франція); «Помаранчеве сяйво потемніло» (The International Tvibune, США); «Український помаранч гниє» (Gazeta wyborсza, Польша) і т. д. Мета, яку ставили перед собою організатори цього скандалу, перевершила всі їх сподівання. Звичайно, що прес-конференція О.Зінченка мала незрівнянно масштабніший резонанс, ніж цілком аналогічні звинувачення М.Бродського.

Коли ж уважно проаналізувати текст викривального виступу Олександра Зінченка, то виявиться парадоксальна його спорідненість із виступом М.Бродського. Нічого нового тут не було: ті ж самі голослівні і абсолютно бездоказові звинувачення в корупції невідомо кого. Як і радник прем’єра М.Бродський, екс-держсекретар О.Зінченко не назвав жодного конкретного факту корупції, не висловив він і звинувачень конкретним особам.

На це хитке підґрунтя виступу екс-держсекретаря преса майже не звернула увагу — здебільшого писали про корупцію та мужність О.Зінченка. Але були і цілком виважені та об’єктивні оцінки. Так, «Українська правда» вже через дві години після завершення прес-конференції писала: «Заява Зінченка майже один в один повторила скандальний ефір екс-помічника Тимошенко Михайла Бродського. Він каже про корупцію в оточенні Ющенка. Називає Порошенка, Третьякова, Мартиненка і вимагає їх звільнення. Як і Бродський, не надає фактів корупції, тільки натякає на участь у перерозподілі власності на ЗМІ та під час реприватизації… Водночас дуже слабкою ланкою його промови було те, що всю свою заяву він прочитав із листочка, не відриваючи очей. Він так і не назвав конкретних фактів у переліку корупційних дій оточення Ющенка. І не подивився в очі Порошенку, коли говорив свої гучні фрази» [12].

Під час свого скандального виступу О.Зінченко говорив загальними фразами: «Зараз корупція та хабарництво знову набирають силу, в багатьох випадках перевершуючи їх попередні масштаби, в’їдаються в пори центральних і регіональних структур. Явище це набуває системного характеру». Ось і все. Жодного тобі конкретного прикладу і конкретного посадовця — думай що хочеш.

А так звучать з вуст О.Зінченка перші поіменні згадки кількох посадовців: «Слова, що стали лунати останнім часом в критичному плані про оточення Президента, потребують персоніфікації. Назву декого — секретар Ради національної безпеки і оборони Петро Порошенко, перший помічник Президента Олександр Третьяков, кілька їх партнерів, таких, як Микола Мартиненко, цинічно і системно реалізують сценарій використання влади у власних цілях».

Що можна тут сказати?

Перше. Фраза О.Зінченка «слова, що стали лунати останнім часом в критичному плані про оточення Президента» є продовженням сказаного 1 вересня 2005 року М.Бродським. Як з гордістю визнає сам М.Бродський, до нього цих критичних звинувачень «оточення президента» ніхто не виголошував, і, треба думати, Михайло Юрійович добре знав, що говорив. Якщо виходити із логіки М.Бродського, то О.Зінченко був другий після нього, хто повторив його безпредметні і безадресні просторікування.

Друге. Простий перелік посадовців, щодо яких «лунали критичні слова» колишнього ідеолога ЦК ВЛКСМ, розраховані хіба що на тьотю Мотю із хутора Мозамбік.

Саме на ту тьотю Мотю розрахований і такий пасаж: «Носії загрози мають необмежений вплив на державні процеси, монополізували вплив на Президента».

Увесь виступ О.Зінченка є не чим іншим, як розширеним викладом звинувачень Михайла Бродського, які той озвучив на чотири дні раніше. Очевидно, спіч О.Зінченка залишиться в історії України, як зразок досить брутальної і підступної демагогії, спрямованої насамперед проти Президента, адже саме на ньому найболючіше відбилися так звані «корупційні скандали».

Але що ж добивався своїм виступом О.Зінченко? На це просте запитання екс-держсекретар не мав чіткої і ясної відповіді. Єдині зрозумілі вимоги О.Зінченка стосувалися лише двох осіб, вони звучали так: «Вимагаю звільнити з посади секретаря Ради національної безпеки та оборони України Порошенка Петра Олексійовича… звільнити з посади першого помічника Президента Олександра Третьякова».

Слухаючи ці вимоги, мабуть, не один подумав: «А чому ж О.Зінченко не ставив питання про увільнення названих ним осіб раніше, коли був на посаді Держсекретаря?» Як можна вимагати усунути когось із посади, коли сам подав у відставку через власну бездарність?

По завершенні свого обвинувального виступу, який він зачитав із папірця, О.Зінченко відповів на кілька запитань журналістів. Перше запитання було таке: «Як реагував на позицію Зінченка особисто Віктор Ющенко?» Від цієї простої відповіді Олександр Олексійович по суті ухилився! Чи не тому, що ніколи раніше її не говорив? То коли ж він вирішив її висловити? Чи не на тусовці під київським рестораном «Розгуляй»? На ще одне запитання про докази «злочинної діяльності Порошенка, Третьякова і Мартиненка» знову відповів ухильно. Після цього поспіхом залишив приміщення.

У своєму скандальному виступі О.Зінченко повторив сказане М.Бродським 1 вересня, але чомусь побоявся ще раз озвучити слова Юлії Тимошенко, висловлені нею на засіданні Кабінету міністрів 3 вересня. А взагалі то виникає запитання: «Де логіка прем’єра, коли вона на засіданні уряду говорить, на перший погляд, про незбагненні і небачені досі речі — звинувачення у хабарництві вищих державних посадовців?!» Але логіка у цих звинуваченнях Ю.Тимошенко очевидно була і полягала вона у тому, щоб підбадьорити О.Зінченка перед прес-конференцією і спонукати його теж до рішучо-агресивних дій. Кажу так тому, що Юлія Володимирівна дуже пильно слідкувала за О.Зінченком та його виступом на прес-конференції 5 вересня 2005 року. Одночасно з нею, у цей же день, Ю.Тимошенко проводила засідання уряду. Прямо на це засідання Кабінету Міністрів її помічник приніс стенограму виступу О.Зінченка. Юлія Володимирівна перервала розгляд питання урядом і почала радісно зачитувати пасажі екс-держсекретаря про П.Порошенка, М.Мартиненка і О.Третьякова. Члени уряду почали переглядатися, а міністр палива та енергетики В.Тополов не витримав, встав і заявив, що їй не годиться на засіданні уряду повторювати бездоказові твердження О.Зінченка. Цей випадок є незаперечним доказом виняткової особистої зацікавленості Ю.Тимошенко у роздмухуванні так званого корупційного скандалу в «оточенні президента», а це, у свою чергу, небезпідставно породжує підозру, що саме вона була головним натхненником та організатором скандалу.

На час виступу О.Зінченка в українському суспільстві вже була створена думка про негаразди серед сподвижників Президента, тому слова його звинувачень падали на добре спушений грунт. Крім усього іншого, люди добре пам’ятали численні закиди Ю.Тимошенко на адресу П.Порошенка, її постійні нарікання на нього. Звичайно, що співчуття завжди