Оршуля Фаріняк - Айхо, або Полювання на шпигуна

Оптимізм подруги повертав до життя.

— Дивуюсь тобі, Делеє. Ти така тендітна, ще й дівчина, а так стійко тримаєшся у цьому чоловічому царстві. Тебе ж не жалують.

— Тобі цього не зрозуміти, — якось дивно відповіла подруга. Мила усмішка миттєво погасла на тонких устах.

— У мене немає іншого вибору. А залишитись в Університеті потрібно, як повітря…

Я хотів ще щось спитати, але Делея стрімко піднялася і вже звично, взявши за руку, потягла до Свічкового Саду.

— Майстер Авгус не пробачає спізнення. Поквапимося.

Ми мовчки зайняли місця на просторій галявині посеред вічно квітучого Свічкового Саду. Дивної краси примхливі квіти, наче набундючені білі птахи, вмостились на кострубатих гілках. Удень пухнасті бутони заворожували таємничістю. І лише, коли сонце сідало за обрій, білосніжні пелюстки ліниво розкривали обійми і з серцевини незвичайної квітки виростала жовтогаряча запалена свіча. Диво-Сад був гордістю Університету і однією з багатьох загадок Шанталії.

Я спіймав себе на думці, що Делея нагадувала мені ці бліді і такі непередбачувані квіти. Якоюсь дивною була ця дівчина. Можливо, такою ж недоречною в університетських стінах, як і палаючі свічки поміж ніжними пелюстками…

Ми ледве встигли вмоститись, як на галявину стрімко увійшов високий, худий, приємної зовнішності, ще дуже молодий чоловік, одягнутий у сліпучо-білу туніку і вузькі короткуваті штани. Це і був Майстер Авгус.

— Вітаю, спудеї! — бадьорим життєрадісним голосом привітався учитель. — Ну що, всі на місцях? О, бачу, у нас новенький, — яскраво-сині очі Майстра з цікавістю глянули.

Я вже зібрався підвестися, коли вся увага стрілою перекинулась на зніяковілого Ортаха.

— Вибачте, Майстре Авгусе, я спізнився…

У повітрі зависла напружена тиша, але врешті-решт учитель спокійно, без ноти роздратування, навіть, усміхаючись, сказав:

— Ти ж знаєш, що робити, чого чекаєш?

Низенька статура бідолахи здалася ще нижчою. Ортах наче меншав із кожним кроком, які наближали його до дерева з велетенськими бутонами.

Авгус голосно ляснув долонями, незадоволено повертаючи нашу увагу до своєї персони.

— Хтось хоче приєднатися до Ортаха? — спитав учитель. У відповідь задзвеніла тиша. Зацікавлені голови порозверталися, залишивши переляканого однокласника за нашими спинами.

— Тебе звати Айхо? — дружелюбно звернувся вчитель. — Підходь ближче і розкажи про себе.

Підбадьорений добрим ставленням, я з усмішкою став по центру галявини, поряд з Авгусом і вже відкрив рота, коли картина, яку побачив за спинами товаришів, змусила всі слова розлетілися в невідомому напрямку.

Ортах, міцно зціпивши зуби і замружившись, тримав у долонях вогонь дивним чином розкритої квітки-свічки. Його руки так трусилися, що полум’я, ніби живе, стрибало між пальцями. І коли воно випадково лизнуло полотняний рукав учня, то, ніби скажене, перекинулось на усю сорочку.

Ортах заверещав. Майстер Авгус, відштовхнувши мене, блискавкою опинився біля бідолахи і вже за мить загасив вогонь.

Учень лежав на живому зеленому килимі з заплющеними очима. Розкинуті руки, наче крила, тонули в густій траві. Одяг хлопця здавався пошматованим зубами хижого звіра. Шкіра, на диво, залишилась неушкодженою, хіба де-не-де вкрилася кіптявою.

Авгус обережно, навіть ніжно, підійняв долоні нещасного і тільки зараз усі помітили багряно спухлі опіки.

Усі вжахнулись.

— Даклар, Феной! Зараз же ведіть Клас по кімнатах! І покличте Майстра Варгуля. Швидко! — прикрикнув Авгус.

— Урок закінчено… — сумно додав він.

Біля мене наполохано тулилась Делея. Її страх дивним чином додавав сміливості.

— Знову вогонь, — прошепотіла білявка. — Він ніби сказився. Наче вийшов з-під контролю.

Я здивовано глянув на дівчину, а її слова клеєм в’їлись у мозок.

— Ви що, не чули?! Розходьтесь по кімнатах! — суворо, не схоже не себе, гримнув Даклар.

— Пішли, я проведу тебе, — взяв Делею за руку, тепер уже без найменшого натяку на сором’язливість, і повів до будиночка дідуся, де мешкала білявка.

Навчальний день був у розпалі, у спудеїв продовжувались заняття. Клас Стріли, що розмістився під розлогою кроною велета-дерева, здивовано провів нас поглядом. Ніхто не міг второпати, чому Правиця під час заняття з похнюпленими носами вештається по території Університету.

Назустріч стурбовано поспішали до Свічкового Саду викладачі. Я побачив дідуся. Він різко завернув до мене.

— Що сказав Майстер О? — прошепотіла Делея, після того, як дід квапливо попрямував до Свічкового Саду.

— Попросив зачекати.

— О, хвала небесам! А я боялась, що залишуся сама.

Вже в будинку дівчина заспокоїлась. На столі по-хазяйськи з’явився глек з молоком. Подруга залпом випила повний кухоль білого холодного напою, залишаючи над губою кумедні вуса.

— Будеш?

— Давай, — усміхнувся.

— Коли хвилююсь, то страшенно хочу їсти, — витираючи білу смужку, затарахкотіла Делея.

— Поясни, що відбувається? — перебив білявку.

— Я й сама б хотіла знати.

— Ні, що це за ритуал з білими квітами?

— А, ти про покарання…

— Майстер Авгус здався доволі приємною людиною. Не можу повірити, що він здатен на таку жорстокість за безневинне запізнення.

— Ти