Микола Гоголь - Скорочено Мертві душі

що вирішила поїхати до міста, незважаючи на те, що коні не були ковані, і там дізнатися напевне, почому йдуть мертві душі.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ГЛАВА IX

Вранці, раніше навіть того часу, який призначено в місті N. для візитів, з дверей оранжевого дерев'яного будинку випурхнула дама, супроводжена лакеєм. Дама впурхнула відразу з незвичайною поквапливістю у коляску, що стояла біля під'їзду. Вона везла щойно почуту новину і почувала потяг непереможний швидше переказати її.

Коляска спинилась перед дерев'яним одноповерховим будинком. В цьому будинку жила щира приятелька прибулої дами. Автор в надзвичайному утрудненні, як назвати йому обох дам так, щоб знову не розсердилися на нього, як сердилися давніше. Будемо називати даму, до якої приїхала гостя, так, як її називали майже одностайно в місті N., саме дамою приємною у всіх відношеннях. А друга дама, тобто та, що приїхала, буде просто приємна дама.

Приїзд гості збудив собачок: кудлату Адель і песика Попурі на тоненьких ніжках. Як тільки у всіх відношеннях приємна дама дізналася про приїзд просто приємної дами, так і вибігла в передпокій. Дами схопились за руки, поцілувались. Обидві дами пішли у вітальню.

Та, що приїхала, звалася Софія Іванівна. Вона розповіла Ганні Григорівні, що сьогодні приїздила протопопша, отця Кирила дружина, і розповіла, що до неї приїздила поміщиця Коробочка. І та поміщиця Коробочка розповіла, як Чичиков купував у неї мертві душі та ще й обманув, давши фальшивий документ. Софія Іванівна сказала, що мертві душі – це вигадка для того, щоб викрасти губернаторську дочку. Приємна дама, почувши це, так і скам'яніла на місці і зблідла. Далі жінки почали обсуджувати дочку губернатора, говорити, що вона зовсім некрасива, та ще й дуже бліда і забагато накладає рум'ян. Потім дами взялися думати, хто ж спільники Чичикова. Вони відразу визначили, що це Ноздрьов.

В той час, коли обидві дами так вдало й так дотепно розв'язали таку заплутану обставину, увійшов до вітальні прокурор. Дами навперебій заходилися розповідати йому про всі події, розповіли про купівлю мертвих душ, про намір викрасти губернаторську дочку і збили його зовсім з пантелику. Так на тому й залишили його обидві дами й вирушили кожна в свій бік бунтувати місто. Цей захід удалося здійснити їм за півгодини з чимось. Дами вміли напустити такого туману в вічі всім, що всі, а особливо чиновники, якийсь час залишалися приголомшеними. Кожен, як баран, спинився, витріщивши очі. Мертві душі, губернаторська дочка й Чичиков збилися й поплуталися в головах їх надзвичайно химерно.

Словом, пішли розмови, розмови, і все місто заговорило про мертві душі, губернаторську дочку і Чичикова. У міській говірні виявились відразу дві зовсім протилежні думки й утворилися відразу дві протилежні партії: чоловіча й жіноча. Чоловіча партія, найбільш безтолкова, звернула увагу на мертві душі. Жіноча зосередила увагу виключно на викраденні губернаторської дочки. У жінок вийшла викінчена картинка. Виявилось, що Чичиков давно вже був закоханий, і бачились вони в саду при місячному світлі, що губернатор давно віддав би за нього дочку, бо Чичиков багатий, коли б причиною не була дружина його, яку він покинув (звідки вони дізнались, що Чичиков жонатий — це нікому не було відомо), і що дружина, яка страждає від безнадійного кохання, написала листа губернаторові найзворушливішого, і що Чичиков, побачивши, що батько й мати ніколи не погодяться, зважився на викрадення. В інших домах розповідалося це трохи інакше: що в Чичикова немає зовсім ніякої дружини, але що він вирішив для того, щоб дістати доччину руку, почати справу з матері і мав з нею сердечний таємний зв'язок, і тепер мама блондинки відмовила цілком у ззаручинах, і що ось тому Чичиков зважився на викрадення.

Губернаторша про все дізналася і була вкрай ображена такими історіями і пройнялась обуренням. Бідна блондинка витримала найприкріший tete-a-tete, який тільки будь-коли траплялося мати шістнадцятилітній дівчині. Полилися цілі потоки розпитів, допитів, доган, погроз, докорів, умовлянь, так що дівчина кинулася в сльози, ридала й не могла зрозуміти жодного слова; швейцарові було дано найсуворіший наказ не приймати ні в якому разі Чичикова.

Зробивши своє діло щодо губернаторші, дами напосіли були на чоловічу партію, намагаючись схилити їх на свій бік і твердячи, що мертві душі вигадка. Інспектор лікарської управи налякався, чи не є Чичиков підісланий чиновник з канцелярії генерал-губернатора для проведення таємного слідства. Він повідомив про це голову. Голова відповів, що це дурниці, і потім раптом зблід сам, поставивши собі запитання: а що коли душі, куплені Чичиковим, справді мертві? А він допустив учинити на них купчу, та ще сам зіграв роль повіреного Плюшкіна, і дійде це до відома генерал-губернатора, що тоді? Усі враз познаходили в собі такі гріхи, яких навіть не було. Слово мертві душі так пролунало невиразно, що почали підозрівати навіть, чи немає тут якогось натяку на скороспішно поховані тіла, внаслідок двох, що не так давно трапились, подій. Перша подія була з якимись купцями, які приїхали в місто на ярмарок і влаштували після торгів бенкет, який скінчився бійкою (вбитих поховали, як учаділих). Друга подія: казенні селяни сільця Вошива-пиха, з'єднавшись з такими ж селянами сільця Боровки, Задирайлово, вбили засідателя поліції Дробяжкіна, який унадився до молодиць і сільських дівчат. Та цю справу було вирішено так, ніби Дробяжкін помер сам від апоплексичного удару. Чиновники, невідомо чому, почали думати, що, мабуть, про ці мертві душі йде тепер мова. А ще так трапилось, що, як умисне, в той час, коли пани чиновники й без того були в скрутному стані, прийшли до губернатора разом два папери. В одному з них говорилося, що у них в губернії перебуває вироблювач фальшивих асигнацій, який ховається під різними іменами. Другий папірець містив у собі повідомлення губернатора сусідньої губернії про втечу від законного переслідування розбійника, і що коли