Сергій Бут - «Аляска»

взнаки, що розмову завершено. Він схилився над зошитом, занотовуючи щось у нову графу. Жінку охопила радість, яку одразу ж загасив кашель, укотре спричинений тютюновим димом. Відкашлявшись і надякувавшись, вона поквапилася в коридор, мало не збивши на порозі Чахлого, який, не дотримуючись елементарних правил етикету, без стуку зібрався проникнути в кабінет начальника. Санітар обминув перешкоду і з гримасою невдоволення увійшов до кабінету шефа.

— Здоров. Це часом не відьма алкаша?

— Вона сама, — відповів лікар, розчиняючи навстіж вікно. — Маринував її в диму, аби швидше тлумачила свої побажання, а то запроторити рідних людей кортить, а сміливості бракує.

Хмари диму заклубочилися біля шпарини й, підхоплені протягом, полинули назовні. Павлович знову взявся за сигарету, збираючись у комфортному для себе середовищі вислухати підлеглого.

— Усі баби — відьми, особливо тещі, — процідив крізь зуби Чахлий.

Обізнаний із сімейними проблемами санітара, головний лікар не мав бажання довідуватися чергові побрехеньки про його родичок, тому одразу перейшов до справи:

— Як нічка?

— Нормально. Правда Гриша цього разу щось здав. Шрек боїться, щоб ми з ним не переборщили. Сьогодні йому довелося нести старого на власному горбі.

— Нехай справами займається, а не поради роздає, — грубим, як і його тіло, голосом обірвав лікар. Чахлий поспішив заступитися за напарника.

— Ну ти ж знаєш, він ще й досі відійти не може після смерті малого.

— А вже час! — грізно урвав Павлович і, випустивши в стелю цівку диму, докинув: — Інакше нашим пацієнтом стане.

Сарказм шефа насмішив санітара. Плести інтриги було одним із найулюбленіших занять Чахлого; головне — самому залишатися білим і пухнастим, тому за першої-ліпшої нагоди він паплюжив оточення, виставляючи себе в гарному світлі. Не став винятком і цей раз.

— Учора новенького обличчям по підлозі возив. Як з ланцюга зірвався.

Павлович пропустив останнє речення повз вуха. Він подумки тішився з додаткових прибутків, що їх давала посада. На диво, вони виявилися значно більшими, ніж зарплатня головного лікаря шпиталю. Інформація про способи їхнього лікування розліталася місцевістю з повсякчас високою швидкістю, унаслідок чого з’явилася постійна «клієнтура». Справи йшли непогано, тому на все решту він начхав. Чхав на етику й клятву Гіпократа, на нездобутий вчений ступінь і столичні комісії, що час від часу наскакували з перевірками, вимагали неабияких витрат на обіди і, так би мовити, за скромні матеріальні бонуси заплющували очі на певні недоліки в документах; і, звичайно, він чхати хотів на пацієнтів.

Теревені підлеглого забивали баки непотрібною інформацією. Робочий день лише розпочався, а лікар вже випалив сім цигарок — у таких робочих умовах пачка розійдеться до обіду. Павлович дістав із конверта кілька купюр і поклав на столі перед санітаром:

— Це вам на двох.

Не гаючись ані секунди, Чахлий змів зі столу запропоновану суму.

— Якраз вчасно. У малого день народження — обіцяв «воздушку» купити.

— Навіщо? — поцікавився Павлович.

— Нехай ворон стріляє.

Відповідь санітара здивувала лікаря, який з огляду на свої професійні навички вбачав у ній певну неадекватність, але заради власної вигоди змовчав — адже саме ті руки вигортали жар у створеному ним пеклі. Натомість начальник запитав:

— Хто вас міняє?

— Прапор з Адамом. Що з новеньким, Павловичу? — поцікавився Чахлий, ховаючи гроші до кишені халата.

— Скажи Адамові, нехай приведе його до мене.

— На перше побачення? — з єхидною інтонацією перепитав санітар.

Терпець лікарю увірвався. Звісно, усі вони робили одну справу, але кістлявий санітар більше за всіх палав спільною ідеєю. Якщо Павловича й Шрека приваблювала грошова сторона медалі, то цього нехриста — ще й садистичне задоволення від завданих людям тортур.

— За що ти так людей не любиш? — поцікавився шеф.

Чахлий зупинився на порозі й, розвівши руки, коротко відповів:

— Вони ж психи.

Санітар вибрався в коридор, де нарешті залишився наодинці з отриманою премією. Місце під кабінетом головного лікаря не найкращим чином годилося для втілення його задуму, тому Чахлий подався до напівтемного закапелку, на ходу виймаючи скручені в жмут гроші.

Чоловік роззирнувся. Переконавшись, що він сам-один, Чахлий висмикнув зі згортка кілька купюр і сховав їх до окремої кишені. Коли процедура нерівномірного розподілу преміальних завершилася на користь розподільника, він задоволено посміхнувся й рушив білим коридором в ординаторську, де пересічно здавали зміну колегам і відбувалися звичні посиденьки санітарів.

Щасливий і задоволений собою, він вплив до кабінету, де Шрек, схилившись над товстезним загальним зошитом, заповнював графік чергувань.

— Я від Павловича. Премію приніс!

Чахлий дістав із халата жменьку грошей і, демонстративно перерахувавши, розділив на дві однакові частини подачку від головного лікаря.

— Твоя частка, — промовив Чахлий, передаючи кошти.

Шрек і оком не змигнув на матеріальну винагороду, запропоновану напарником. Як і раніше, його погляд вивчав розграфлені клітинки, а рука вряди-годи обводила в кишеньковому календарі потрібні дати кульковою ручкою. Така байдужість розізлила напарника.

— Я не розумію, Шреку, мені що, більше за всіх треба? — гаркнув Чахлий.

Лютий тон колеги змусив Шрека відірватися від нотаток.

Він підвівся, узяв гроші та підійшов до вішака, з якого стягнув легеньку куртку.

— Мені теж потрібні. На пам’ятник