Рохір ван Аарде - Замах (Щось краще за смерть)

великих, покритих ластовинням і рудим волоссям руках. Картоплину ще годі було їсти або втримати в руках, бо була загаряча.

— Ти знаєш, що росіяни мали також спеціальні загони, які видавали себе за вояків УПА і які намагалися дискредитувати нас усіма можливими способами. Вони навмисне вчиняли злочини, які приписували нам. Я не хочу цим сказати, що і з нашого боку не могли трапитися жахливі речі. Ми всього-на-всього люди і теж здатні на таке після всього того, що ми пережили, але весь наш опір утратить сенс, якщо ми вдамося до тих злочинів, проти яких самі боремося. До того ж ми в цілком іншій ситуації, ніж вони. Наше завдання — не тероризувати населення, а в міру можливості захищати його. Ми б і не утримались, коли б через злочини позбулися підтримки і симпатії нашого народу.

— А ці ліквідації проросійськи настроєних? — наважився Леонід. — Взяти хоч би того, як його там звали, письменника зі Львова, якого зарубали сокирою...

— Він має на увазі Лендика, — підказав Федір і зневажливо сплюнув у вогонь. — Той підлий безбожник, який ані пальцем не ворухнув, коли його рідну жінку забрав НКВС та засадив за грати.

— А ми про це якраз у курсі справи, — втрутився Дмитро і обкачав картоплину сіллю, яка на шматку газети лежала посеред них. Сіль була сіра як земля.

— Це один із наших його ліквідував. Зрештою, ти повинен його знати, це — Йосип. Він частенько бував у вас удома. На різуна не виглядає, правда? Та Лендика вбили не за його проросійський настрій, не за те, що пописував такі брудні статейки, але за те, що був зрадником і провокатором, за те, що через нього були арештовані і замордовані патріоти. До того ж існувала велика небезпека, що його діяльність може стати ще більш фатальною. І це була реальна небезпека.

— Гм, — вагаючись, розпочав Леонід. — Я не знав цього, та чи треба було робити це аж так...чи не було там часом ще й жінки, яку задушили?

Вони повністю йому довіряли, — адже він брат Мар'яни, — що навіть це запитання не викликало підозри. Дмитро зосереджено доїдав картоплину і взявся чистити ще одну.

— Лендик, як і більшість таких осіб, був під постійною охороною. Перед будинком постійно чергувала міліція, та один із наших був студент, який теж пописував і часто заходив до нього у гості, щоб буцімто поговорити про літературу та щоб обговорити свої вірші. Насправді ж, мав завдання підтримувати контакти з Лендиком. Коли ж ухвалили рішення усунути Лендика, то студент спочатку не захотів з нами співпрацювати. Щойно коли дізнався чому і чому якомога швидше, то погодився. Міліціонер, який стояв на посту і який знав студента як постійного відвідувача, пропустив його без усякого разом з Йосипом, якого, до речі, тоді звали інакше. Вони знали заздалегідь, що не мають права піднімати шум і не зможуть застосувати вогнепальну зброю. Тому Йосип мав під плащем сокиру. Вони переговорили з Лендиком і зачекали, поки служниця принесе чай і піде собі геть. Тоді студент мав зачитати свій новий вірш і попросити, щоб Лендик зачинив вікно. Щойно Лендик повернувся до них спиною, як Йосип схопив сокиру, яка лежала під плащем на ліжку, і вдарив його. Він вмер від першого ж удару або принаймні знепритомнів, та, щоб абсолютно впевнитися, Йосип ударив його вдруге по шиї. Я знаю, що це мерзенно, та більш бридким може бути живий небезпечний зрадник, який буде зраджувати далі...

Здавалося, що картопля Дмитрові більше вже не смакує. Він потер свої великі руки, оглянув їх, ніби на них кров, голос став беззвучнішим, і він продовжив: — І тоді все пішло не так. Вернулася служниця, вона завжди залишала їх наодинці, після того як приносила чай. А цього разу вона повернулася. Можливо, щось почула, можливо, прийшла про щось запитатися чи щось принесла. Вони почули, що вона повертається... а решту можна зрозуміти, якщо знаєш, що хлопці не були холоднокровними вбивцями, якщо знаєш, що таке — вбити людину, навіть найбільшого негідника, і то не в бою, а таким ось чином... коли ти дивишся на нього, дивишся йому в очі, чуєш його голос і знаєш — ось зараз я це зроблю, тепер я мушу, тепер! І не стріляти, так собі натиснути на курок, а так, що сам відчуваєш, що робиш...

Він спробував скрутити махорку, та вийшло це незграбно, так що газета тріснула і дорогоцінна махорка посипалась на долівку. Він думав про щось інше, про щось таке, що пережив чи сам скоїв і що досі вважав жахливим.

— Вони почули її ходу і втратили самовладання. Як тільки вона увійшла, Йосип схопив її за горло і прошепотів до Ста... до студента, щоб той дав мотузок. Але хлопця знудило настільки від того, що побачив, що і кроку не міг ступити, його тільки нудило. А Йосип потягнув за собою жінку до ліжка, на якому лежали плащі, бо вони таки прихопили мотузку і кляп на непередбачений випадок. Вони не мали наміру вбивати її. Та коли Йосип хотів її зв'язати, то побачив, що у тій метушні надто сильно її схопив ...

Леонід скинув ковдру і встав з ліжка. Світло можна було включити над ліжком, та він не зробив цього, наче не бажав побачити своє обличчя у дзеркалі над умивальником. Він пройшовся у темноті по кімнаті готелю, намацав склянку і кран з холодною водою. Пив він жадібними ковтками.

Мені ж доведеться лише натиснути на курок... подумав він. Мені нічого не доведеться відчувати, ні до чого не доторкуватися, нічого не бачити. Лише натиснути на курок... лише натиснути...

5

Леонід потім ще раз зустрівся з Йосипом. Було це приблизно через місяць на зборі боївок. Скликали весь загін, і тому Дмитро взяв його з собою, хоч на самій нараді присутній не був. Відбувалося це глибоко в лісі, і по всій окрузі були виставлені пости. Спочатку була спільна молитва, не служба Божа, бо останній їхній