Іванна Боразан - Ігри долі

— Дякую за чудове свято, яке ти влаштувала. Я навіть не сумнівався, що в тебе вийде, і не треба було так нервувати.

— Тобі легко говорити, — виправдовувалася Анна, — ти на мої тендітні плечі «поклав» такий тягар — організувати прийом.

— Пробач, я не знав, що тобі це було важко, — сумно мовив Ніколас.

— Та ні. Мені не важко було, я просто пожартувала, не такі в мене і тендітні плечі, — сміючись сказала Анна, — насправді я переживала, щоб тобі сподобалося, ти ж вклав стільки сили в цей готель, а я не хотіла все зіпсувати, тому я цілий тиждень була знервованою.

— Це точно, — усміхаючись, відповів Нік, — хоч до тебе й не підходи.

— «Але добре те, що закінчується добре», — оптимістично зауважила Анна, — ти так не думаєш?… Нік?

— Вибач, я замислився, — винувато сказав Ніколас, — а знаєш, я б хотів, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася. Ми тут з тобою, одні, далекі від усіх, що ще потрібно для щастя?

Кажучи це Ніколас, дивився на нічне небо, Анна ж не відводила від Ніка здивованого погляду і не розуміла, до чого він хилить. Хоча ні, розуміла, цієї миті вона довго чекала, але й дуже боялася, адже зараз розкриється її душа, її серце перед цим чоловіком. Хоча обоє здогадувалися про взаємність їхніх почуттів, але слово «кохаю» ще жодного разу не злетіло з їхніх вуст. І ось настала ця мить. Зараз почуються завітні слова. Але сталося набагато більше, ніж сподівалася Аня: Ніколас раптово піднявся з лавки, став навпроти Анни, непомітно взяв щось з кишені і опустився на одне коліно. Аня ж із здивування не могла навіть дихнути. Ніколас Харт дивився з такою ніжність у очі коханої прошепотів слова, які думав, що не скаже нікому:

— Я так хочу бути поруч з тобою ціле життя, ніколи не відпускати з обіймів. Тому я прошу тебе, моя мила Анюта, вийти за мене заміж.

Але замість слова «так» чулася тільки ненависна для Ніка тиша. Невже Анна не погодиться?

Аня ж, у свою чергу, не могла промовити ні слова. Якийсь комок застряг у її горлі, не даючи їй сказати слово «так».

— Анюто ти вийдеш за мене заміж? Я так тебе кохаю. Скажи тільки «так», — майже у розпачі говорив Ніколас. Підхопив її і міцно обняв.

Ці обійми вивели її із ступору і вона, нарешті, змогла відповісти:

— Я теж тебе кохаю і хочу прожити усе своє життя з тобою, тому моя відповідь «ТАК».

Ці слова проковтнула тиша, яка наступила тому, що слова були не потрібні, говорили їхні очі, їхні серця, а потім і губи, які злилися у пристрасному поцілунку, який так не був схожий на попередні. І Аня навіть не помітила як на її пальці з’явилася каблучка з діамантом.

Кожну дівчину огортають бурхливі емоції напередодні весілля. Весільні турботи й так виснажують, а ще ця незрозуміла тривога, яка сковує все твоє єство. Недоспані ночі й тривожні дні дають відбиток на стан людини.

Аню просто не впізнати. За ці дні підготовки до свята вона так виснажилася, що, здавалося, от-от упаде. Тоненька, мов струна, ще більше похудала й витягнулася. Чорні круги від недоспаних ночей, а нервозність від переживань.

Здавалося, що тут хвилюватися! Красень-наречений нікуди не втече. Підготовку до весілля доручили найкращому агентству. Що ще потрібно? Але наша наречена так не може. Їй потрібно, щоб усе було ідеальним, а головне — під її контролем. Це ж найщасливіша мить їхнього з Ніком життя. Хоча би поки що. Вона була впевнена, що їхньому подружньому житті буде ще багато таких щасливих моментів, і кожну цю хвилину розділять на двох.

Хоча й Аня не була модницей та й ніколи не прагнула бути світською левицею, але як і усі дівчата до неї й після неї, хотіла виглядати як богиня. Щоб ніхто не посмів дорікнути їй, що вона не пара Ніку. Хто вона така і яке вона має право буди на місці, про яке мріяли сотні дівчат? Звичайна дівчина, яку покохав Ніколас Харт. Але знайдуться багато злих язиків, які назвуть її вискочкою. Але назвіть хоч одну дівчину, яка б не хотіла побачити в очах коханого блиск захвату й обожнювання. Затьмарити всіх присутніх дам, і назавжди викинути з голови свого судженого думку про інших дівчат й навіки поселитися у його серці.

Аня прискіпливо обирала сукню й фату. Приміряла аксесуари. З нею радилися організатори й усі були у захваті від її цілеспрямованості, впертості та хорошому смаку. Вони знали про хвилювання наречених перед цією визначною подією, але перший раз їм зустрілася наречена, яка знала, чого хоче. Інші вагалися, може, це, а може, інше, інколи покладалися на досвід і смаки організаторів, а вона твердо знала, чого бажає. Все в неї мало бути найкращим: найкраща сукня, найкраща церемонія, найкращий банкет. Та Аня знала, що найкращим у її житті все одно буде її майбутній чоловік.

Ви вже почали думати, що не встигла Аня ще вийти заміж за міліонера, а вже прагне розкоші. Можу вас запевнити, що це не так. Для нашої героїні не мало значення, яким буде весілля. Це батьки вмовляли, адже вона в них єдина дочка й хотіли, щоб усе було, як у людей. Підлив «масла в вогонь» і Нік. «Як же так, щоб іноземний міліонер та й поскупився на власне весілля», — говорили б люди. Та Аня лише тоді погодилася, коли її наречений повідомив, що його батьки не приїдуть на їхнє весілля. «Чому батьки не хочуть бути присутніми не весіллі свого сина?» Причину Нік не говорив, але Анна зрозуміла, що вона є тією причиною. Можливо, не таку дружину вони бачили біля свого красеня сина. Та які б причини не були у батьків Ніка, Аня твердо вирішила доказати його батькам і цілому світу, що вона гідна кандидатура дружини Ніколаса Харта. Тому прискіпливо все обирала, щоб усе було ідеальним.