Матвій Михайлович Шестопал - Євреї на Україні

селян, ніякий не експлуататор, а безневинна жертва, котру ненавиділи тільки тому, що в цей час польського пана “не було вдома…” На відміну від деяких велемудрих академіків, простодушні українські селяни мали природний глузд і замість того, щоб чекати “неведомого” їм номінального пана, тягли до гілляки реального їхнього мучителя.

У практиці політичних відносин не було випадку, щоб загарбник, прийшовши до своєї жертви, сказав: я буду тебе грабувати. Для прикриття своїх справжніх цілей він придумує тисячі різних причин. Поляки, наприклад, несли на Україну “світло цивілізації”, а вивозили назад плоди української праці. Росіяни завжди подавали руку “братньої допомоги”, поки не прибрали до рук Україну. А євреї… євреї, як видно, єдині прийшли сюди з добром, тільки й їх “примусили”, бачте, чинити нам зло…

Приховувати правду про експлуатацію українців — значить, виправдувати дії євреїв, давати привід для продовження цієї експлуатації в інший час і в нових формах. Балачки про те, що євреїв нібито примушували грабувати українців, мають на меті одне — виправдати їхню спілку з експлуататорами.

В особі євреїв польська влада бачила не тільки прекрасне знаряддя для витискування соків з підвладного населення, а й важливий чинник, що сприяв окатоличенню і денаціоналізації українців. Беручи в оренду панські маєтки, землі, шинки і навіть церкви на Україні, євреї виконували найбруднішу роботу в здійсненні системи соціального визиску, національного гноблення і релігійного гніту українського народу.

В “Історії Русів”, уперше частково опублікованій ще Пушкіним, розповідається про ганебне єврейське “скверноприбытчество” на грунті релігії.

“…Церкви несогласившихся на унию прихожан отданы жидам в аренду, и получена за всякую в них отправку денежная плата от одного до пяти талероц, а за крещение младенцев и похороны мертвых от одного до четырех талеров. Жиды яко непримиримые враги христианства, сии вселенские побродяги и притча в человечестве, с восхищением принялись за такое надежное для них скверноприбытчество и тотчас ключи церковные и веревки колокольные отобрали к себе в корчмы. При всякой требе христианской повинен ктитор идти к жиду торжиться с ним и, по важности отправы, платить за нее и выпросить ключи; а жид при том, насмеявшись довольно богослужению христианскому и прехуливши все, христианами чинимое, называя его языческим или, по их, гойским, приказывал ктитору возвращать ему ключи”.83

З православного єврей дер навіть за право святити паску на Великдень. У тій же “Історії Русів” читаємо:

“В знатнейших городах и торжищах отдан сбор пасочный также в аренду или откуп жидам, которые, взимая дань сию без пощады, располагали еще и число пасок, какому хозяину сколько по числу семейства иметь их должно, и потому силою их накидали. А у таковых хозяев, кои сами пекли пасочные хлебы, досматривали жиды и ценили при церквях на их освящении, намечая все хлебы как базарные, так и в домах печеные, крейдою и углем, чтобы они от дани не угонзнули. И так производя над христианами в их собственной земле такую тяжкую наругу, сами между тем отправляли пасхи свои свободно и проклинали христиан и веру их в синагогах своих, на русской земле устроенных, невозбранно. А поляки, тем утешаясь, все пособия и потачки жидам давали”.84

Про нечувані утиски, яких українці зазнавали од євреїв у ту тяжку для нашого народу епоху, існує одностайна думка і сучасників, і літописців, і істориків. Але найкрасномовніше і найправдивіше свідчення цього лишив нам сам народ у своїх думах та історичних піснях. Наводимо одну з дум.

Як од Кумівщини да до Хмельнищини,

Як од Хмельнищини да до Брянщини,

Як од Брянщини да до сього ж то дня,

Як у землі Кралевській да добра не було:

Як жиди-рандарі

Всі шляхи козацькі зарандовали,

Що на одній милі

Да по три шинки становили, —

Становили шинки по долинах,

Заводили щогли по високих могилах.

Іще ж то жиди-рандарі

У тому не перестали:

На славній Україні всі козацькі торги зарандовали

Да брали мито-промито:

Од возового по півзолотого,

Од пішого-пішаниці по три денежки мита брали,

Од небораки-старця Брали кури да яйця,

Да іще питає: “Ци нема, котик, сце цого?”

Іще ж жиди-рандарі У тому не перестали:

На славній Україні всі козацькі церкви зарандовали:

Котрому б то козаку альбо мужику дав Бог дитину появити,

То не йди до попа благословитьця,

Да пійди до жида-рандаря да полож шостак,

Щоб позволив церкву одчинити,

Тую дитину охрестити.

Іще ж то которому б то козаку альбо мужику дав Бог дитину одружити

То не йди до попа благословитьця,

Та пійди до жида-рандаря да полож битий таляр,

Щоб позволив церкву одчинити,

Тую дитину одружити.

Іще ж то жиди-рандарі

У тому не перестали:

На славній Україні всі козацькі ріки зарандовали:

Перва на Самарі,

Друга на Саксані,

Трейтя на Гнилій,

Четверта на Пробійній,

П’ята на річці Кудесці.

Котрий то б козак альбо мужик ісхотів риби вловити,

Жінку свою з дітьми покормити,

То не йди до пана благословитьця,

Да пійди до жида-рандаря да поступи йому часть оддать,

Щоб позволив на річці риби вловити,

Жінку свою з дітьми покормити.85

О.Єфименко з приводу цих дум писала:

“Ни одной жалобы на жидов-рандарей, которые “зарандовали всі козацькі шляхи і на одній милі по три шинки становили, зарандовали всі козацькі торги, козацькі церкви, козацькі ріки”, ни одного гневного восклицания, злобного эпитета. И между тем, несмотря на спокойный, даже как бы обьективный тон, эти думы, очевидно современные по происхождению описываемому в них времени, звучат такой напряженностью, что становится жутко”.86

Цей своєрідний вияв українсько-єврейських стосунків епохи XVІ-XVІІ ст. надзвичайно промовистий і повчальний. Він показує з одного боку, до яких меж нечуваного безправ’я і людського пониження може довести будь-яку націю чужоземне панування. З другого — маємо тут зримий вияв нахабства й цинізму, гендлярської суті єврейства. На Україні чи в будь-якій іншій точці земної кулі вона виявляється в одній і тій самій огидній подобі: в патологічному прагненні до наживи у будь-який спосіб і будь-якою ціною. Тільки маючи на оці таку або подібну їй життєву ситуацію, Маркс у статті “До єврейського питання” міг написати свої знамениті слова:

“Якою є світська основа єврейства? Практична потреба, своєкорисливість. Яким є світський культ єврея? Торгашество. Хто його світський бог? Гроші… Гроші — це ревнивий бог Ізраїлю, перед лицем якого не повинно бути ніякого іншого бога”.87

Золото, влада завжди були джерелом жорстокості, злочинів, невситимої пристрасті і пекельної жадоби людей. Але для єврея в грошах — весь його світ земний і небесний. Немає такого