Микола Хвильовий - Синi етюди

товариш Жучок. От.

А тепер я питаю:

- Вiдкiля вони вийшли - товаришi Жучки? Скiльки їх вийшло? Га?

А пройшли вони з краю в край нашу запашну червiнькову революцiю. Пройшли товаришi Жучки, "кiт у чоботях".

…Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Вiдкiля вони вийшли - це Жовтнева тайна. !…Сьогоднi в степах кiнноти не чути, не бачу й "кота в чоботях".! Вiдкiля прийшов, туди й зник.

…Зникли, розiйшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республiки.

"Кiт у чоботях" - це муралi революцiї.

I сьогоднi, коли голубине небо, коли вiтер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душi васильковий сум. ?

Так! Я хочу проспiвати степову бур'янову пiсню цим сiреньким муралям. Я дуже хочу, але -

- Я не можу: треба, щоб була пiсня пiсень, треба, щоб був -

- Гiмн.

Тому й васильковий сум: хiба я створю гiмн "коту в чоботях", щоб понести цей гiмн у глухi нетрi республiки? Хiба я створю гiмн?

От її одiж:

- Блюза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колiр "хакi", без гудзикiв, колiр "хакi" - це ж зелений, а вся революцiя стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур'янах, бiля шахти - де колiр "хакi".

Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…

- На ввесь свiт!

Спiдничка теж "хакi", а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур'янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж "хакi". Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.

Але спiдньої сорочки не видно, бо революцiя знає одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором "хакi", тому й сорочка була зелена - тiнi з бур'янiв упали на сорочку.

От.

- Капелюшок… а на нiм п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова - не для моди, а для походу, для простору.

I нарештi -

- чоботи.

Ну, тут ясно: подивiться на малюнок, той, що за дитинства.

Досить?

А тепер про її зовнiшнiсть, а потiм - про неї…

…Зовнiшнiсть.

Русява? Чорнява?

Ясно - жучок.

А втiм, це не важно…

…Очi… ах, цi очi… Я зовсiм не роман пишу, а тiльки маленьку пiсню.

Але треба й про очi.

Очi -

- теж жучок.

Iще дивiться на її очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь - то теж її очi.

А от нiс (для баришень скандал!)… нiс - головка вiд цвяшка: кирпатенький ("Кирпик!" - казали й так, поза очi тiльки).

Ну, ще зрiст.

Ясно: "кiт у чоботях".

А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї - уривок правди, бо вся правда

- то цiла революцiя.

Тепер мiй читач чекає вiд мене, мабуть, цiкавої зав'язки, цiкавої розв'язки, а вiд "кота в чоботях" - загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв -

- iще багато чого.

Це даремно.

Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде: у товариша Жучка не буде.

За цим звертайтесь до гiтарних героїв гiтарних поем.

Товариш Жучок - це тiльки "кiт у чоботях" iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революцiї i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…

А яке - ви самi знаєте.

I тiльки.

А зав'язки - розв'язки так вiд мене й не дочекаєтесь.

Бо зав'язка - Жовтень, а розв'язка - соняшний вiк, i до нього йдемо.

Розв'язка в гiтарних поетiв… От: "Вони поцiлувались, кiнець", або "О моя Дульсiнеє! Всаджу собi оцей чингал… Умирає…"

Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не нашi…

- А чиї?

- Ви подумайте!

Так от. Це не роман - це тiльки маленька пiсня, i я її скоро скiнчу.

II

В цьому роздiлi я оповiдаю про невеликий подвиг…

- А чий? Ви подумайте!..

…Зима, фуга, буруни, iще буруни…

Потяг, залiзниця, й рейки, рейки в степ.

На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: i тут - у депо, i там - у депо…

I тихо в мовчанцi стоять снiговi станцiї: може, знову ми будемо бiгати сюди розгубленi, з запаленими очима, а за холодними станцiйними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.

Але сьогоднi ми їдемо на Кубань, бо вiримо в свої запаленi очi.

- Товаришу Жучок!

Так, i товариш Жучок!

…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й нiколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда - то цiла революцiя.

…На кожнiй станцiї тiльки й чути:

- Козаки! Козаки!

Всюди козаки, всюди бандити.

Тягнеться потяг, як ледачi воли в поле, як ледачi воли з поля.

Степ. Раптом:

- Стоп!

- Що таке?

- Нема палива.

Товаришi! Всеросiйская кочегарка в опасностi!

Д'ех, яблучко, куда котiшся,

Попадьош до Краснова - не воротiшся.

I раптом:

Ой на горi та женцi жнуть.

- …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити - i так сумно.

…Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.

- …Єфто пятой вагон - антiрнацiональной. I скажу я тобє, братця, про народи. Латиш - єфто тiш, смiрной народ, мудрай; оврей - тож нiчяво. Ходя - катаяць аль тутарiн - суварай i вєрнай народ. А вот єфтот хахол - паняхiда: как завоя про поля аль про дєвчину - тякай!

…Степ. Фуга. I рейки - рейки.

- Козаки!

- Козаки!

- Де? Що? Як?

- Хто панiку робить? Сволочi!

Вискакують сотнi "наганiв", "бравнiнгiв", "гвинтiвок".

Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сiв на тендер i полетiв: паровик одчепився й летить по паливо.

Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!

Усмiхається: в їхнiм селi були козаки. О, вона добре знає, що то - козаки. I чогось засмутнiла, замислилась.

…Довго бiлi широкi поля. Довго паровик не приходить. Нарештi приходить. Тодi знову вiдходить у дикий i нiмий степ.

…Вiд станцiї до станцiї, вiд холодної ночi до холодної ночi.

Палива нема. Коли нiч, тодi трiщать станцiйнi паркани, i трiщать i дивляться з тугою обiдранi вагони:

…"Поїзд генерала (iм'ярек)".

…Вiд дикої станцiї до холодної ночi, вiд дикої ночi до холодної станцiї.

…Товариш Жучок дiстала палива. А дiстає так:

- Тьотю, дайте оцю паличку.

- Що?

- Дайте оцю паличку.

- Бери.

Взяла.

- А може, ще дасте?

Подивиться "тьотя":

…Жучок: "кiт у чоботях".

Iще дає.

…Товариш Жучок заливається:

- Ха! Ха! Обдурила тьотю!

А вона зовсiм не обдурила, вона просто - жучок!

Ах,