Туве Янссон - Зима-чарівниця

недільного почастунку завжди можна приховати… Отой з полуничним варенням… А там побачимо…"
На світанку Долина прокинулася від пронизливо дзвінкого звуку горна. Маленька Мю, прокинувшись у печері, сіла й заходилася притупувати у такт ніжками. Вітрогонка нашорошила вушка, а пес Бідась, скулившись, забився під лавку. Пращур Мумі-троля роздратовано забряжчав заслінкою печі, побудилися й гості.
Мумі-троль кинувся до вікна й поквапився сніговим лазом надвір.
У променях блідого зимового сонця котився схилом гори величезний Гемуль. Він дув у блискучий мідний горн і здавався надзвичайно життєрадісним.
"Отой неодмінно спорожнить більшу частину запасів варення, – подумалося враз Мумі-тролеві. – А що це в нього на ногах?"
Гемуль з’їхав униз, поклав трубу на дашок дровітні, а тоді зняв лижі.
– У вас тут гарні схили, – похвалив він. – А слалом маєте?
– Зараз запитаю, – запевнив Гемуля Мумі-троль. Він заповз до вітальні і гукнув: – Є тут хтось на ймення Слалом?
– Я називаюся Саломея, – прошепотіла крихітка, котру налякало дзеркало.
Мумі-троль повернувся до гостя:
– Не зовсім так, як ви кажете… Саломея є…
Але Гемуль його не слухав, він стояв посеред тютюнової грядки Мумі-тата і принюхувався.
– Гарне місце для житла, – мовив він. – Тут побудуємо снігову хатинку.
– Можете пожити у нас, – несміливо запропонував Мумі-троль.
– Ні, дякую, – відмовився Гемуль. – У вас там дуже застояне повітря, це шкідливо для здоров’я. А мені необхідне свіже повітря, багато свіжого повітря! Що ж, почнемо, аби не витрачати даремно часу.
Гості Мумі-троля одне по одному повиходили з будинку й спостерігали за тим, що відбувалося.
– Може, ви би ще щось заграли? – запитала крихітка Саломея.
– На все свій час, – бадьоро відказав Гемуль. – Зараз слід попрацювати…
І закипіла робота. Усі гості заходилися будувати снігову хатину на тютюновій грядці Мумі-тата, а сам Гемуль вирішив скупатися в річці на очах у посинілих від холоду і вражених таким видовищем лісових крихіток.
Мумі-троль помчав до купальні, що було духу.
– Вітрогонко! – репетував ще здалеку. – Якогось гемуля до нас наднесло… Він хоче будувати собі снігову хатинку, а саме зараз купається у річці!
– А-а, то з тих гемулів… – багатозначно мовила Вітрогонка. – Не буде нам тепер спокою!
Вона відклала набік вудочку і рушила услід за Мумі-тролем.
По дорозі їм стрінулася Маленька Мю, котра аж палахкотіла від збудження.
– Бачили, що у нього на лапах? – мало не репетувала вона. – Це називається лижі! Я мушу роздобути собі такі негайно!
Снігова хатка Гемуля поволі набирала виразних обрисів. Гості працювали без перепочинку, раз у раз кидаючи тужні погляди убік льоху з варенням. Гемуль виконував гімнастичні вправи на березі річки.
– Яке чудо – холоднеча, чи не так! – тішився він. – Ніколи не буваю у такій добрій фізичній формі, як взимку! А вам не кортить скупатися в ополонці для поліпшення апетиту?
Мумі-троль витріщався на Гемулеву куртку в чорну й цитриново-жовту смужку зиґзаґом, стурбовано розмірковуючи, чому йому не подобається бравада гостя. Ще зовсім недавно він так нестерпно тужив за такими, як Гемуль, веселими та привітними, на противагу отим усім істотам, що траплялися йому на кожному кроці, загадковим та неприступним. А зараз Гемуль видавався Мумі-тролеві ще чужішим, аніж сердите й незбагненне звірятко, що мешкає під посудним столиком.
Він безпорадно дивився на Вітрогонку. Звівши угору брови й відкопиливши нижню губу, вона уважно розглядала свою рукавичку. Мумі-троль одразу здогадався, що їй Гемуль також не сподобався. З силуваною ввічливістю Мумі-троль звернувся до Гемуля:
– Мабуть, то дуже добре любити холодну купіль!
– Нічого ліпшого у світі я не знаю! – запально вигукнув Гемуль, променіючи до нього усмішкою. – Зимна вода відганяє зайві думки та фантазії. Повірте мені, немає нічого небезпечнішого, як сидіти сиднем у чотирьох стінах…
– Справді? – здивувався Мумі-троль.
– Чистісінька правда! Не зчуєтесь, як дурні думки обсядуть вам голову, – переконував Гемуль. – Коли ви тут зазвичай трапезуєте?
– Коли я наловлю риби, – понуро буркнула Вітрогонка.
– О ні, риби я не їм.
Лише овочі та ягоди.
– Може, варення з журавлини? – зі сподіванням у голосі запитав Мумі-троль. Великий глечик перетертої з цукром журавлини зовсім не користувався попитом.
Але й тут Гемуль заперечив:
– Журавлину не люблю. Ліпше полуничне варення.
Після обіду Гемуль одягнув лижі і подерся на найвищий пагорб, біля підніжжя якого розташовувалася печера. Знизу за Гемулем спостерігали трохи розгублені гості, які не знали, що й думати з приводу його затії. Вони притупували ніжками по снігу й обтирали лапами носи, бо надворі було дуже холодно.
І ось Гемуль полетів на лижах униз. То було страшне видовище! Посеред схилу він зробив закрут, огорнувшись іскристою сніговою курявою, ледь стримав темп і знову звернув в інший бік. Гемуль звивався то в один, то в інший бік, і від його чорно-жовтої курточки мерехтіло в очах. Міцно зажмурившись від страху, Мумі-троль подумав про те, як його гості не схожі один на одного.
Маленька Мю стояла на вершині пагорба й верещала від радості та захоплення. Вона розламала бочку й дві лиштви прив’язала до черевичків.
– А тепер моя черга! – горланила крихітка. Ані миті не вагаючись, вона помчала просто вділ. Мумі-троль спостерігав за її спуском, розтуливши тільки одне око, але відразу збагнув, що Мю зуміє дати собі раду. На личку маленької збиточниці вимальовувалася весела впевненість у своїх силах, а тоненькі, мов сірнички, ніжки міцно трималися землі.
Мумі-троль несподівано для себе надзвичайно запишався нею. Маленька Мю відважно летіла униз, мало не врізалася у сосну, що виринула на її шляху, спритно ухилилася й знову відновила рівновагу, а вже внизу гепнула у сніг і щасливо зареготала.
– Вона моя найдавніша приятелька, – пояснив Мумі-троль чепурулі.
– Не сумніваюся, – скривила кислу міну чепуруля. – У цьому домі коли-небудь подають каву?
Знявши лижі й сяючи теплом та приязню, Гемуль розмашистим кроком рушив у їхній бік.
– А тепер навчимо Мумі-троля кататися на лижах, – рішуче мовив він.
– Ой ні, дякую, нізащо, – пробурмотів Мумі-троль, задкуючи.
Він квапно роззирнувся у пошуках Вітрогонки, але товаришки ніде не було видно, певно, знову подалася ловити рибку для свіжої юшки.
– Головне – не боятися, – підбадьорював Гемуль, міцно прив’язуючи лижі Мумі-тролеві до лап.
– Але я не хочу… – жалібно протестував Мумі-троль.
Маленька Мю дивилася на нього, виклично заламавши брови.
– Що ж, – приречено погодився Мумі-троль. – Тільки з маленької гори…
– Звичайно, ось звідси до містка, – погодився Гемуль. – Зігни коліна. Нахилися вперед. Пильнуй, щоб лижі не роз’їжджалися в різні боки. Верхню частину тулуба випростай. Лапи притисни до тіла. Запам’ятав?
– Ні, – чесно зізнався Мумі-троль.
Він дістав легенького стусана у