Володимир Сергійчук - Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

У цей час Іван Виговський не стільки звертає увагу на кримську справу, як на шведську. Адже саме в жовтні 1657 року підписується українсько-шведська угода, в якій, зокрема, новий гетьман урочисто заявляє: "Ми, Іван Виговський, гетьман Війська Запорозького, з усім Військом Запорозьким тим заявляємо: сповняючи наміри покійного Богдана Хмельницького, нашого попередника, що для загального добра всього Війська постановив був увійти в згоду і союз з початку з світлішою королевою Христиною, а потім з щасливо нині пануючим королем Карлом Густавом, королем шведським й. мл., ми не захотіли відступити від цих його спасенних замірів, прагнучи так само бачити в якнайкращім розцвіті Військо Запорозьке, а його привілеї й вільності в повнім захованню. Отже, як згаданий світлий і непоборний Король шведський прислав до нас свого покійного, яснов. пана Густава Лілієкрону, дідича Гальстадського, з новим уповноваженням для переговорів і заключення союзу з нами, ми також постановили делегувати од боку нашого для сповнення цього загального спасенного діла яснов. пана Юрія Немирича з Чернихова, дідича Режан і Ушомира, підкоморія Київського, Овруцького і Кремінецького старосту, Івана Ковалевського, генерального стражника (осавула) Війська Запорозького і полковника Івана Федоровича (Богуна). Делегуємо і уповноважуємо їх зійтися з згаданим послом і заключити союз між нами і світлим Королем і Короною шведською, зложити договір, вести договори і договоритись - обіцяючи це все заховувати, що вони постановлять" (цит. за: Вісник Організації Оборони Чотирьох Свобід України (Нью-Йорк).- 1954.- Ч. 1.- С. 19).

15 жовтня 1657 року ці делегати Війська Запорозького підписали з Лілієкроною такий протокол: "Даємо знати всім, кому треба, що світліший Король Карло-Густав і ясновельможний гетман Іван Виговський постановили продовжити стару приязнь світлішої Королеви Христини і ясновельможного гетьмана Богдана Хмельницького і в спільних інтересах заключили між собою союз і воєнну спілку і доручили нам, Густавові Лілієкроні, Юрієві Немировичеві, Іванові Ковалевському й Іванові Федоровичу, як своїм уповноваженим, це діло полагодити. Ми ж, обмінявшися уповноваженнями і договорившися про цю спілку, ухвалили такий договір для ратифікації й. в-вом і ясновельможним гетьманом:

,,Має бути вічна приязнь і постійний союз між Королем шведським і його наступниками з одної сторони і ясновельможним гетьманом і Військом Запорозьким з другої. Обов'язуються вони цим договором до обопільної любові, приязні, помочі і воєнної спілки против спільних ворогів і тих, що помогають ворогам другої сторони з виключкою світлішого князя московського, з котрим Військо Запорозьке зв'язане тісним (формальним) союзом і буде йому заховувати вірність непорушно. Коли один з союзників довідається про які-небудь неприязні заходи против другої сторони, він повинен її завчасу остерігати і по силі всяку шкоду від неї відвернути, і свої сили або сполучити, або окремо боротися проти її ворогів і їх атакувати. Одна сторона другій сприятиме і ніколи не візьме участи в замислах, ворожих другій стороні, тим менше - не поможе ні радою, ні засобами її неприятелів. Одна сторона без другої не може входити в згоду з неприятелями, але кожного разу, як їй прийде миритися, це мусить вестися і заключатися за спільним порозумінням. Подробиці ж цього договору відкладаються з обох сторін тому, що королівський посол не знає гадки короля щодо пропозицій, поданих з боку ясновельможного гетьмана, - до того моменту, можливо, недалекого, коли король зможе дати своє рішення послам Запорозького Війська. Дано в Корсуні, 6 октября старого стилю" (там само.- С. 19).

Окремо тоді ж були підписані "Договірні пункти, запропоновані від ясновельможного гетьмана через комісарів Війська Запорозького яснов. послові шведського короля":

"1. Воєнна спілка має бути офензивна - крім в. кн. Московського, против котрого Запорозьке Військо відмовляється підняти зброю.

2. Світліший король шведський признає і проголошує Військо Запорозьке з підвладними йому провінціями за нарід свобідний і нікому не підлеглий, і цю свободу й інтереси боронитиме против усіх неприятелів.

3. Границі і території володінь Запорозького Війська признає і проголошує, що вони простягаються не тільки до Висли, але й до границь Прусії, пообіцяє спільними силами добувати й до рук Запорозького Війська віддавати як от у Литві воєводство Берестейське і Новгородське.

4. Коли Бог поможе обом союзникам так, що вони зможуть погодити короля польського (в землях) за Вислою, то він має бути вибраний спільно і під такою умовою, щоб присяг всяко пильнувати приязні, свободи і згаданих границь Війська Запорозького.

5. Якби прийшлось королеві шведському миритись з поляками, то не інакше він мав би війти в згоду, ніж би поляки проголосили Військо Запорозьке з його землями за нарід свобідний, виріклися всіх претензій і згадані границі потвердили б не тільки спеціяльним записом, але і присягою, за котру заручив світліший король шведський.

6. Обидві сторони подбають про те, щоб обопільні зносини і торгові операції не перервалися між Прусією і Військом Запорозьким.

7. Скільки потрібно буде Війську Запорозькому зібрати і найняти на свою потребу офіцерів і вояків, також майстрів і ремісників в королівстві і в землях короля, він то йому дозволить.

8. Вільно буде набувати, купувати і вивозити для потреб Війська Запорозького з королівства і земель короля шведського зброю і амуніцію, і взагалі обидві сторони можуть вести всяку торгівлю сухопутну і морську, платячи цла і мита" (там само.- С. 19).

З тим Лілієкрону і відправлено два дні пізніше з листом Виговського до шведського короля, в якому він виправдовувався за довге затримання посла: "Не з іншої причини, як тільки через смерть славної пам'яті попередника гетьмана Богдана Хмельницького і теперішнього. Але потім, як за волею Божою й однодушною згодою всього Війська Запорозького правління перейшло до нас, ми нічого справедливішого не знайшли, як згідно з старою приязню скріпити союзний договір з в. в-вом, і що цю приязнь і досі свято заховувану, скріпити зв'язком нового договору, в межах, в яких мав повновласть посол вашого в-ва" (там само.-С. 19–20).

Новообраний гетьман невипадково почав здійснювати ці зовнішньополітичні кроки - він переконався вже з першого московського посольства до нього, що Олексій Михайлович не збирається визнавати його гетьманом. Скажімо, Артамон Матвєєв привіз царську грамоту Виговському, в якій останній іменується писарем, і московський посол під час переговорів уперто називає гетьмана писарем.

Царський уряд хотів обмежити козацький реєстр 40 тисячами, вислати своїх воєвод з ратними людьми до Чернігова, Переяслава, Ніжина, Корсуня, Білої Церкви, Прилук для того, аби "те люди на оборону Черкасских городов были всегда готовы". Крім того, ставилося питання про передачу царським властям Бихова, який свого часу "піддався" Хмельницькому.

Коли про цей московський проект довідалися в Україні, то