Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

І куди б він не їхав, всіх лякав не на втіху...

- Це смішна пісня! - крикнула Лолі в саме вухо. - У таборах її з року в рік наспівують! Хочеш, слова тобі дам? У мене є в пісеннику!

- Хочу! - махнула головою Ксеня.

Діти востаннє плеснули гучно в долоні та почали прибирати зі столу.

- Ми чергуємо за днями, - серйозно повідомила повненька дівчинка в спортивному костюмі. - А ті, що не чергують, йдуть до кабіни-палу-би, тобто нашого будиночка, відпочивати!

Ксеня уважно слухала, але Лолі вже тягнула її на вихід.

- Що ти слухаєш? Вона, мов той опеньок, нічого до ладу не скаже.

- А мені вона видалася ввічливою.

- Ага, ще й занудою! Не дай Боже тобі з нею на чергування потрапити - до останньої крихти местимеш підлогу...

По вечері увесь загін зібрався в будинку-каюті. До них приєдналися вожаті. На щастя, Дарина була закріплена саме за загоном “Білокрилі”, а тому Ксеня почувалася набагато впевненіше, маючи не тільки знайому, але й перекладачку при потребі.

Дарина нагадала, що загін “Білокрилі” налічує шестеро дівчат і двоє вожатих. Окрім Лолі з Ірландії та Ксені з України, у їхньому загоні були дівчатка з Австралії, Південної Африки, Мексики та Греції. Всього ж у таборі десять загонів. Дарина радила потоваришувати з усіма - така чудова нагода глибше довідатись про різні культури!

- Завтра вечірка! - втомившись слухати старших, прошепотіла Лолі. - Приїдуть хлопці з табору “Чайка”! Вони, щоправда, не дуже люблять танцювати! Але буває, що й танцюють... Різні є...

- Ну-ну, - кивнула заради уваги Ксеня.

- Я тебе познайомлю з кимось, - вела далі своєї Лолі, - але ти маєш причепуритися.

- Ага...

Дарина тим часом закінчила говорити про події, що чекали на загін попереду, і закрила блокнот. Ксеня, дякуючи Лолі, прослухала добрячу частину й тепер хвилювалася.

- Не хвилюйся! Я тобі все розкажу! Тут з року в рік те саме! Йди-но, сюди! - дівчинка тягла Ксеню до шкатулки. - Я тобі намисто африканське покажу. Мені його Йорі подарувала... - вона показала на темношкіру приємну дівчинку. - Як думаєш, підійде воно до моєї сукні?!

І Лолі заходилася демонструвати різні прикраси, готуючись до жаданого вечора.

РОЗДІЛ 11. Танцювальний майданчик відкритий!

Зазвичай, коли планувалася танцювальна вечірка, діти вечеряли не в їдальні. Натомість їм розвозили до кают піцу з подвійною порцією сиру. Чергові їхали на невеликій легковій машині з відкритим верхом, зупинялися біля кожного будиночка та передавали по декілька гарячих коробок зі смакотою й кілька пляшок з напоями. Дівчатка сиділи надворі, при вході до каюти, жували піцу та обговорювали, звісно ж, хто у що планує одягнутись - адже кожна намагалася виглядати модно і святково!

- Що, красуні? - жартувала вожата Софі. -Позмагаєтесь на дискотеці?! Ви ж пам’ятаєте: хто найкраще танцюватиме, той отримає наклейку?!

А чим більше наклейок зберете протягом табірної зміни, тим кращий подарунок потім отримаєте в магазині!

- Знаємо! Я минулого року обміняла наклейки на симпатичний набір олівців! - хизувалася перед усіма Лолі.

Нарешті над табором залунав гудок, і гучномовці заговорили голосом Рони: “Танцювальний майданчик відкритий!”

- Ур-ра! - радісно заверещали дівчата та жвавенько зарухалися до розважальної частини табору.

Уздовж дороги було припарковано багато жовтих автобусів.

- Це шкільний транспорт! - розповідала Дарина. - Якщо хто не знає, усі учні в США їздять до школи саме такими автобусами. Водії підбирають їх зранку, а опісля занять відвозять додому. Ну, інколи батьки самі підкидають дітей до школи, але загалом цей вид транспорту досить таки популярний.

- А зараз до нас хлопців привезли! - втрутилась невгамовна й усезнаюча Лолі.

І на танцювальному майданчику, і навколо нього вже купчилися хлопчики - хто поодинці, хто з товаришами. Дехто вичепурений, у напрасованих штанах та сорочці. Переважна ж більшість натягнула, що трапилось під руку: зіжмакані футболки, шорти, кеди на босу ногу... Лунала запальна музика. Помітно було, що багато хто вже відпочивав у цих таборах раніше (а може, у школі разом навчались?), бо знайомі бурхливо та голосно вітались, обіймалися та цілували одне одного в щічки. Ксені такий яскравий вияв емоцій видавався аж занадто чужим. Усе ж таки, в Україні не так. Дивишся, і ніби гарно. А от уявити, що й вона з таким вереском кидатиметься на шию Генику та Ваську... Ні, таке навіть уявити складно. Ти бач, різниця культур!

Лолі вже радісно підстрибувала в такт музиці та заохочувально махала рукою, зустрічаючись із Ксенею поглядом. Але та танцювати не хотіла й тому трималася осторонь - вона все розглядала натовп і мимоволі порівнювала своїх друзів та ровесників із цією різношерстою юрбою.

Зненацька вона відчула на собі чийсь погляд. Озирнулася й побачила худенького хлопчика -русяве волосся аж до плечей, на шиї пов’язаний шарфик. Загадковий...

- Привіт! Я б запросив тебе до танцю, - оговтався той, - але, - і він підійняв милицю, - ногу підвернув! Болить!

- Дуже?

- Та як тобі сказати...

- Ти художник?

- Ні! А чому ти так подумала?

- Та просто довге волосся, шарфик... літо ж надворі! То я так, не звертай уваги, - засоромилась Ксеня, - десь у кіно, напевне, побачила...

- А... Зрозуміло. Але я трохи малюю! Так що ти майже вгадала! Та більш за все я люблю грати в бейсбол, от, - він знову вказав на милиці, - і догрався!

- І надовго це?

- Не знаю, кажуть, кілька днів, але на ногу бажано не ставати. До речі, мене Ерік звати!

- А я - Ксеня!

- Приємно познайомитись! Шкода, Ксеню, що ми з тобою сьогодні не потанцюємо!

- А я й не хочу... Мені не подобається танцювати. Он, Лолі, то інша справа - у неї медалі...

- Ти її знаєш?! - здивувався Ерік. - Вона танцює в підтримку нашої команди!

- Не може бути!

- Ще й як може...

Якусь хвилину Ерік і Ксеня заворожено дивилися на Лолі, котра скакала вище за всіх, переверталася в сальто й сідала на шпагат.

- Ото дає! Акробатка! - засміявся Ерік. -Вона може! Слухай, Ксеню! Раз ти не танцюєш, то, може, до пірсу пройдемось?

- Давай!

Вони повільно йшли до пірсу, й Ерік натхненно розповідав про гру в бейсбол, про їхню чудову команду, про те, як