Ренделі Фрейкс - Термінатор

смак життя можна відчути лише в країні Мальборо. Що це за місце таке — Мальборо — Різ навіть гадки не мав. Проте реклама чомусь нагадала йому про їжу.

Першим відповідним закладом було занедбане кафе просто неба. Поблякла вивіска урочисто повідомляла, що саме тут протягом двадцяти чотирьох годин на добу ви зможете отримати свій шматок піци. Слова «піца» не існувало в Різовому лексиконі, він просто не знав, що то за дивина така, але нюхом відчув — це чогось таки варте. Кайл тинявся поблизу, спостерігаючи, як відвідувачі замовляють й отримують їжу. Товстун у яскравій ковбойці підійшов до віконечка зі словами:

— Мені один шматок. Анчоусів не треба.

Людина у віконечку простягнула йому запашний трикутник. Товстун поклав на прилавок кілька зелених папірців і відійшов зі своєю тарілкою. Різ старанно запам’ятовував послідовність обміну. Він знав, що тут у вжитку гроші, але грошей у нього не було. У шлункові загуркотіло. «Ну то її дідько з ним!» — вирішив Різ та підійшов до прилавку. Власник кафетерію невдоволено відірвався від газети. Різ повторив завчений магічний вислів:

— Мені один шматок. Анчоусів не треба.

Власник поставив на прилавок тарілку з піцою та став до каси.

— Один долар шістдесят центів, — кинув він через плече.

Коли власник підвів очі, то клієнта неначе корова язиком злизала. Розлючений власник ледве не випав у вікно, висунувшись до пояса через прилавок з криком: «Ах ти ж сучий сину!»

Різ дременув проспектом, сховався за рогом і примостився за стосом якихось коробок. Ще раз озирнувся, перш ніж витягти з-під плаща жаданий шматок. Незнайомі приємні пахощі вабили його, як вабить хижака запах свіжої крові. Остаточно переконавшись, що за ним не стежать, Кайл проковтнув піцу, майже не прожувавши її і не помітивши, що розтоплений сир обпік йому горло.

Позаду пролунало грізне гарчання. Охлялий обдертий собака завмер на безпечній відстані, не зводячи очей зі скоринки, затиснутої в руці людини. Різ вичортував пса, але прогнати товариша по нещастю не спромігся. Вони обидва мусять вижити. Кайл повільно простягнув тварині останній шматок піци. Пес боязко підбіг до людини і крадькома вхопив їжу. Різ лагідно гладив собаку, а той згорнувся біля ніг, вихляючи хвостом від задоволення.

Кайл залишив собаку доїдати несподіваний сніданок і вирушив геть. Голодні спазми у шлунку припинилися. Сонце високо стояло в ранковому небі. Різ зупинився біля перехрестя, вдивляючись у потік машин. Йому теж буде потрібна машина. І ще багато інших речей. — «Час діяти!» — наказав він собі.

Квартал Сілвер Лейк, готель «Панама», 10.20 ранку

Чотириповерхова будівля готелю смерділа дезінфекцією та брудними туалетами. Узимку вона промерзала, влітку розжарювалася, а в разі пожежі загрожувала перетворитися на мишоловку для мешканців. Зате ціни були помірні. Віддаленість від центру теж улаштовувала. Аварійними східцями можна було непомітно залишити номер і так само повернутися до готелю.

Він жбурнув на стійку чергового кілька великих купюр і відмовився записати своє ім’я до журналу реєстрації. Очі кольору сталі оцінювали капловухого хирлявого клерка — той відчув себе так само затишно, як жук, пришпилений до аркуша картону. Пробурчавши, що запише його до книги під прізвищем Сміт, клерк якнайшвидше простягнув ключі від номеру.

Підіймаючись сходинками, Термінатор озирався, запам’ятовуючи найдрібніші деталі приміщення.

Вичовгана дерев’яна підлога. Недбало пофарбовані горбкуваті стіни. Звуки приглушених голосів у клітках-номерах. Ледве стримуваний вигук роздратування. Чийсь плач. Багато порожніх кімнат. Добре.

Він увійшов до себе. На порозі зупинився. Уважно обдивився приміщення. Вікно. І поруч пожежна драбина. Письмовий стіл. Тумбочка. Рипуче ліжко. Ніша для вмивальника й туалету. Розетка. Він почав розкладати свої інструменти.

* * *

Термінатор зійшов дорогою Вентура Каньйон у передранковій імлі. Йому не трапилися ані машини, ані випадкові перехожі. Довелося пройти цей шлях пішки, бо хронопортація спричинила коротке замикання всіх електроприладів та пристроїв у радіусі кількасот метрів.

Він зійшов з гір, немов грізне й безжальне божество, що спустилося з Олімпу. Черевики, зняті з убитого рокера, побрязкували ланцюжками. Розпочався пошук об’єкта.

Термінатор не обмежував себе в часі, відведеному на розвідку та ліквідацію об’єкта, і міг поволі добирати потрібне обладнання та зброю. Одяг, як потім виявилося, затісний, але він завжди може підшукати собі інший.

Перше: орієнтація. Спочатку він здибав жінку років сорока. Вона вийшла з будинку і, бавлячись ключами, гравієвою доріжкою попрямувала до свого седану «БМВ». На плечі в неї теліпалася велика шкіряна торбина. Термінатор відійшов до узбіччя та, сховавшись у затінку, спостерігав за спорожнілим будинком. Він не почув жодного звуку, не помітив вогнів. Добре. Проаналізувавши свої можливості, вирішив чекати і спостерігати.

Жінка відчинила дверцята машини й сіла за кермо. Вставила ключ у замок запалювання, крутнула його. Ревонув стартер, запрацював двигун, отримавши першу порцію газу. Жінка взялася за важіль перемикання передач, увімкнула задній хід. Попустила гальмівну педаль та виїхала з доріжки на автостраду.

Елементарно. Термінатор вирушив до міста, уточнюючи деталі свого плану.

Ще за десять хвилин він побачив придатний автомобіль. Багатомісний легковик із заднім відкидним бортом. «Форд». Приблизно 1978 року випуску.

Навколо не було ні душі. Щільна перлиста імла ще не розсіялася на тихій приміській вулиці. Не вагаючись, Термінатор попрямував до жовтої машини. Ударив кулаком у бічне скло. Просунув руку всередину та відчинив дверцята. Сівши на місце водія, він обдивився прилади. Мить — і у відповідних вічках масиву пам’яті з’явилися докладні технічні дані цієї моделі.

Ребром долоні Термінатор рубонув по кермовій колонці, розсік пластмасове покриття, розсунув його й дістався замка запалювання. Міцні як залізо пальці діяли надійніше за викрутки та обценьки і зрештою прокрутили вал. Двигун здригнувся й запрацював. Він подумки відтворив рухи власниці седана, і повторив їх, давши задній хід. Декілька секунд витратив на огляд коробки передач, потім увімкнув швидкість, і автомобіль рушив. На все Термінатор витратив одинадцять секунд.

Він порівнював територію, якою пролягав його шлях, з картою Лос-Анджелеса, зафіксованою у безмежній механічній пам’яті. Кожна назва вулиці та кожен дорожній знак, побачені ним, реєструвалися, заносилися до відповідного вічка й залишалися там назавжди.

Термінатор проминув проспект Лос-Феліс, перетнув Сансет-проспект. В одному з кварталів цієї частини міста господар крамниці «Верстати й інструменти» розпочав ранкову торгівлю. Термінатор виявився першим покупцем. І останнім. Збагативши свій арсенал, він мусив забезпечити собі базу для зберігання зброї та підготовки операції. Тоді він найняв номер у готелі «Панама».

Термінатор розглядав розкладену на ліжку здобич. Ніж з кількома лезами. Обценьки. Викрутки. Дискети. Інший дріб’язок. Дещо прихопив з робочого одягу та додав