Ренделі Фрейкс - Термінатор

Сара силувано всміхнулася і зняла Метову руку зі свого плеча.

— Красно дякую, татусю. Не вперше йду на побачення.

Неясний внутрішній голос, який вона легковажно називала «наша маленька Сара», нагадав, що Мет пхає носа в чужі справи не з цікавості, а тому, що вони з Джинджер турбуються про неї.

Загалом «наша маленька Сара» часто мала рацію. Інколи Сара прислуховувалася до свого внутрішнього голосу, але частіше прагнула спекатися його.

— Я вже сама спроможна постояти за себе, — усміхнувшись додала вона.

Мет нахилився й легесенько луснув її по носі.

— А якщо він все-таки дозволить собі зайвого?

Сара зробила випад і щосили пхнула Мета в його твердокам’яний живіт. Театрально хитаючись, хлопець схопився за живіт, імітуючи нелюдське страждання.

Джинджер, якій призначалася вся ця вистава, не звертаючи уваги на Мета, цмокнула Сару в щоку:

— До вечора!

Сара скочила на свою «хонду» й увімкнула запалювання.

— На-на, Саро! — гукнув Мет, витягнувшись навшпиньки. «От чуперадло», — з ніжністю подумала міс Коннор.

Помахавши рукою Метові та Джинджер, Сара помчала бетонною доріжкою назустріч весняному сонцю.

Інтуїція не підказувала їй, що цього дня назавжди увірветься її безтурботне життя.

Квартал Міракл Майл, 8.31 ранку

Блукаючи в передранішні години лабіринтами спорожнілих провулків та занедбаних вуличок міської околиці, Різ інколи забував, що опинився в передвоєнному житті Вони збереглися майже такими, як і в його світі, ці занехаяні безлюдні нетрища. Утративши відчуття реальності, Кайл налаштовувався відкрити вогонь по ворогові, який зачаївся за рогом, а насправді там шумів, бив у вічі вогнями вичепурений довоєнний проспект, неймовірний, наче сон. І таким був увесь ранок.

Різові не вдавалося позбутися гнітючого тривожного відчуття. Здавалося, він водночас перебуває і Тут, і Там. Він міг би подолати цю роздвоєність, якби трохи затримався, призвичаївся до нового вигляду таких знайомих з дитинства місць. Але саме в цьому й полягала б головна тактична помилка. Важко не привернути до себе уваги, тиняючись містом, коли більшість людей ще розкошує в ліжку. «Чи не порушила хронопортація мізкових процесів?» — розмірковував Кайл. Чи це допінги, якими його на товкмачили перед відправленням, дають несподіваний побічний ефект, затягаючи його в це липке павутиння марень? Жодна випадковість не повинна перешкодити йому виконати завдання. Провал місії рівнозначний кінцю людства. Годі й думати про невдачу. Вольовим зусиллям Різ змусив себе заспокоїтися. «Для хвилювання немає підстав», — переконував себе Кайл. До початку операції безліч часу. Він встигне підготуватися й продумати план Дій.

Джон сказав йому, що виявлення цілі та перехід на режим автоматичного супроводу стануться о 20 годині 19 хвилин біля будинку 656 по Жасминовій вулиці Під час виїзду об’єкту з місця проживання. Звідки про це було відомо Джонові Коннору — бог його знає, але якщо генерал сказав, то так все й буде.

Поки що Різ вирішив рухатися пішки, щоб вивчити місцевість, відпрацювати можливі маршрути. Він намітив перелік найпотрібніших покупок. Боєприпаси — ось що йому насамперед потрібно. Для цієї операції — а він її виконає хай там що — потрібна величезна вогнева потужність. Раніше перед початком вирішального бою Кайлові доводилося відчувати зрадливий острах. Але тепер від побоювання за власне життя не було й сліду, його витіснило побоювання не впоратися із завданням. Смерть Різа нічого не важить порівняно з життям Сари Дженет Коннор, бо життя цієї дівчини — порятунок людства.

Він ішов тісним засміченим провулком, але гул двигуна змусив Кайла озирнутися. До схованки!

Рефлекс, набутий протягом війни, спрацював швидше за свідомість. Різ стрибнув за купу іржавих бляшанок біля зруйнованого муру та зачаївся, скрутившись якнайщільніше. До вузької брукованої горлянки провулку на граничній швидкості влетіла вантажівка. Заспаний водій, отямившись, загальмував у кількох футах від муру. Різ, нерви якого напружилися, дослав патрон до патронника, й націлився. Машина рвонула з місця й помчала геть. Роззява-водій так ніколи й не дізнався, що його дружина ледве не стала вдовою.

Різове серце зайшлося. Стовбичити на порожніх вулицях ставало небезпечним. Надто вже помітно. «Треба розчинитися в натовпі», — сказав він собі. Довга рушниця визирала з-під поли. Так не годиться! Він покопирсався в купі брухту і серед понівечених автодеталей та обрізків труб відшукав цілком пристойну ножівку. Дивні люди: викидати на смітник такі цінні речі!

Різ відпиляв частину прикладу. Лишалося ще приладнати ремінь. Тут йому пощастило не відразу. Дослідивши вміст трьох контейнерів, лише в четвертому він відшукав шматок вистрьопаної мотузки. Одним кінцем обперезав приклад і закріпив опасок на плечі. Камуфляж цілком пристойний. Без прискіпливого огляду не побачиш, що він озброєний. А якщо в поліції виникне підозра, то він і без прискіпливого огляду здатен їм пояснити, як і з чого стріляє.

Не втрачаючи пильності, Різ добіг до кінця провулку й опинився перед проспектом Вілшир, де вже з’явилися перші перехожі. Найчастіше йому траплялися робітники. Одні чекали на зупинці автобуса, інші виходили з нього, поспішаючи до своїх цехів та майстерень. Різ ніяк не міг звикнути до цього спокійного ритму довоєнного життя. Він жив у світі інших швидкостей, іншого темпу. Хіба можна собі Там дозволити прогулянку прогрітою сонцем вулицею? За п’ять кроків його б не стало. Тому що вдень панували вони. Людям, у кращому випадку, лишалася ніч. Розум запевняв Кайла, що зараз він у цілковитій безпеці, але йому довелося вгамувати інстинкт самозбереження, щоб зробити перший, такий важкий крок із сутінків провулку до гамірливої метушні проспекту.

Різ у своєму щільно застібнутому плащі, що приховував шрами від лазерних випромінювачів, майже не відрізнявся від багатьох інших перехожих, які поспішали вулицею цього ранку. Але пригледівшись можна було сказати: він не вписувався у міський натовп. Надзвичайно серйозний вигляд, гарячковий блиск неусміхнених очей вирізняли його навіть у тих кварталах, де звикли до крутих хлопців.

Кайл обережно рухався тротуаром, вдивляючись у пістряву мозаїку облич, невловима схожість яких впадала в його очі. Їх об’єднувала зворушлива наївність людей, які й гадки не мають про свій швидкий кінець.

Щохвилини на вулицях Лос-Анджелеса посилювалося вавилонське стовпотворіння, оживали крамниці, засліплюючи Різа своїми незліченними скарбами. Ряди радіоприймачів, ламп, стереопрогравачів, телевізорів. Він побачив вітрину, захаращену самими лише телевізорами, де на сорока екранах одночасно Брайан Гамбл та Джейн Полі провадили жваву розмову. Брак смаку, надмірна пишнота вразили Кайла. Погляд, звиклий до суворої одноманітності, всюди наражався на зайві кольори та звуки. На рожево-білому шатрі цирку «Пуссікет Тіетр» кривлявся огидний клоунський писок. Велетенські усміхнені красуні з рекламних щитів закликали до «Палацу Цезаря», а мужній ковбой футів за двадцять на зріст повідомляв, що справжній