Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

в гості дід Шаміль і двоє його синів. Сказали, що в місті небезпечно. Багато людей хочуть воювати. Мама дала їм чай і жартувала.

Дід Шаміль шляхетний. Має довгу бороду. Любить книжки. Мама багато йому книжок подарувала з бібліотеки дідуся Анатолія. Деякі книжки не згоріли. Дід Шаміль повну машину зібрав.

Його сини дорослі, але коли він говорить — вони мовчать. Тільки якщо він їм дозволить, вони говорять. Це звичай такий. Мені вони принесли халви та цукерок.

Мама красива в новому халаті й зеленій хустці.

04.12.

День народження був учора в Альонки. Тепер має 10 років. Але мені 11 скоро! Я головніша!

Знову світло відключили. Сидимо в темряві. Пишу при свічці.

Сусіди тьотю Валю дістали. Хотіли залізти через балкон, щоб убити. А моя мама взяла цвяхи й забила зсередини балкона. І от сусід Джим із будинку навпроти й сусід Бауд полізли вночі. Вони драбину з городів принесли. Приставили до балкона й полізли. Потім як закричать! Усі руки порізали цвяхами. Репетували! На крик мама прокинулася. Ми в Альонки ночували. Пішла на балкон і штовхнула їх. Вони з драбиною полетіли вниз. Кричали на весь двір:

— Російська сволота! Тварюки! Заріжемо!

А мама сказала:

— Хрін вам, а не російська квартира! Підлі гади, не чіпайте Валю!

Інші сусіди говорили мамі, щоб вона тьотю Валю не захищала. Маму всі люблять. Звуть її «Лейла». Але мама сказала, що не поступиться.

Маму «Лейла» називає мій вітчим Руслан. Він — чеченець, друг серця мами. Мама його врятувала. На ринку: приїхали БТРи й чоловіків хапали. Потім катують і вбивають. Везуть у таке місце, називається «фільтраційний табір», і там убивають.

Руслан продавав запчастини від машин. Усіх у його ряду на ринку схопили: і хлопців, і дідусів. Мама дала Русланові порожню пляшку для води і стала кричати:

— Із серцем погано! Води! Води!

Солдатам сказала, що Руслан — її сусід і їй води принесе та ліків. І його відпустили.

Усіх, кого забрали, більше ніхто не бачив.

10.12.

Ми робимо ремонт. Побілили стелі. Я фарбувала й білила, як і мама.

Руслан торгує старими деталями для машин. Вистачає на їжу.

Не ходжу до школи. Кинула. Мама сказала, що я можу рік пропустити. Тому що діти пропали зі школи. І ще були міни-іграшки. Ми їх не торкались, а одному хлопчикові відірвало руку. Він хотів подивитися, що там за коробочка.

На Альонку й мене напав маніяк. Голий мужик із кущів. Альонка стала кричати, а я в нього камінь кинула. Він цілий квартал нас переслідував, а потім утік кудись. Мабуть, знов у кущі.

Я вдома читаю підручники й малюю казку: Русалонька стала людиною і потрапила в наш світ. Її чекають пригоди на війні. Їй допомагатиме маленький дракон.

16.12.

Ми інколи ночуємо вдома, інколи в тьоті Валі.

Мама придумала так зробити: взяли старі радіо, відрізали дроти. Дроти зачистили ножем. Я й Альонка допомагали. За вікнами дощик ішов. Варили макарони. А вночі, коли ми з мамою додому йдемо, дроти на підвіконня тьотя Валя кладе. «Заземлення» називається. А вилку в розетку. Якщо хтось крізь вікно піде вбивати тьотю Валю, потрапить під електричний струм. Удень дроти прибираємо. Так живемо.

Злі люди з гір приїхали. Усе собі забирають. Багато виїхало сусідів: кого побили, кого прогнали.

Ми залишились. У мами Руслан є. Йому в Росії важко жити — там чеченців не люблять. Тьотя Валя залишилася з Альонкою, сусід дядько Валера і старі залишилися. Їм їхати нікуди. Рідних ніде немає.

23.12.

Скоро Новий рік. Ми вирішили з Альонкою загадати, щоб більше ніколи не було війни. Треба так: написати на папірці, підпалити його й кинути в шампанське. Нам шампанське ніхто не дасть, тому ми в чай кинемо.

Сусіди, які оселилися в будинках навколо, кидають сміття у вікна. Недогризки, шкурки. Кричать, б’ються. Нещодавно у дворі була бійка. Старі сусіди билися з новими. І ті, і ті — чеченці. Вони били одні одних якимось пнем, що лежав неподалік. Ми з Альонкою з балкона дивились.

В Альонки своя кімната, ще зала і кімната тьоті Валі. У них багато меблів, як і в нас. Різні вази, посуд. Я люблю величезне крісло в залі. Ми на ньому завжди вдвох сидимо. Я й Альонка.

Ще в моєї мами є дар. Це коли людина знає те, чого ніхто не знає. Мама прийшла вчора до тьоті Валі й каже:

— У тебе смерть у домі!

Ми дуже злякалися. Тьотя Валя сказала, що неправда все. Це дурниці! Але потім під ліжко полізла, а там дохла миша.

1996

12.01.

Холодно. Подарунків не подарували. Немає світла й води.

Хава приходила, моя подруга. Хава вкрала карти в старшого брата. Я їй сказала, що брат поскаржиться батькам, а Хава каже:

— Не поскаржиться!

Я здивувалася. Як не поскаржиться?!

— Це ось які карти! — показала Хава.

А там, на картах, усе жінки голі без одягу.

— Я їх забрала! Тепер — моє! — І Хава хотіла подарувати мені одну, де тьотя без трусів. Але мама мене приб’є. Я не взяла.

Хава пішла.

20.01.

Мама торгує пиріжками на Центральному ринку. Я торгую товаром: гребінці, голки, ножиці. Ми беремо товар під реалізацію в азербайджанців. Вони з міста Баку. Торгують тут. У них свої торговельні ряди.

Холодно. Але я цілий день стою на морозі. Треба працювати. Казку не домалювала.

Гухкає. Знову десь стрілянина.

01.02.

У місті стріляли. Я налякалася. Була на ринку. А машина вибухнула біля пам’ятника. Сиділа під столом, поки стріляли. Усі злякалися. Дихала за йогою. Добре, потім затихло, і я продовжила торгувати.

Удома боюся бути сама. Діти нових сусідів почали трощити вікна палицями і стукати у двері. Кричать образливі слова. На дверях написали «російська сука». Мама двері мила. Руслан лаявся. Тьотя Мар’ям сказала, що не знає, хто з дітей написав.

Діти нові. Російською не говорять.

У собак стріляють. Убили собак у дворі.

Поля

09.02.

Торгувала. Жахливо стріляли з боку, де Президентський палац. Усі з ринку тікали.

Мама ходила шукати бабусю Елізабет у районі «Мінутки». Але багатоповерховий будинок, де жила моя бабуся по батькові, розбитий бомбами. Сказали, що всі загинули. Ніхто не вижив.

Поля

07.03.

Ідуть бої. Кулемети, автомати. Літаки літають, стріляють.

Ми прибігли з нашої зупинки «Нефтянка» на зупинку «Берьозка». Там живе подруга мами, Іля.