Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Війна прокинулась. Тьотя Іля по радіо чула, що командир Ґелаєв та його люди прийшли до Ґрозного, а російські солдати їх не пускали.
13.03.
Убило дитину. А її маму не вбило. Снаряд розірвався у дворі.
Ми намагаємося не виходити на вулицю. Багато вбитих.
Бачили бабу Стасю з відром води. Ця стара бабуся дружить із бабою Ніною. Живе в нашому дворі.
07.04.
Тьотя Аміна сказала, що в селі Самашки військові вбили багатьох жителів. У неї там брата вбило і всю його родину: дружину та дітей.
Мама сидить і палить цигарку. Як я терпіти не можу цигарки! Вона мене б’є рушником, якщо я їх ламаю. І тьотя Аміна сидить і палить. І обидві плачуть.
А дядько-вірменин на ім’я Едик зник. Просто пропав. У його будинку оселилися якісь люди. Не росіяни.
24.04.
Знову я на ринку торгую. А що робити? Треба жити далі! Зранку наторгувала небагато. Купила пиріжок із картоплею.
Учу чеченську мову. Російською тепер мало хто розмовляє. Книжку мені тьотя Мар’ям дала. Там є слова:
«Ха це ху ю?» — Як тебе звати? «Хо ху деш ю?» — Що ти робиш? Та інші.
16.05.
Мамин день народження! Купила їй намисто. Вона зраділа.
Хава в гості зайшла. Альонка була. Я їм розповіла сон. Мені наснилося, начебто я ходжу базаром «Берьозка». Зима. Сніг. А назустріч мені йде Дудаєв-президент. Він одягнений у червоний довгий плащ і військову зелену форму. Дудаєв мене побачив, засміявся. Сказав:
— Ми ще повоюємо!
23.05.
За будинком у садах буває дивне. Увечері туди ніхто не ходить. Не через стрілянину. Іслам та син Умара бачили там привидів. Не знаю, брешуть чи ні.
Ще на садах згоріли тато Альонки і хлопчик Вадик.
А трохи раніше в Альонки помер кіт. Чорний такий. Мурик звали. Він довго мучився. Отруївся. І помер у тазі. Тьотя Валя його закопала під черешнею. І все.
А потім ми дивилися в тьоті Валі телевізор. Я, мама, тьотя Валя, Альонка, дядько Валера, бабуся Надя й тьотя Фатима. І ще тьотя Аміна. Раптом світло вимкнулося, гроза. І кіт як нявкне. Страшно, аж піт полився. Це ЙОГО голос! Більше немає котів у тьоті Валі. Він невидимо ходив і кричав по квартирі. Усі завмерли від страху. Ніхто не знав, як бути. Я плакала й вуха затулила. Кіт-привид ходила кімнатами і кричав. Баба Надя стала читати молитву «Отче наш». Але він не пішов! Тоді моя мама каже:
— Мурику! Ми тебе любимо. Але ти помер. Ми тебе під черешнею закопали. Іди туди. Іди! Ти кричиш — діти бояться, плачуть. Іди, любий. Ми тебе не бачимо!
І нявкання тихо-тихо пішло. І пропало. Усі ще півгодини сиділи й поворухнутися не могли. Але, дякувати Богу, Мурик нас більше не лякав. Пішов.
03.06.
Потрапили під обстріл! На базарі «Берьозка». Хтось танк підірвав. Потім військові хапали людей і тягли в машини. Жінки билися. Не давали забирати. Мама попередила Варю з будинку навпроти, щоб вона Башира й Мансура з дому не випускала.
Башир такий злий став. Каміння в мене кидав, обзивав «російською тварюкою». А в самого мама росіянка. Але він пишається, що в нього татове прізвище!
Альонка прийшла. Бувай!
14.06.
Води нема. Ходили по воду на городи. Там колодязі. Я ключі від квартири впустила.
Не минути мені стусанів від мами! Спасибі, Хава й Альонка допомогли дротиною ключі витягти. Півдня марудились. Але дістали.
Я досі в хустині ходжу. Ще волосся не відросло.
19.06.
Як набридли корови та кози! З’явилися стада кіз та корів у дворі. Уранці люди з приватного сектора випускають їх на вулицю. Вони ходять усюди й серуть. Кози зжерли всі кущі, маленькі дерева. Корови все топчуть. Їх сотні!
Мама полаялася з однією тіткою, що її кози все пожерли. А ця тітка стала погрожувати, кричати, що всіх росіян треба вбивати. Дурна яка! Нікого не треба вбивати!!!
Живе ця «зміюка» за Красним садом, по дорозі на базар «Берьозку». Тьотя Валя сказала, що росіянам життя нема — всіх женуть, квартири забирають. Але дядько Адам тихо сидів і виїхав навіть на певний час.
А бабусю Вовки побили і тьотю Клару. Вони виїхали з Ґрозного. Тепер у їхній квартирі інші живуть.
Поля
23.06.
Ми насіння продаємо. Приходив Васька. Його мама Дуся й тато Петя живуть на третьому поверсі в іншому під’їзді.
Вони не хочуть із Ґрозного їхати!
Васька приніс печива. Ми програвач слухали. Він старий, і там пластинка крутиться. Це програвач дідуся Анатолія.
Мансура немає. Кажуть, він у в’язниці. Забрали, щоб розібратися.
Сусід дядько Іса сказав, що російські солдати один в одного стріляють інколи. Один одного ненавидять.
Поля
27.06.
Стрілянина! Лежали на траві. А на зупинці «Берьозка» вбило тьотю і дівчинку. Прямо біля під’їзду. Вони воду несли у відрах, а снаряд розірвався.
01.08.
Вихідних я не маю. Торгую. Прокидаюсь о 6.00, їм і збираюся торгувати. На ринку до 18.00. Їм пиріжок, якщо наторгую, якщо ні — нічого не їм. Потім іду додому й прибираю, перу. Воду приношу з городів. Бо в домі води немає. Альонку не бачу. Мама кричить, свариться. Тьотя Мар’ям захищає.
Поля
06.08.
Сьогодні близько 4.00 ранку стали стріляти в нашому Старопромисловському районі. На зупинці «Нефтянка». Спочатку далеко, потім близько. Саме — автомати.
Сусіди спочатку тихо сиділи. Я подушку на голову поклала й лежала. Потім сусіди стали стукати до нас і у квартиру тьоті Мар’ям. Мама поставила табуретки. Усі діти сіли. Патошка прийшла, її сестра Ася та їхня бабуся Зіна. Вони — аварці. Живуть на третьому поверсі в нашому під’їзді. За ними прийшли до нас сусіди з другого поверху, а до тьоті Мар’ям із четвертого поверху прийшла тьотя Тамара, її діти й племінники.
І так сидимо. Знову кажуть — війна. О, бухнули за вікном із гармати!
07.08.
Прибігала Руміса. Чеченка, яка живе в будинку поряд. Боїться, щоб сусіди бойовикам не сказали — її брат урятував російського солдата, льотчика. Вони в армії разом служили. Тепер його вдома переховують. Його сильно поранено. Його звати Іван. Вони називають його «Рамзан» — брешуть, що він німий брат чоловіка. Адже він по-чеченськи ні гу-гу!
Мама дала їй валер’янки.
08.08.
Прийшла війна. Усюди бойовики. Вони російських військових проганяють із Чечні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.