Брене Браун - Стань сильнішим

або океані). Коли я відчуваю нестерпне бажання перевернутися на спину і просто лежати на воді, поки хто-небудь не захоче врятувати мене із цієї бісової тривожної водойми, я беру себе в руки.

На додачу до боротьби зі страхом глибини я прокручувала в голові низку випадкових запитань про Стіва й ситуацію, що склалася. Я уявляла різні сценарії і поверталася до реальності, пробираючись через темну воду. Я нічого не бачила, але все відчувала. Здавалося, що кожна емоція, яку виробляв мій мозок, додавала двадцятикілограмові гирі до моїх щиколоток. Я заледве могла ворушити ногами. Зазвичай я люблю невагомість води. Але того разу я відчувала, що тону.

Що більше я писала в журналі, то більше дивувалася яскраво­сті спогадів того дня. Я стала складати нумерований перелік окремих моментів.

1. На початку плавання я почала розповідати собі власну версію історії, у якій мала вигляд жертви (і героїні) і яка закінчилася помстою Стіву в найнесподіванішу для нього мить.

2. Із кожним гребком я подумки повторювала: «Я така зла, я така зла». Але лише за кілька хвилин зізналася собі в цьому. Ще декілька років тому я зрозуміла: коли я планую кому-небудь помститися або репетирую розмову, під час якої поводжуся зарозуміло чи хочу когось скривдити, я не розлючена, а відчуваю біль, некомфортну вразливість або сором. Я відчувала усі три емоції, повертаючись назад. Мені було боляче, тому що він відштовхнув мене, і соромно, коли я думала про причини цього.

3. Потім я почала боротися з уявною історією помсти. Я ненавиджу те закінчення, коли мщуся Стіву, але саме воно виходить найкраще, коли мені боляче. Я могла б змінити кінець, уявивши іншу історію, у якій наміри Стіва не були поганими. Пливучи, я бомбардувала себе питаннями: «Чи можу я бути великодушною? Чи ця риса властива мені? Чи можу довіряти йому? Чи довіряю собі? Яке найвеликодушніше припущення я можу зробити щодо його відповіді, зважаючи на свої почуття і потреби?»

4. Запитання, на яке того дня мені було найважче відповісти, вимагало найвразливішого рішення, яке мені доводиться ухвалювати, коли я злюся або боюся: які наслідки того, що я складу зброю і зніму обладунки? А якщо він умисне робить мені боляче? А якщо він насправді нечутлива людина? Якщо я повірю в його невинуватість і помилюся, мені буде удвічі більше соромно за власну непотрібність і наївність. Звісно, ці думки зринули в моїй голові тоді, коли я почала думати про живих істот у воді і, зокрема, про кракенів — велетенських кальмарів, яких боялися цілі покоління моряків. Насправді я пам’ятаю, що того ранку пригадала сцену з другого фільму «Піратів Карибського моря», коли Дейві Джонс кричить: «Випустити кракена!»20 Не дивно, що в мене паморочилося в голові, коли допливла.

5. Пам’ятаю, що дуже хотіла поговорити про це зі своїми сестрами, перш ніж все зіпсувати.

Перш ніж я написала в щоденнику шостий пункт, мені вдруге сяйнуло. О мій Боже! Питання, на які того ранку я намагалася відповісти, були зовсім не випадкові. Вони стосувалися концепції з мого поточного дослідження про розв’язання проблем. Протягом року я розповідала цю історію як приклад уразливо­сті й подолання сорому; але я майже не розуміла, що в основі цієї історії — у цій каламутній воді — прихована також історія підйому після падіння.

Коли я писала «Надзвичайну відвагу», то вирішила не включати до книжки те, що особисто я дізналася про подолання труднощів. Не тільки тому, що вмістити цю тему в книжку, яка знайомить з такими розлогими концепціями, як «вразливість» і «дефіцит», означало перевантажити видання; але й тому, що я сама не розуміла її уповні. Я знала, у чому полягає стійкість до сорому і яку роль відіграє вразливість для здобуття сміливості, але, оскільки процес підйому після падіння на цьому не завершувався, я розуміла тільки його основи. Мені ще належало розібратися в етапах процесу і дати їм визначення.

Розуміння того, яку підводну роль моє дослідження відіграло під час випадку на озері, захопило мене зненацька тим, що процес підйому після падіння можна застосовувати навіть у незначних буденних ситуаціях, як-от випадок на озері. А я вважала, що працюю над процесом протистояння великим життєвим труднощам. Як і кожен, я знаю, що таке поразка і розбите серце — я також переживала професійні й особисті невдачі, які змінюють життя. Хоча відмінна риса методу обґрунтованої теорії полягає в тому, що він здатен генерувати основні соціальні процеси з надзвичайно широким застосуванням, мене непокоїло, чи можна застосовувати техніку підйому після падіння для вирішення широкого кола питань і чи хочу я цього. Чи зменшиться сила цього процесу, якщо застосувати його до дрібніших подій штибу суперечки на озері? Відповідь: ні. Порівняння страждань навчило мене не легковажити важливістю процесу, який допомагає подолати повсякденні страждання й розчарування. Вони формують нашу особистість і емоційне сприйняття не менше, ніж події, які ми вважаємо суттєвими.

Я досі вважаю озеро Тревіс магічним місцем, але не тому, що воно змило наш зі Стівом конфлікт. Це був революційний момент у наших стосунках, який уможливився тільки тому, що ми поділилися одне з одним своїми думками. Ми не просто зрозуміли те, що відбувається, і дозволили собі вразливість. Як зазначила Дарла у своєму листі, в нашому другому акті йдеться про те, щоб знайти найвідповідніший спосіб розв’язати проблему, перед тим як нарешті відкрити істину. Протягом останніх двох років я розкладала процес підйому на маленькі етапи, щоб зрозуміти, як діє кожна його частина і як ці частини з’єднуються разом. Нині я можу озирнутися назад і чітко побачити, що саме сталося того літнього ранку. Я опрацьовувала цей процес.

Процес підйому після падіння

Мета процесу — підвестися після падіння, виправити помилки і протистояти болю у спосіб, який привносить в життя більше мудрості й щиросердності.

Розпізнавання: пережиття історії

Розпізнати емоції, зацікавитися своїми почуттями і тим, як вони пов’язані з нашими думками і поведінкою.

Осмислення: визнання історії

Чесно визнати справжні історії про нашу внутрішню боротьбу, потім проаналізувати наші вигадки і припущення, щоб визначити, що в історії правда, а що — реакція самозахисту і що потрібно змінити, якщо ми прагнемо жити щирішим життям.

Переворот

Написати нове закінчення історії, ґрунтуючись на ключових висновках, зроблених в процесі осмислення історії, і використати цю нову, сміливішу історію, щоб змінити свою взаємодію зі світом і абсолютно перетворити те, як ми живемо, любимо, виховуємо дітей і керуємо.

3. Визнання історій

Карта — це не просто схема, вона розкриває і формулює сенс; вона прокладає містки між «тут» і «там», між різними ідеями, про зв’язок між якими ми навіть не підозрювали раніше 21.

Рейф Ларсен

Я люблю карти не тому, що вони вказують маршрут або підказують мені, як і куди їхати, а просто тому, що на них зазначені пункти, які