Лорен Грофф - Долі та фурії

була алергія на суші. Сьогодні вранці, розмовляючи зі своєю тіткою по телефону, він дивився, як Матильда, замотана в махровий рушник, виходила з ванної, і раптом у нього стислося серце, коли згадав, що в неї взагалі не було сім’ї. Її скупі спогади про дитинство були затьмарені образою. Він жваво уявляв: бідність, обшарпаний трейлер, злючий — вона висловилася різкіше — дядько. Найяскравіші спогади її дитинства були пов’язані з телевізором, який ніколи не вимикався. Спасінням були школа, навчання, робота моделлю, щоб чимось себе зайняти. Вони почали проростати одне в одного своїми історіями. Як вона, маленькою, жила в селі й була такою самотньою, що цілий тиждень провела в товаристві п’явки, що причепилася до внутрішнього боку її стегна. Як їй запропонував роботу моделлю якийсь чоловік у потязі, схожий на ґаргулью. Матильді слід було докласти надзвичайні зусилля, щоб звільнитися від свого минулого, такого сумного й похмурого. Тепер у неї був тільки він. Для неї він був усім, і усвідомлення цього зворушувало його до глибини душі. Він не вимагав від неї більше, ніж їй самій хотілося йому дати.

За вікном у самому розпалі червневий день у Нью-Йорку. Скоро тут розпочнеться вечірка, десятки друзів по коледжу злетяться на новосілля до їхнього родинного вогнища, хоча будинок і так уже аж шкварчав від літньої спеки. Поки що всередині вони були в безпеці.

— Уже шоста. Ми запросили їх на п’яту тридцять. Уже ніколи, — сказала Матильда. Але він не слухав. Він поклав руки на її спідницю-павич й під смужку бавовняних трусиків із промоклою наскрізь ластовицею. Вони одружені. Він має право. Вона підставила йому сідниці й обіперлася долонями по обидва боки дешевого довгого дзеркала, яке разом із матрацом і пірамідою з валіз, де вони тримали свій одяг, було оздобленням їхньої спальні. Смуги світла з віконця над дверима прокрадалися по чистій сосновій підлозі.

Він стягнув її білизну до колін і сказав:

— Ми швиденько.

Питання закрите. Він бачив у дзеркалі, як вона заплющила очі й рум’янець поповз по її щоках, губах, по вигину шиї. Її ноги ззаду були вологі й тремтіли біля його колін.

Лотто був задоволений. Чим? Усім. Квартира у Вест-Віллидж з ідеальним садом, випещеним тією британською каргою зверху, чиї гладкі стегна й зараз стирчали серед тигрових лілій за вікном. Двокімнатна, але величезна, у підвалі, зате з регульованою орендною платою. Із кухні або ванної видно ноги перехожих — бурсити й татуювання на щиколотках — але тут було безпечно, вони були захищені від стихійного лиха, ізольовані від ураганів і бомб землею і шарами вулиці. Після поневірянь по чужих кутках він нарешті вкорінився в цьому місці, вкорінився у своїй дружині з тонкими рисами обличчя й сумними котячими очима, веснянками й незграбним високим тілом із ароматом чогось забороненого. Якої гидоти наговорила йому мати, коли він зателефонував їй, щоб повідомити про своє одруження. Жахливої гидоти. Він навіть згадувати про це не хотів. Але сьогодні навіть місто лежало перед ним, як дегустаційне меню. Це були яскраві дев’яності; дівчата носили блискітки на вилицях; одяг був прострочений срібними нитками; усе обіцяло насолоду, багатство. Лотто хотілося наїстися цього досхочу. Навколо були краса й розкіш. Він був Ланселотом Саттервайт. У ньому сяяло сонце. І зараз він був переповнений цим чудовим усім ущерть.

Його власне обличчя дивилося на нього з-за почервонілого обличчя Матильди, яка важко дихала. Його дружина, пійманий кролик. Биття її пульсу та трепет тіла. Її руки підігнулися, обличчя зблідло, і вона упала головою в дзеркало. Воно хруснуло, і по ньому пішла тріщина, котра розділила їхні голови на нерівні половини.

Дверний дзвінок вивів довгу повільну трель.

— Хвилиночку! — гукнув Лотто.

У коридорі Чоллі посунув здоровенного мідного Будду, якого він дорогою знайшов у контейнері для сміття, й сказав:

— Ставлю сто баксів, що вони зараз трахаються.

— Фу, свинюка, — скривилася Даніка. Після закінчення коледжу вона добряче схудла.

Вона була схожа на оберемок хмизу, замотаний у марлю. Збиралася пояснити Лотто й Матильді, щойно вони відчинять двері — якщо вони коли-небудь у біса їх відчинять, — що Чоллі й вона не прийшли разом, а просто зустрілися на вулиці перед будинком і що вона нізащо не залишиться наодинці із цим гидким тролем.

І з його окулярами, обмотаними скотчем на переніссі. З його противним ротом, схожим на дзьоб ворони, яка каркає своїм дошкульним голосом. Вона не зносила його, ще коли він відвідував Лотто в коледжі й ці візити затягалися на місяці, тож усі починали думати, що він також вчиться у Васарі. Хоча це було не так, він ледве закінчив середню школу, просто Лотто знав його з дитинства. А зараз вона ненавиділа його ще більше. Жирний самозванець.

— Від тебе тхне смітником, — заявила вона.

— Дослідником смітників, — сказав він і переможно виважив Будду на руках. — На їхньому місці я б трахався безперестанку. Матильда якась чудна, але я б їй вдув. А що вже Лотто в цьому напрактикувався. Тепер він просто експерт.

— Ще б пак! Він просто суперсексуальний, — захоплено сказала Даніка. — Він тільки гляне на тебе — і все. Тобто, якби він насправді був красунчиком, він не був би таким убивчим, але п’ять хвилин в одній кімнаті з ним — і хочеться тільки одного: поскидати із себе весь одяг. До того ж він хлопець. Якщо дівчина викидає такі коники, як Лотто, то всі вважають, що в неї не всі дома. Ти що? І думати не смій! А от хлопець може трахати все, що рухається, і нічого, нормально, так і треба, він же хлопець, — Даніка знову й знову натискала на дверний дзвінок. Вона стишила голос:

— Хай там як, а більше року я цьому шлюбу не дам. Я про те, що ну хто оце одружується в двадцять два? Шахтарі, фермери якісь. Але не ми. Через вісім місяців Лотто стрибне в ліжко до отієї страхолюдки зверху. Або до якої-небудь злючої клімактерички-директриси, яка зробить із нього Короля Ліра. Або ще до когось, хто впаде йому в око. А Матильда швиденько отримає сяке-таке розлучення і вийде заміж за якогось принца трансильванського чи ще щось.

Вони засміялися. Даніка видзвонила дверним дзвінком сигнал SOS азбукою Морзе.

— То що, б’ємося об заклад, — запропонував Чоллі. — Лотто не буде обманювати. Я знаю його з чотирнадцяти років. Він, звичайно, достобіса зарозумілий, але чесний.

— Мільйон баксів, — заявила Даніка. Чоллі поставив Будду на підлогу, й вони вдарили по руках.

Двері відчинились, і з’явився сяючий Лотто з бісеринками поту на скронях. Через порожню вітальню було видно, як Матильда промайнула у ванну кімнату й швидко зачинила за собою двері, наче блакитний метелик морфо склав свої крила. Даніка насилу стрималася, щоб не лизнути Лотто, коли чмокала його в щоку. Солона, о Боже, смачна, як гарячий м’який крендель. Вона завжди до нього нерівно дихала.

— Сто тисяч вітань. Плачу й сміюся. Повзаю й літаю. Ласкаво прошу, — радісно зустрів їх Лотто. Оце так! У них було зовсім мало речей. Книжкові полиці, зроблені зі шлакоблоків і фанери, диванчик із загальної кімнати з коледжу. Хиткий стіл і стільці, призначені для патіо. Але відчувалося, що в цьому місці оселилося щастя. Даніка почула укол заздрощів.

— По-спартанськи, — відзначив Чоллі й встановив гігантського Будду на камінній полиці, звідки він сяяв на всю білу кімнату. Чоллі протер черево статуї, потім пішов на кухню,