Лорен Грофф - Долі та фурії

де вичавив на себе увесь балончик засобу для миття посуду і вихлюпав не одну пригорщу води, щоб змити сморід від сміттєвого контейнера. Звідти він спостерігав за потоком позерів, лицемірів і веселих марґіналів, із якими йому доводилося конкурувати відтоді, як Лотто відправили в школу-інтернат, а потім у коледж; його друг прийняв його, коли в Чоллі не було нікого. А ще цей противний пай-хлопчик Семюел, який видавав себе за кращого друга Лотто. Ще чого! Хоч би як Чоллі ображав Семюела, той і виду не подавав: Чоллі відчував, що для Семюела він ніщо, щось не більше слимака, не варте його уваги. Лотто був найвищий з усіх, випромінював потужні промені радості й тепла, й усі, хто заходив, мружились, засліплені його усмішкою. Вони понаносили теракотових горщиків із в’юнкими рослинами, блоків пива по шість пляшок, книжок, пляшок із вином. Яппі в зародку, що наслідували звичаї своїх батьків. Через двадцять років у них будуть заміські будинки, діти з пафосними іменами, позиченими з книжок, і уроками тенісу, жахливі автомобілі й шури-мури з молоденькими гарячими практикантками. Гори бюджетних грошей, піна, шум, розруха й ніякого пуття.

— Через двадцять років, — тихо промовив Чоллі, — ось де ви всі в мене будете.

Він пирхнув. Зачаєна ненависть тліла в ньому.

Матильда стояла біля холодильника, невдоволено дивлячись на брудну калюжу навколо ніг Чоллі, плями від води на його шортах кольору хакі. У неї на підборідді була малинова подряпина, яка просвічувала крізь крем-пудру.

— Привіт, занудо, — буркнув він.

— Привіт, злючко, — відповіла вона.

— Ти цілуєш мого друга оцим своїм брудним ротом? — поцікавився він, але вона тільки відчинила холодильник і дістала звідти миску з хумусом і дві пляшки пива, одну дала йому. Він відчував, як від неї пахне: розмарином від шовковистого білявого волосся, милом, — безпомилкова прикмета сексу. Ну ось. Він же казав.

— Піди потусуйся, — запросила вона, відходячи. — Та пильнуй, щоб тебе хто не побив, Чоллі.

— Щоб я ризикнув зруйнувати оцю досконалість? — спитав він, вказуючи на своє обличчя. — Та ніколи.

У гарячому просторі тіла рухалися, мов риби в акваріумі. У спальні збилася групка дівчат. Вони милувалися ірисами у вікні над їхніми головами.

— Як вони можуть собі це дозволити? — пробурмотіла Наталі. Вона була така збуджена перед приходом — Лотто й Матильда такі гламурні! — що, виходячи з дому, кілька разів приклалася до пляшки й зараз була зовсім п’яна.

— Регульована орендна плата, — пояснила дівчина в шкіряній міні-спідниці, озираючись довкола й шукаючи когось, хто б її порятував. Інші швиденько втекли, щойно Наталі до них приєдналася: вона була з тих, із ким приємно повеселитись і трохи хильнути на вечірці в коледжі, але зараз, у дорослому житті, вона тільки те й робила, що скаржилася на нестачу грошей. Це набридало. Вони всі були бідні й бідними мали залишитися й після закінчення коледжу, і нічого тут не вдієш. Міні-спідниця вчепилась у веснянкувату дівчину, яка йшла повз них. Усі троє свого часу переспали з Лотто. Кожна з них таємно сподівалася, що саме її він любив найбільше.

— Авжеж, — погодилася Наталі. — Але в Матильди навіть немає роботи. Я ще розумію, що вони могли б заплатити, якби вона продовжувала працювати моделлю, але ж вона відхопила чоловіка й кинула роботу, бла-бла-бла, хто знає. От я б не кинула роботу моделлю, якби в мене хтось був. А Лотто актор, і хоча ми всі знаємо, що він дивовижний, він же не збирається зніматися в наступному фільмі Тома Круза чи щось таке. Я про цю його жахливу шкіру. Тільки без образ! Ні, звісно, він неймовірно талановитий, та йому було б важко зводити кінці з кінцями навіть як члену профспілки Еквіті, а він же туди не входить.

Дівчата здивовано подивилися на Наталі, побачили її вирячені очі, невищипані вусики, зітхнули.

— Ти що, не в курсі? — здивувалася Міні-спідниця. — Лотто — спадкоємець цілого довбаного статку. Розлив води в пляшки. Ну, знаєш, оця вода Hamlin Springs? То це вони. Його мати начебто володіє всією Флоридою. Вона — чортзна-скількильйонерша. Вони спокійно могли б купити чотирикімнатну квартиру зі швейцаром на вході у Верхньому Іст-Сайді на самий лише дріб’язок у своїх кишенях.

— Це просто якесь приниження, що вони живуть ось так, — зауважила Веснянкувата. — Він — найкращий.

— А вона — навпаки, — промовила Наталі, стишивши голос. Дівчата зробили крок уперед і нахилилися, щоб краще чути. Долучення до Святих Таїнств із чуток. — Матильда — це таємниця за сімома печатками. У неї навіть не було друзів у коледжі. Я в тому сенсі, що в усіх у коледжі зазвичай бувають друзі. Звідки вона взялася? Ніхто навіть гадки не має.

— Я знаю, — заявила Міні-спідниця. — Вона така тиха й спокійна. Снігова Королева. А Лотто — найгомінкіший. Теплий, сексуальний. Протилежності.

— Я не розумію, якщо чесно, — сказала Веснянкувата.

— Ех, перший шлюб, — зітхнула Міні-спідниця.

— А уявіть, що там вилізе, з отих каструль, коли вони розбіжаться! — припустила Веснянкувата. Вони засміялися.

Ну що ж, подумала Наталі. Тепер усе ясно. І квартира, і те, як Лотто й Матильда пливуть за власною течією. Ясно, звідки оця сміливість обрати творчу професію, нарцисизм. Наталі колись хотіла стати скульптором, і в неї таки добре виходило. Якось вона зварила з нержавійки майже триметрову спіраль ДНК, яку виставили в науковому крилі її школи. Вона мріяла будувати величезні рухомі скульптури, як-от гіроскопи й флюгери, що крутилися б од вітру. Але її батьки мали рацію стосовно отримання роботи.

Вона вивчала економіку й іспанську мову в Васарі, але все це була суха логіка. До того ж їй доводилося винаймати чиюсь занюхану конуру в Квінсі до кінця практики. У її єдиній парі черевиків на високих підборах була дірка, яку вона мусила щоночі заліплювати суперклеєм. Хіба це життя? Зовсім не те, що їй обіцяли при вступі. Зовсім не те було в рекламних проспектах, які вона розглядала у своїй провінції, наче якась «синя панчоха» порножурнали: навчання у Васарі, веселі, щасливі студенти, чудові перспективи. Натомість максимум, що їй світило в майбутньому, це ось така тьмяна квартирка з поганим пивом.

Крізь прочинені до вітальні двері вона бачила, як Лотто сміється з якогось жарту Семюела Харріса, сина найодіознішого сенатора у Вашингтоні. Цей сенатор, витративши весь свій запас емпатії, щоб одружитися з дивовижною жінкою, чомусь вирішив, що іншим робити свій власний вибір — зась! Він був проти іммігрантів, проти жінок, проти геїв, і це тільки початок списку. Треба віддати належне Семюелу, який став оплотом лібералів у кампусі. Та все ж Лотто й Семюел завдячували вродженому почуттю поблажливості, властивому аристократам, а саме — Семюеловій матері з вічно мокрим носом. Вона змусила Наталі відчути себе цілковитим лайном, бо та якось висякалась у її обідню серветку, коли недовго зустрічалася з Семюелом. Лотто хоча б вистачало шарму виявляти зацікавленість. Семюел лише підкреслював свою перевагу. У Наталі було велике бажання запустити своїм черевиком Doc Marten в їхні тупі багатенькі фізіономії. Вона судомно зітхнула.

— Бутильована вода дуже шкідлива для навколишнього середовища, — повідомила вона, та дівчата втекли й уже втішали ціпоньку Бриджет, яка плакала в куточку, все ще закохана в Лотто. Нема чого й рівнятися їй до такої високої й кістлявої білявки Матильди.

Наталі насуплено зиркнула в тріснуте дзеркало і побачила там лише тріснуте зображення дівчини з перекривленим ротом.

Лотто весь світився від щастя. Хтось запустив на CD-програвачі групу En Vogue, для сміху, мабуть, але йому подобалися голоси цих дівчат. У квартирі було душно, мов