Лорен Грофф - Долі та фурії

«синьої панчохи»: «Браво, браво!». Оберемки квітів. Дівчата, з якими він переспав, одна за одною стискали його в обіймах, залишаючи в нього на язиці маслянистий присмак блиску для губ. А це ще хто? Бриджет з обличчям спаніеля, о Боже, вчепилася в нього. Колись вони перетиналися, десь разів зо два? [Вісім.] Він почув, як вона називає себе його дівчиною, бідолашна.

— Побачимося на вечірці, Бридж, — м’яко відповів він, вивільняючись із її обіймів.

Публіка розчинилася в дощі. Офелія стисла його руку. Побачимося пізніше? Він із задоволенням пригадав дві їхні зустрічі у ванній під час репетицій. Звичайно ж, вони ще побачаться, пробурмотів він, і вона понесла своє тіло божевільної дівчини далі.

Він зачинився в душовій кабінці. Будівля спорожніла, вхідні двері замкнені. Коли він вийшов, всі гримерки були порожні. Скрізь було темно. Він повільно знімав грим, розглядаючи своє віддзеркалення при тьмяному світлі. Знову наклав основу, маскуючи шрами на обличчі, залишив підводку для повік, помітивши, що вона підкреслює синяву його очей. Йому подобалося, що крім нього в цьому священному місці не було більше нікого. Інколи він не витримував самоти. Але цього вечора остання слава його юності, все, що він досі пережив, переповнювало його: паруюча втрачена Флорида, біль там, де лишився його батько, пристрасна віра в нього його матері, Бог, який спостерігав за ним, чудові тіла, в яких він тимчасово забувався. Усі ці спогади, наче хвилями, омивали його. Полум’я цих почуттів він проніс крізь темряву дощу на вечірку акторів, яку було чути вже за півмилі і де його зустріли оплесками, і хтось уже тицьнув йому в руки пиво. За хвилину чи за вічність він стояв на підвіконні, а світ позаду нього спалахнув блискавкою.

Силуети дерев зблиснули нейронами. Кампус миттєво перетворився на вуглину, повільно осідаючи попелом.

Біля його ніг хвилювалося море вечірки, демонструючи ультрасучасну моду початку дев’яностих років: короткі майки й пірсинг, бейсболки, щоб приховати залисини, багряні зуби, підсвічені лампами ультрафіолету, коричнева губна помада, коричневі тіні для очей, хрусткі манжети, байкерські черевики, боксерські труси, стриптиз-танці й пісня Salt-N-Pepa, лупа, що світиться зеленим, смужки дезодоранту та вилиці, підкреслені до блиску.

Десь узялася порожня пляшка з-під води, яку хтось примотав еластичним бинтом до його голови. Почулися крики: «Хай живе водяний принц!». Ой, це було погано. Друзі виявили, звідки в нього стільки грошей. Він це приховував і про всяк випадок їздив на пошарпаному Volvo. Він був без сорочки, щоб помітнішими були його м’язи. Він старався, щоб його було видно з усіх куточків кімнати, і те, що забрала пляшка води, він надолужив войовничим запалом. Він надув груди. Тепер у нього в руці була пляшка джину, і його друзі кричали: «Лотто! Лотто! Лотто!», коли він притулив її до рота й зробив величезний ковток, щозавтра вранці відгукнеться йому спаяними мізками й загуслими думками, які ще довго неможливо буде порозліплювати.

— Світ гине, — гаркнув він. — То чому б не повеселитися?

Схвальні вигуки з танцювального натовпу біля його ніг.

Він підняв руки. [Драматично закотив очі.]

У дверях раптом — вона.

Висока, видно лише її силует, мокре волосся відбиває світло із зали, утворюючи ореол, позаду неї — потік тіл на сходах. Вона дивилася на нього, хоча йому не видно було її обличчя.

Вона повернула голову, і ось — половина її обличчя, сильного та яскравого.

Високі вилиці, повні губи. Маленькі вуха. По ній стікали краплі води, бо вона йшла під дощем. Він полюбив її спочатку за те надзвичайне враження, яке вона справила на нього серед цього шуму й гарцювання.

Він бачив її раніше, він знав, хто вона. Матильда як–же–її? Її краса осяяла стіни зали, навіть подвір’я; світитися починало все, до чого вона торкалася. Вона була якоюсь вищою, міфічною істотою для Лотто та й для всієї школи. Самотня. Холодна. На вихідні вона ходила до міста. Була моделлю, а отже вміла гарно одягатися. Вона ніколи не ходила на вечірки. Мешканка Олімпу, елегантна, як її гора. Точно — Матильда Йодер. Але сьогоднішній тріумф наблизив його до неї. І ось вона — перед ним.

Позаду нього в жахливій бурі, а може, всередині нього спалахнуло полум’я. Він стрибнув у танцювальне місиво, заїхавши Семюелу коліном в око і збивши додолу якесь нещасне дівча.

Лотто виплив із натовпу і підійшов до Матильди. Вона була високою, метр вісімдесят, у коротеньких шкарпетках. Була на підборах, і її очі опинилися на рівні його губ. Вона холодно подивилася на нього знизу вгору. Він уже любив її прихований сміх, якого ніхто інший не бачив.

Він відчував драматичний ефект сцени. А також те, як багато людей дивляться на них і бачать, яка з них гарна пара.

За якусь мить він став іншою людиною. Його минулого не було. Він упав на коліна, взяв руки Матильди й притиснув до свого серця. Крикнув їй знизу вгору:

— Виходь за мене заміж!

Вона відкинула голову назад, оголюючи свою білу гнучку шию, засміялась і щось сказала, але її голос потонув у шумі. Лотто прочитав по цих неймовірних губах: «Так». Він розповідав цю історію десятки разів, посилаючись на ультрафіолетове освітлення і любов з першого погляду. Друзі при цьому завжди підсміювались і в усьому звинувачували загадкову романтику. Матильда дивилася на нього через стіл непроникним поглядом. Щоразу, як він розповідав цю історію, вона говорила, що сказала тоді: «Звичайно».

Звичайно. Так. Одні двері за ним зачинилися. Інші, кращі, розчинилися навстіж.

3

Кут погляду. Наприклад, з погляду сонця, людство — це просто абстракція. Земля — мерехтлива точка на екрані радара.

Трохи ближче, і видно місто як згусток світла серед інших згустків; ще ближче, і з’являються будинки, поступово відокремлюючись одне від одного. Світанок зазирає у вікна, висвітлює примарні обриси якихось тіл. І ось, уже зовсім близько, нарешті видно: родимка біля ніздрі, пересохла нижня губа прилипла уві сні до зуба, паперова шкіра пахви.

Лотто влив вершки в каву й розбудив дружину. З касетного магнітофона тихо лунала пісня, яйця вже підсмажені, посуд помитий, підлога підметена. Пиво й лід принесені, закуски приготовані. Близько полудня все сяяло й чекало.

— Ще нікого немає. Ми могли б… — пробурмотів Лотто у вухо Матильди. Він відгорнув довге волосся з її потилиці, поцілував випуклий хребець. Це була його шия, що належала жінці, яка була його дружиною і світилася під його руками.

Кохання, яке так бурхливо зародилося в тілі, щедро наповнило собою все.

Уже п’ять тижнів вони були разом. Спочатку не було ніякого сексу, Матильда наче дражнилася. Потім був турпохід на вихідних і їхній п’янкий перший раз, наче в гарячці, а вранці у ванній він побачив, що внизу увесь закривавлений, від носа до корми, й зрозумів, що вона була незаймана і через це не хотіла спати з ним.

Тепер він зовсім інакше ставився до неї, неначе занурював її обличчя в прохолодний потік, омиваючи порожевілі й блискучі від води щоки, відчуваючи, що вона найчистіша з усіх, кого він будь-коли зустрічав, він, налаштований на непорочність. Він знав, що вони таємно одружаться, закінчать коледж, оселяться в місті й щасливо заживуть удвох. І вони були щасливі, хоча й досі майже не знали одне одного. Учора він виявив, що в неї